Понад рік пройшов з моменту появи в законі України «Про акціонерні товариства» статті 65, яка регулює порядок обов’язкового продажу акцій міноритарних акціонерів без їхньої попередньої згоди та подальшого схвалення на вимогу особи, яка набула (прямо, опосередковано чи спільно з іншими акціонерами) 95% і більше акцій товариства.
Така процедура має також назву «сквіз-аут» і дослівно означає витіснення міноритарних акціонерів з товариства. Юрист, адвокат Юридичної групи LCF Володимир Лавринович, спеціально для Mind пояснює, якими змінами це обернулося для бізнесу і наскільки підприємці їх відчули.
Згідно публічних даних НДУ, на середину вересня 2018 реалізовано понад 120 процедур сквіз-аут. Навряд чи можна сказати, що процедура користується великою популярністю з огляду на загальну кількість акціонерних товариств, але цього достатньо для підбиття проміжних підсумків.
З моменту набуття чинності у червні 2017 р. закону №1982-VIII, яким введено сквіз-аут, виникла проблема реалізації цієї процедури через неготовність банківської системи працювати з ескроу-рахунками. Банкіри не надто швидко пристосувалися до нового продукту і певний час знадобився для того, щоб налагодити технічну можливість та методологію відкриття і функціонування таких рахунків.
Кому це вигідно? Показово, що одними з перших реалізували сквіз-аут великі промислові компанії, такі як ДТЕК «Донецькобленерго», ДТЕК «Західенерго», ДТЕК «Дніпроенерго», Азовсталь, ММК ім. Ілліча, Запоріжкокс та інші.
Цілком природно, що власники промислових гігантів із великою кількістю «сплячих» акціонерів прагнуть позбутись цього баласту, отриманого у спадщину після приватизації. Акціонерні товариства зацікавлені також зменшити адміністративні витрати на проведення загальних зборів, полегшити звітність та покращити ефективність корпоративного управління.
Для багатьох товариств сквіз-аут це реальний спосіб остаточно вирішити проблему недобросовісних дій з боку міноритарних акціонерів (т.зв. «корпоративного шантажу»), які, маючи навіть одну акцію, були здатні через судові позови заблокувати роботу товариства.
Здавалося би, що сквіз-аут несе лише одні переваги. Для власників-мажоритаріїв так і є, але що ж із акціонерами-міноритаріями, які свідомо інвестували у акції, отримували дохід або принаймні розраховували на них як на прибутковий актив в майбутньому? Нажаль, у законі не дотримано балансу між інтересами мажоритаріїв та гарантіями захисту прав міноритаріїв.
У чому постраждали міноритарії? Під час презентації закону №1982-VIII його розробники та НКЦПФР запевняли, що запровадження норм про сквіз-аут це, в першу чергу, втілення зобов’язань України перед Європейським співтовариством щодо імплементації положень Директиви №2004/25/ЄС від 21.04.2004 та вдосконалення корпоративного законодавства України.
Проте як це часто трапляється, під прикриттям «європейськості» було реалізовано зовсім не те, що у європейських аналогах. Зокрема, у ст. 9 зазначеної Директиви передбачено правило, що держави-члени повинні вжити заходи для забезпечення захисту власників цінних паперів та зокрема тих, що володіють меншою часткою акцій, у разі встановлення контролю над їхніми компаніями. Держави-члени повинні забезпечувати такий захист, зобов’язуючи особу, що отримала право контролю, запропонувати усім власникам цінних паперів певної компанії за всі їхні активи справедливу ціну відповідно до загальної оцінки.
Отже, процедура сквіз-аут повинна передбачати виплату справедливої ціни та контроль за її встановленням, оскільки це єдиний інтерес який залишається у міноритарного акціонера. В багатьох країнах, де сквіз-аут працює вже десяткі років на законодавчому рівні передбачені превентивні засоби дотримання прав міноритарних акціонерів, а сам сквіз-аут вдало пройшов конституційну експертизу. Проте чи забезпечує ЗУ «Про акціонерні товариства» у нинішній редакції права українських міноритарних акціонерів?
Із самого початку, на прикладі перших сквіз-аутів, стала очевидною головна проблема процедури – це справедливість ціни примусового продажу акцій та порядок її визначення. Ринок сколихнули ціни за якими індустріальні гіганти здійснювали скупку акцій тисяч міноритаріїв (наприклад Азовсталь та ММК ім. Ілліча були оцінені лише у 1-2% від вартості будівництва аналогічного нового заводу).
Характерним є і порядок визначення такої ціни. Ціна продажу акцій визначається як найбільша з наступних: найвища ціна акції, за якою вони придбавались протягом останніх 12 місяців, в деяких випадках середній біржовий курс за останні 3 місяці та ринкова ціна визначена суб’єктом оціночної діяльності і затверджується наглядовою радою товариства (яка підконтрольна мажоритарному акціонеру).
У переважній більшості випадків (наразі це понад 77%), ціна акції визначається саме на підставі звіту суб’єкта оціночної діяльності. Враховуючи вкрай низьку культуру оцінювання та відсутність ефективної методики оцінювання акцій на законодавчому рівні, ринкова ціна акцій, визначена у такий спосіб, викликає обґрунтовані сумніви.
НКЦПФР визнає, що ледь не на кожний другий сквіз-аут подаються скарги щодо ціни акцій, проте Комісія не має повноважень перевіряти саму оцінку чи впливати на суб’єкт оціночної діяльності. Більше того, законом не передбачено жодних механізмів впливу чи втручання регулятора в процедуру сквіз-ауту.
Як захиститися міноритарію? Фактично, єдиним можливим механізмом захисту від зловживань мажоритарних акціонерів залишається судовий контроль. Проте і в цьому випадку закон містить сюрпризи для незадоволених міноритаріїв, а радше для їхніх юристів.
Справа в тому, що перехід права власності на акції внаслідок процедури сквіз-аут не підлягає звичній кваліфікації через категорію правочину. Сквіз-аут згідно закону постає як сукупність визначених юридичних дій та фактів за обов’язкової участі широкого кола суб’єктів (окрім самих акціонерів це також товариство, депозитарні установи, НДУ, банк та за певних обставин нотаріус). Тобто це перш за все процедура, яка запускається за ініціативи одного суб’єкта та надалі проходить майже автоматично по закладеному законом алгоритму шляхом реалізації послідовних дій його учасників.
Як наслідок, незрозуміло яким чином міноритарію захищати свої права та із яким способом захисту звертатись до суду. Розробники закону зробили все можливе аби ніхто і ніщо не могло завадити витісненню міноритарних акціонерів. Якщо процедуру ініційовано – вона обов’язково завершиться списанням акцій з рахунків міноритаріїв на рахунок в цінних паперів мажоритарія.
Публічна безвідклична вимога особи, яка придбала 95% і більше акцій товариства має наслідком безумовний обов’язок продати акції іншими акціонерами та має вищий пріоритет над усіма іншими обтяженнями. Наявність будь-яких обтяжень не є перешкодою для проведення сквіз-ауту, а законом передбачено навіть заміну без згоди заставодержателя предмета застави, яким є акції, на грошові кошти, сплачені на ескроу рахунок.
Підсумовуючи наслідки витіснення міноритаріїв з українських товариств, можна констатувати такі головні проблеми:
Комісія розробляє пакет змін до законодавства щодо запровадження реєстру суб’єктів оціночної діяльності, які матимуть право проводити оцінку акцій, планується запровадити жорсткі вимоги до таких оцінщиків, рецензентів та встановити певні санкції за порушення. Проте, складається враження, що ті, кому конче було потрібно «витіснити» тисячі непотрібних акціонерів вже це зробили і зміни до законодавства вже не виправлять ситуацію по відношенню до проведених сквіз-аутів.
Однак це не означає, що зміни вносити не потрібно. Вносити зміни до ЗУ «Про акціонерні товариства» необхідно якнайшвидше, при цьому комплексно. Потрібно не тільки передбачити поточний контроль за процедурою (наприклад, залучивши до цього процесу НКЦПФР із можливістю блокувати сквіз-аут за певних обставин) та встановити прозорі механізми визначення справедливої ціни акцій, конче необхідно вносити зміни і в законодавство про оцінку майна, підвищувати вимоги до суб’єктів оціночної діяльності та їх відповідальності.
Сквіз-аут має право на життя, але не за рахунок економічно слабшої сторони – міноритарних акціонерів.