Учора, 11 жовтня, було оголошено про вихід криптовалюти Ethereum на фондову біржу Nasdaq.Stockholm. Ця біржа стала першим європейським майданчиком, який офіційно пропонує інвесторам доступ до двох провідних криптовалют – біткойна та ефіру. Віртуальні платіжні засоби дедалі міцніше закріплюються в якості інвестиційних інструментів по всьому світу. Попри волатильність криптовалютного ринку, він має великі перспективи зростання. За твердженнями аналітиків, зараз торгується всього лише близько 10% монет, доступних у системі. Водночас законів, які б регулювали цей процес, ще практично не напрацьовано. Андрій Нікіфоров, голова банківської та фінансової практики МЮФ Kinstellar, спеціально для Mind проаналізував специфіку ICO – первинного розміщення цифрових активів – в умовах нинішньої нормативної неврегульованості цього сегмента фінансового ринку.
Істеричний інтерес до initial coin offering (ICO) зараз часто порівнюють із золотими лихоманками XIX століття. Аналогія зрозуміла – для емітентів токенів ICO стало можливістю заробити статок якщо не на порожньому місці, то точно без великих багаторічних інвестицій. Відповідно до звіту Autonomous Report LLP за першу половину 2017 року, в процесі ICO було зібрано понад $1,2 млрд.
Втім, існує й більш близька аналогія. Експертам з цінних паперів нерегульований режим ICO (який, щоправда, кожного дня стає менш нерегульованим) нагадує період в історії США після Першої світової війни, коли економіка Штатів швидко зростала, а з нею – і фондовий ринок. Подібно до сьогоднішнього режиму ІСО, випуски цінних паперів не регулювалися з боку держави. Відсутність належного захисту інвесторів призвела до краху біржового ринку в США у жовтні 1929 року, коли з’ясувалося, що половина цінних паперів у обігу нічого не варті. В американському контексті ліками від шахрайства з цінними паперами став Федеральний закон про цінні папери 1933 року, який запровадив обов’язок емітента надавати інвесторам повну й об’єктивну інформацію щодо себе та випуску.
США історично мали найбільш розвинутий ринок капіталу і потужну базу інвесторів, які приваблюють будь-якого емітента, тому за формуванням позиції американського регулятора – US Securities and Exchange Commission (SEC) – щодо ICO зараз, без перебільшення, спостерігає увесь світ, включно з регуляторами інших країн. Закон про цінні папери містить дуже широке визначення цінного паперу, що у подальшому неодноразово було предметом тлумачення судами. З точки зору SEC, як тільки токен набуває рис цінного паперу, на нього починає поширюватися законодавство щодо цінних паперів. Так, у липні 2017 року SEC визнала цінними паперами токени на суму, еквівалентну $150 млн, випущені децентралізованою автономною організацією The DAO, яка не є юридичною особою, для того щоб – у спрощеному вигляді – фінансувати проекти, презентовані через смарт-контракти на ethereum blockchain.
Увага до ІСО з боку національних регуляторів зростає щодня, тому для кожного емітента надзвичайно важливо розуміти, в якому напрямку рухається регулювання ІСО, і відповідно, хоча б у ключових аспектах убезпечити себе від ситуації, коли деталі транзакції необхідно змінювати «на льоту». Або ще гірше – у терміновому порядку повертати інвесторам гроші. За будь-яких обставин правильний рецепт передбачає декілька необхідних юридичних інгредієнтів.
Корпоративна структура та юрисдикція. Більшість ІСО здійснюються шляхом використання дворівневої корпоративної структури: відокремленої компанії-емітента (ІСО-СО) та операційної компанії (ОРСО). Це стається внаслідок низки причин – для вибору корпоративної форми, яка підходить для ІСО, проте не підходить для постійного ведення бізнесу, для оптимізації режиму оподаткування та розмежування юридичної відповідальності. У зв’язку з цим, а також через законодавство про цінні папери, деякі консультанти радять створювати ІСО-СО у вигляді неприбуткових організацій (фундації та трасти). Така структура не є обов’язково необхідною, але також знижує ризик визнання токену цінним папером за певних обставин.
Вибір юрисдикції для ІСО-СО слід здійснювати з урахуванням місцевих умов оподаткування, у тому числі правил щодо трансфертного ціноутворення, що застосовуватимуться до платежів між ІСО-СО та ОРСО, а також регуляторного режиму.
Інвестори. Важливе значення має місцезнаходження інвесторів, оскільки законодавство їхньої юрисдикції (зокрема, щодо цінних паперів) може бути застосоване до ІСО, незважаючи на юрисдикцію емітента. Менш амбітним ІСО варто розглядати варіант, коли токени взагалі не розміщуються серед інвесторів з певних країн. Такими країнами є, в першу чергу, юрисдикції, які повністю заборонили криптовалюти (Китай та Південна Корея), а також ті, де регулятори заявили про можливість застосування до ICO законодавства щодо цінних паперів (США та Великобританія). Сайт відповідного ІСО може мати механізм, що ідентифікує таких «токсичних» інвесторів та не дозволяє їм придбати токени в межах цього ІСО.
Токени. Проведення ІСО вимагає подолання меншої кількості регуляторних бар’єрів, якщо його описують як передпродаж програмного забезпечення, а не як публічне розміщення акцій певної компанії. Відповідно, покупці токенів не є інвесторами чи донорами, вони є клієнтами, які купують право на використання продукту. Створення ІСО-СО у вигляді неприбуткової організації, що рекомендують деякі консультанти, також грає на користь цієї логіки, адже така компанія в принципі не має часток чи акцій.
Розкриття інформації та маркетинг. Належне розкриття інформації про продукт та емітента є важливим засобом захисту від претензій інвесторів та розслідувань з боку регуляторів. При цьому потрібно обережно ставитися до маркетингових матеріалів.
Маркетингові матеріали є життєво важливими засобом комунікації як для фази перед ІСО, так і для фази після ІСО. Саме ця інформація спонукає покупців токенів укласти договір з компанією. З іншого боку, маркетингові матеріали ніколи не дають повного уявлення про продукт та емітента і, як правило, пропонують оптимістичний погляд на перспективи продукту. Договори з покупцями токенів мають містити положення, які визначають, що маркетингові матеріали є лише маркетинговими матеріалами, а покупці покладаються при прийнятті рішення тільки на інформацію, що містилася у документах проекту (так звані white paper).
Стратегія виходу. В умовах, коли регуляторний ландшафт змінюється кожного дня, емітент може опинитися в ситуації, коли гроші інвесторів були зібрані, але транзакція не була закрита. Для того щоб уникнути звинувачень в ошукуванні інвесторів, потрібно мати стратегію та юридичні інструменти на такий випадок. Залежно від ситуації це може бути як механізм повного виходу з ІСО і повернення грошей інвесторам, так і механізм відступу прав за договорами з інвесторами на користь компанії в іншій юрисдикції.
Треба пам’ятати, що не може бути успішного ІСО без насправді гарного продукту. У наш час неймовірного розвитку технологій гроші можуть бути швидко зароблені або швидко втрачені. Але головний ризик для будь-якої компанії, що мріє про ІСО, та її натхненників – це втратити репутацію або, ще гірше, стати об’єктом кримінального переслідування через введення інвесторів в оману, у тому числі просто через недостатньо серйозне ставлення до процесу ІСО.