Вороги – всюди: як РФ укріплює кордони із зовнішнім світом
І чи насправді Росія готується до великої війни з Україною
Після анексії Криму навесні 2014 року і початку війни на Донбасі ситуація на західному кордоні для Росії змінилася кардинально. Державні та військові діячі відкрито почали говорити про те, що РФ не виключає великої війни з НАТО і розглядає Україну як стратегічного ворога. А це вимагало різкої зміни напрямку зусиль у військовій сфері. Детальніше проаналізувати, які зміни відбулися у російській армії в останні роки, Mind попросив військового експерта Михайла Жирохова.
Якою була армія РФ після розпаду СРСР? Справа в тому, що після розпаду Радянського Союзу прикордонними для РФ стали три колишніх військових округи радянської армії: Московський, Ленінградський, Північно-Кавказький. На той момент це були одні з найслабших у військовому відношенні округи – у СРСР вони розташовувалися в глибокому тилу, і тому фактично складалися з кадрових частин, військово-навчальних закладів, частин і установ тилу. У тому ж Московському військовому окрузі значилося лише дві «придворні» дивізії, основним призначенням яких була участь у парадах і демонстраціях.
До середини «нульових» така ситуація в цілому зберігалася – необхідності в «бойовому кулаці» на білоруському та українському напрямках не було. А після важкої чеченської війни, де перемога дісталася (і чи дісталася?) ціною величезних втрат як особового складу, так і техніки взагалі, був узятий курс на підготовку армії до внутрішніх конфліктів, зокрема, на Північному Кавказі або в Центральній Азії. Крім того, серйозно розглядався варіант конфлікту з Китаєм і Японією на Далекому Сході.
Навіщо посилили прибалтійський кордон? Різкий розворот політичного курсу зажадав від російських військових терміново посилювати свої збройні сили принаймні на двох напрямках – прибалтійському та українському. Білоруський до сьогодні фігурує як найпростіший у стратегічному напрямку, бо вважається, що перший удар із Заходу в разі чого має прийняти на себе 50-тисячна армія Республіки Білорусь.
Як РФ «захищається» від України? А ось на українському напрямку Росія вжила колосальних зусиль. Так, наприкінці 2015 року було озвучено плани розгортання відразу трьох загальновійськових дивізій: 144-ї мотострілецької в Єльні (Смоленська область), 10-ї танкової в Богучарі (Воронезька область) і 150-ї мотострілецької в Ростовській області. Різко посилювалося також і угрупування в Криму, яке в разі війни має діяти на херсонському напрямі.
Особистий склад. Всі ці дивізії, як планувалося, мали бути остаточно укомплектовані до літа 2017 року, проте, як там насправді, поки незрозуміло. Через те що все відбувається в режимі крайньої секретності, немає навіть розуміння, скільки конкретно живої сили і танків сконцентровано в цьому угрупованні. Яскравий приклад – та ж 144-я в Єльні. Ніхто не знає навіть, скільки там солдатів і офіцерів: за одними даними, це 6000 осіб, за іншими – 10 000.
Авіація. Більш-менш конкретно можна говорити тільки про авіаційну складову, бо літаки і вертольоти залишаються товаром штучним, і простежити долю кожного «борту» в нинішніх умовах цифрового світу досить просто.
Су-34
Отже, можна говорити, що на російських аеродромах поблизу кордону з Україною (включаючи окупований Крим) знаходиться 60 винищувачів-бомбардувальників Су-34, 115 винищувачів (зокрема, 52 Су-30, 40 Су-27 і 23 МіГ-29 СМТ), 12 штурмовиків Су-25СМ і 12 середніх бомбардувальників Су-24М. Усі машини досить нові – виробництва 2014 року і пізніше. Що, з одного боку, є величезним плюсом для росіян, зважаючи на величезну перевагу над українськими машинами, які в більшості своїй не проходили модернізацію і лише умовно готові до протистояння з більш сучасним противником. З іншого – це мінус, бо техніка ще сира і фіксується велика кількість відмов, що призводить до численних катастроф і аварій. Так, за далеко не повними даними за 2017 рік, російські ВПС втратили чотири літаки. Причому серед них такі штучні машини, як винищувач МіГ-31 і стратегічні бомбардувальники Ту-22М, замінити які найближчим часом просто немає чим. Ціла низка катастроф і аварій сталася з новими навчально-бойовими літаками Як-130, які служать «літаючою партою» для льотчиків.
Ракетні комплекси. До кордону України також стягнуті й ракетні комплекси – перш за все це досить застарілі, але як і раніше ефективні оперативно-тактичні «Точка-У» (більш сучасними «Іскандерами» Путін вважає за краще лякати Захід, періодично перекидаючи їх в Калінінградський анклав). У Криму також помічені протикорабельні ракетні комплекси (типу «Бал»), але ця зброя більше направлена проти морського угруповання НАТО в Чорному морі.
«Точка-У»
Системи ППО. Незважаючи на регулярні оптимістичні статті російських військових експертів про те, що «українська військова авіація – це літаючий металобрухт», велику увагу росіяни приділяють розгортанню системи ППО. Так, у тому самому Криму з'явилися навіть сучасні зенітно-ракетні комплекси С-400, яких на озброєнні – буквально лічені дивізіони.
Яка вірогідність початку військових дій? І нарешті, головне питання – чи варто розглядати це посилення російського контингенту як безумовну ознаку готовності до початку широкомасштабної війни? Як нам бачиться, навіть з урахуванням «поголів'я» «народної міліції» на окупованих територіях Донецької та Луганської областей – це явно не ті сили, якими можна атакувати, а найголовніше – утримати таку досить велику країну, як Україна. Без мобілізації – прихованої або відкритої – російським військовим явно не обійтися, а ось тут поки все «тиша й благодать». Ну, а виграти тільки ракетними ударами і авіацією в сучасних умовах неможливо, що наочно показав досвід застосування російського контингенту в Сирії.