У липні Україна уклала договір з французькою компанією епро постачання в нашу країну 55 вертольотів. Машини будуть поставлені двома партіями – 37 штук на початку і ще 18 – до 2023 року.
І хоча угоду ще не реалізовано, воно вже отримало велику порцію критики.
З одного боку, лічені країни можуть виробляти вертольоти і двигуни до них, а закупівля західних вертольотів може серйозно підірвати запорізький «Мотор Січ», який повноцінно так і не відновився після розриву зв'язків з РФ. З іншого боку, повного циклу виробництва в Україні навіть у складі СРСР не було, і тому можливості в цьому плані компанії вкрай обмежені, а вертольоти потрібні «ще вчора» і багато.
Mind спільно з військовим експертом та істориком Михайлом Жироховим розбирався, наскільки необхідні Україні французькі вертольоти і чому ця угода піде на користь «Мотор Січ».
Згідно з офіційними даними, Україна за поставки 55 вертольотів для потреб поліції, Нацгвардії, прикордонників і Державної служби з надзвичайних ситуацій заплатить 555 млн євро. Причому частину фінансування на себе беруть французькі партнери.
Перші чотири машини прибудуть в країну ще до кінця цього року. Крім того, Airbus Helicopters бере на себе зобов'язання з підготовки екіпажів і створення Центру підготовки і технічного обслуговування (попередньо його місце розташування визначено в м. Ніжин).
За планами, в Україну мають поставити 21 вертоліт Н225 (11-тонна двомоторний машина, здатна нести 19–25 осіб або 10 тонн вантажів), 10 вертольотів Н145 (4-тонна машина, здатна нести 8–10 осіб і двох членів екіпажу) і 24 вертольотів Н125 (2-тонна машина, здатна нести 5–6 осіб і двох членів екіпажу або 1400 кг на зовнішній підвісці).
І це при тому, що основними машинами, які реально «піднімає із зберігання» «Мотор Січ», на сьогодні є 7-тонний Мі-8, який може перекидати 24 людини, і 2-тонний Мі-2, який може брати на борт вісьмох пасажирів.
Тобто фактично з Н-125 можна порівнювати тільки Мі-2. Повного аналога Мі-8 серед французьких новинок немає. Якщо ж порівнювати за кількістю перевезених десантників, то найближче стоїть більш важкий Н225.
І цьому є достатньо вагоме пояснення: для «невійськових» відомств Мі-8, який нині є основною «робочою конячкою», явно надмірна. Причому не тільки за економічними показниками (а не варто забувати, що польотна година радянського вертольота коштує приблизно $2500 і 650 літрів пального в крейсерському режимі), але і за виконуваними завданнями.
Наприклад, прикордонники найчастіше використовують всі шість наявних Мі-8 для виконання набагато менш глобальних завдань, ніж перекидання 24 піхотинців: це евакуація одиночного хворого або пораненого з далекої застави, перекидання підкріплення або сухпайка, антитерористичні операції поблизу кордону або просто перевезення VIP- персон.
І для всього цього кожен раз доводиться піднімати в повітря важкий (і дорогий) Мі-8. Можливо, варто віддати ці машини «Мотор Січ» для ремоторизації та переобладнання на бойові Мі-8МСБ-В для армійської авіації? А самим використовувати менш витратних «французів».
Купівля 24 вертольотів для прикордонної авіації – це зростання їх можливостей учетверо. Це вкрай необхідний захід при постійному проблемному кордоні – причому не тільки з Росією, але і, наприклад, з Польщею або Словаччиною, де контрабанда набирає катастрофічних масштабів. Про конфліктну ситуацію з Угорщиною теж не варто забувати.
Ситуація з вертольотами в ДСНС ще більш цікава. У них ще з 2009 року служать вірою і правдою два Н-145. За цей час вони полюбилися і льотчикам, і технікам – все-таки західний і радянський підхід у техніці та ергономіці зовсім різний.
Дуже часто в обговоренні закупівлі французьких машин можна чути: «А чому ми купуємо саме цивільні машини, коли в країні йде війна?». Відповідь лежить на поверхні – нам не вистачає саме транспортних машин. Тому, до речі, для перекидання вантажів та особового складу в прифронтових і фронтових територіях навесні – влітку 2014 року застосовували всі, що тільки можна. І серед втрачених машин є і збитий «борт» авіації НГУ під Слов'янськом, і Мі-8 авіації ГСЧС в Харківській області, що розбився під час чергового транспортного вильоту.
І щоб остаточно закрити тему з «Мотор Січ» і «зрадою»: від програми відновлення парку Мі-8 від запоріжців у Україні ніхто не відмовлявся – вона йде паралельно. Однак тут є свої обмеження: «Мотор Січ» наразі не виробляє корпуси, а тільки «доводить до пуття» підняті «з-під паркану» «борти», а їх залишилося не дуже багато. Причому всі вони випуску не пізніше 1980-х років. А «найстаріші» з машин, які нам планують поставляти (це повинні бути не тільки нові машини, але і вживані з мінімальним нальотом) – 2009 року випуску. Різниця відчутна?
Варто також звернути увагу і ще на один момент – забезпечення запчастинами. Якщо з французькими машинами все більш-менш зрозуміло – наші партнери забезпечують протягом двох років обслуговування за свій рахунок, далі – на комерційних умовах, то з імпортозаміщенням «запорізьких» Мі-8 і Мі-2 поки не все так прозоро.
Існує припущення, що ті ж лопаті для Мі-8 напівлегально «Мотор Січ» закуповує в РФ, а численні повідомлення про те, що таке виробництво освоєно в Україні, за фактом виявилися вкиданням. Не зовсім ясно, як вирішена проблема з лопатками для вертолітних двигунів. За неофіційними даними, завод, який залишився в окупованому Сніжному, продовжує їх виробляти, і запорізька компанія їх «купує» через китайську фірму-прокладку, щоб залишатися в правовому полі України. І це поки. А що буде, якщо одного прекрасного дня поставки припиняться?
Тому, з будь-якої точки зору, закупівля західної вертолітної техніки є безсумнівним плюсом для України в цілому. І як не парадоксально, і для «Мотор Січ» теж – цей контракт може підстьобнути монополіста на більш радикальні зміни. Після укладення контракту на заводі вже встигли заявити, що для нового вертольота «Надія» розгортається виробництво корпусів у Харкові (хоча тут ще залишається чимало запитань – ХАЗ ніколи не робив вертолітних корпусів, і поки неясно, як швидко вийде запустити серію).
А вертолітний ринок силовиків України на сьогодні все ще залишається досить об'ємним. 35–40-річні корпуси Мі-8 мають обмежений термін експлуатації, тому скоро гостро постане питання їх заміни. І якщо «Мотор Січ» і надалі продовжуватиме проїдати «радянську спадщину», займаючись тільки модернізацією і ремоторизацією, то зовсім не дивно, якщо ми побачимо в небі, наприклад «Сікорські» S-70 i International Black Hawk польської збірки або вже бойові варіанти французьких машин.