Президент України Володимир Зеленський під час чергового вечірнього звернення до народу України показав з телефонної камери краєвид з вікна свого офісу на Банковій, щоб підтвердити той факт, що він залишається в Києві.
Ми звикли говорити: «Понеділок – день важкий». В країні війна, тож у нас кожен день – це понеділок.
Сьогодні 12-й день нашої боротьби, нашого захисту. Ми всі на місцях, працюємо кожен на своєму місці. Я в Києві, моя команда зі мною, тероборона на місцях, військові на позиціях, наші герої, лікарі, рятувальники, транспортники, дипломати, журналісти, усі. Усі ми воюємо і робимо внесок у нашу перемогу, яка обов’язково буде – силою зброї та силою нашої армії. Силою слова і нашої дипломатії.
І силою духу, яку мають і перші, і другі – і кожен з нас.
Погляньте сьогодні на нашу країну: Чаплинка, Мелітополь, Токмак, Новотроїцьке, Херсон, Старобільськ. Всюди люди захищали себе, хоч у них і немає там зброї. Зате у них є хоробрість, гідність, здатність вийти і сказати: «Я не віддам своє місто, свою громаду, свою Україну».
Кожен українець і українка, які протестують проти окупантів – герої. Ми стоїмо на площах разом з вами, ми кричимо на окупантів разом з вами і не боїмося разом з вами, коли окупанти відкривають вогонь і намагаються всіх розігнати. Ви не відступаєте – і ми не відступаємо.
А той хто повторював «ми адін нарот» точно не розраховував на таку потужну реакцію: на півдні нашої країни розгорнувся такий національний рух, такий прояв українськості, який ми там ще ніколи не бачили, і який для росії – як страшний сон.
Вони забули, що ми не боїмося автозаків і кийків, не боїмося танків і кулеметів, коли на нашому боці правда.
Маріуполь і Харків, Чернігів і Суми, Одеса і Київ, Миколаїв, Житомир і Коростень, Овруч і багато інших міст. Ми знаємо що ненависть, яку ворог приніс із обстрілами і бомбами в наші міста, не залишиться там. Від неї не буде жодного сліду. Як і від ворога не буде жодного сліду.
Ми все відбудуємо. Ми зробимо наші міста, які окупант руйнував, кращими, ніж будь-яке місто в росії.
Українська армія тримає позиції – молодці. Наносить противнику надзвичайно болісних втрат. Захищає, контратакує, якщо треба – помститься, за кожну ракету і бомбу, за кожен зруйнований цивільний об’єкт.
Сьогодні в Макарові на Київщині вони обстріляли хлібзавод. Для чого? Старий хлібзавод.
Ким треба бути, щоб стріляти в хлібзавод? Щоб зруйнувати ще одну церкву в Житомирській області – церкву Різдва Пресвятої Богородиці, побудовану в 1862 році?
Це нелюди.
Була домовленість про гуманітарні коридори. Чи спрацювала вона?
Замість неї спрацювали російські танки, гради, міни.
Вони навіть замінували дорогу, яку погоджували для підвезення продуктів та ліків для людей, для дітей у Маріуполь.
Вони знищують навіть автобуси, які мають вивозити людей.
При цьому відкривають невеличкий коридор на окуповану територію – на кілька десятків людей. Не так у росію, як до пропагандистів, прямо на їхні телекамери, мовляв, ось хто рятує.
Просто цинізм. Просто пропаганда і нічого більше.
Сьогодні відбувся третій раунд переговорів – хотілося б сказати фінальний, але ми реалісти і будемо продовжувати вести переговори, поки не знайдемо спосіб сказати нашому народу: ось як ми прийдемо до миру.
Кожен день боротьби і спротиву створює для нас кращі умови (на переговорах) і сильнішу позицію.
Війна залишає зруйнованими і прагнення, які колись здавалися надважливими, а зараз вже й не згадуєш про них. Три роки тому, після виборів, ми зайшли в цю будівлю і одразу стали планувати переїзд: я мріяв переїхати з Банкової разом з урядом і парламентом, щоб розвантажити центр Києва, і переїхати в прозорий офіс, як і належить прогресивній, демократичній європейській країні.
Тепер я скажу одне: я залишаюся тут, залишаюся в Києві на Банковій, не ховаючись, і нікого не боюсь. Залишаюся стільки, скільки потрібно, щоб перемогти у цій нашій вітчизняній війні.
Сьогодні я підписав указ про відзначення державними нагородами України 96 українських героїв – наших військових.
Серед яких...
Нагороджуються орденом Богдана Хмельницького другого ступеня:
Майор Сак Олександр Олександрович. Командир механізованого батальйону, який вступив у бій з батальйонною тактичною групою ворога і переміг завдяки раціональному підходу до ведення бою і нестандартній тактиці.
Капітан Силівакін Ростислав Олександрович. Командир механізованого батальйону, який успішно боровся з переважаючими силами противника, звільняючи українські міста і села на Сумщині.
Нагороджуються орденом Богдана Хмельницького третього ступеня:
Лейтенант Лозовий Ігор Сергійович. Діючи у складі групи, зупинив колону ворожої техніки у кількості близько 150 одиниць, яка рухалась у напрямку траси Житомир – Київ. Знищено.
Лейтенант Потуремець Віталій Вікторович. У бою проявив зразкову мужність та холоднокровність, знищуючи колону техніки противника поблизу міста Київ. Був поранений.
Нагороджується орденом «За мужність» третього ступеня:
Майстер-сержант, командир автомобільного взводу Барилюк Валентин Вікторович. Завдяки його хоробрим діям і особистій рішучості танковий підрозділ вчасно отримав пальне і вийшов з оточення, дорогою знищуючи ворога.
Всі 96 наших героїв – як ці п’ятеро!
Наша вдячність – всім військовим.
Наша вдячність – Збройним Силам України!
Наша вдячність – безмежна.
Слава Україні!