На минулому тижні Міжнародний валютний фонд оприлюднив свій черговий макроекономічний прогноз на найближчі шість місяців, у якому знайшлося місце і Україні. Аналітики Фонду прогнозують, що зростання реального ВВП України за підсумками 2018 року дещо перевершить очікування піврічної давнини і становитиме 3,5%, що на 0,3% вище порівняно з попереднім прогнозом. У 2019 році в МВФ прогнозують зменшення зростання номінального ВВП нашої держави до 2,7%. Ціни в Україні-2018, на думку аналітиків МВФ, зростуть у середньому на 10,9%, а в 2019-му – на 7,3%, що також краще в порівнянні з попереднім прогнозом. Рівень безробіття у поточному році, відповідно до прогнозу, складе 9,4%, а в наступному цей показник скоротиться до 9,2%. Інвестиційний аналітик Іван Угляниця спеціально для Mind пояснив, про що може свідчити «стриманий оптимізм» Фонду щодо української економіки на тлі загалом невтішних прогнозів стосовно глобальних економічних тенденцій.
Перегляд МВФ оцінок розвитку та глобальних макроекономічних прогнозів – це доволі ординарна річ, тим більше, якщо говорити про настільки турбулентні часи для світової політики, як зараз. На згадані чинники в своєму прогнозі і вказує сам Фонд, як на одні із найбільш значущих, які можуть вплинути на розвиток глобальної ситуації.
Глобальна кон'юнктура. Зокрема, «правий поворот», який в останні роки все впевненіше крокує планетою, та відповідні економічні, політичні, торгові рішення, що супроводжують цей процес, лише погіршують стан світової торгівлі, яка і без того уповільнювалась, як і підсилюють процеси деглобалізації, які теж активно прискорювались.
Уповільненню сприятиме і зміна політики глобальних центробанків, зокрема, Федерального резерву. На можливий перегляд своєї монетарної політики у 2019-му році вказував і ЄЦБ. У тому ж році зміниться керівництво європейського центробанку, і новим головою може стати один з представників північних банків/країн, які загалом виступають за жорсткішу монетарну політику.
Українські реалії. На цьому тлі не дивно, що МВФ дещо погіршив прогноз щодо розвитку України на наступний рік. Українська економіка являє собою суто ресурсну систему без будь-якого суттєвого рівня переділу та доданої вартості, яка торгує переважно сировинними ресурсами, тобто виступає на і без того overcrowded ринках. Саме ж зростання економіки країни в значній мірі продовжує базуватися на державних витратах, доля яких поступово зростає, і вже перевищує 21%.
Інфляція. Прогноз інфляції при цьому для України становить 7,3% на 2019-й рік. Цього року вона тримається на відносно низькому рівні (якщо говорити про офіційні цифри) переважно через те, що поки що не відбулось чергове підвищення тарифів, які найбільше впливали та впливають на інфляцію в країні після того, як пройшов ефект девальвації. Але з урахуванням того, що уряд зобов’язується підвищувати ціни на газ, опалення та решту товарів та послуг, а також на те, що 2019-й – рік виборів, коли роздаватимуться обіцянки, робитимуться передвиборчі виплати та ремонти, вкластися в ці таргети буде важко.
Схоже, що і сам Нацбанк знову не дуже вірить у свої та МВФ-івські таргети, оскільки продовжує тримати облікову ставку на рівні, набагато вищому за офіційний рівень інфляції, та, судячи з риторики центробанку, готовий підвищувати її і далі.
Державні фінанси. Тим часом на рівні держфінансів ситуація стає критичною – держава відчуває гостру нестачу фінансових ресурсів для обслуговування боргів – як зовнішніх, так і внутрішніх. Відсоткові ставки всередині країни продовжують зростати, але все одно, ресурсу, який залучає Мінфін, недостатньо для покриття боргу. В бюджеті ситуація аналогічна – труднощі очевидні були ще в липні, коли держава мала значні проблеми із виплатою пенсій. А зараз має починатися опалювальний сезон, отже – знову виникає «попит» на субсидії за житлово-комунальні послуги, і цей період, знову-таки, продовжуватиметься, або співпадатиме із передвиборчим періодом, «атракціонами небаченої щедрості» та іншим розподілом грошових потоків (переважно державного походження) із намаганням якось покращити свої політичні рейтинги.
Економічна політика влади. У цій ситуації, коли турбулетність на ринках зростає або принаймні не сприяє цим внутрішнім атракціонам із перерозподілом хронічно дефіцитного бюджету, із анемічним ростом економіки, єдине, на що сподівається влада – це покращення зовнішньої кон'юнктури, навіть попри те, що на користь такого покращення наразі існує дуже мало аргументів.
Проте, базуючись на таких своїх сподіваннях і ментальних конструкціях, як і на мантрах про те, що транш МВФ – це вирішена річ, влада продовжує діяти так, ніби все гаразд, світові боргові ринки не закрились, розпродажу ризикових активів немає, торговий баланс вкотре не погіршується, міжнародні резерви не скорочуються. Вона діє так, ніби нічого навколо не змінюється, і можна продовжувати збирати копієчки перед потягом, який влада уперто бажає не помічати.
Головне – зібрати свої Х% на виборах, зайняти якесь крісло, а далі… après nous le déluge.