У Болгарії відбувся різкий політичний поворот: переконливу перемогу на парламентських виборах здобула сила, пов’язана з колишнім президентом Руменом Радєвим. Його політичний проєкт «Прогресивна Болгарія» отримав близько 44% голосів, значно випередивши як проєвропейські сили, так і традиційні партії, що роками домінували в політиці країни.
Про це пише Reuters.
Цей результат може покласти край затяжній політичній нестабільності: за останні п’ять років країна пережила вісім виборів, а уряди змінювалися один за одним.
На цьому тлі Радєв зумів використати розчарування суспільства – високими цінами, корупцією та відсутністю відчутних реформ – і запропонував виборцям образ «альтернативи старій системі».
Водночас перемога «Прогресивної Болгарії» викликає занепокоєння в Європі. Радєва часто називають політиком, який виступає за більш м’яку лінію щодо москви.
Він відкрито критикував військову допомогу Україні та говорив про необхідність відновлення економічних зв’язків із рф, зокрема щодо постачання енергоносіїв. Такі заяви вже породили побоювання, що зовнішньополітичний курс Софії може змінитися – принаймні риторично.
При цьому сам Радєв після оголошення результатів намагався заспокоїти партнерів, заявивши, що Болгарія продовжить «європейський шлях» і готова співпрацювати з іншими політичними силами, зокрема, у питаннях судової реформи.
Аналітики наразі не впевнені, наскільки далеко він готовий зайти в перегляді політики: країна залишається членом ЄС і НАТО, а також нещодавно приєдналася до єврозони – крок, який важко буде відкотити назад навіть за політичної волі.
Водночас внутрішні проблеми залишаються не менш серйозними. Попри економічне зростання після вступу до ЄС, Болгарія все ще відстає від більшості європейських країн за рівнем доходів і демографічними показниками.
Зростання вартості життя стало одним із головних факторів падіння попереднього уряду та, ймовірно, стане головним викликом для нової влади.
Аналітики вважають, що перемога Радєва відкриває для Болгарії новий політичний цикл: з одного боку – шанс на стабільність після років хаосу, з іншого – ризик повернення до проросійської політики. Для Європи це ще один сигнал, що внутрішні кризи всередині ЄС впливають на його зовнішню єдність.