В останні роки ми спостерігаємо цілу палітру відтінків слободи слова. У соцмережах і ЗМІ з'являються розслідування «звитяг» високопоставлених чиновників і силовиків, брудні ігри політиків, історії «успіху» великих і дрібних компаній тощо. Як правило, «обвинувачені» запевняють, що їх заплямували, а джерела інформації навпаки – наполягають на її достовірності. Крапку в їхній суперечці може поставити суд: в українському законодавстві є адміністративні санкції за наклеп. Нещодавно депутати ВР Микола Паламарчук, Артур Палатний та Олег Великін запропонували ввести і кримінальну відповідальність.
Наскільки дієві нинішні норми законодавства? Як може відбуватися захист, і які нові механізми «винаходять» українські законодавці? Який ефект принесуть пропоновані зміни в разі їх прийняття? На ці питання Mind попросив відповісти адвоката, керівника проектів Практики безпеки бізнесу ЮК Juscutum Олександра Горобця.
У цифровому світі потік інформації практично безмежний. Тим цікавіше в цьому потоці відшукувати дані про себе: бачити відображення активності, порівнювати себе з конкурентами, а також із самим собою вчора або рік тому. Але чим насиченіший ваш дата-профіль, тим частіше його може зганьбити різний негатив.
Запобігти викиду критики в інформаційний простір практично неможливо, тому, крім технічних інструментів протидії, існує юридична процедура сатисфакції для особи, яка вважає себе постраждалою від наклепу.
Боротьба з наклепом – що змінилося? Нещодавно в парламенті зареєстрували законопроект №9306 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за наклеп».
Цікаво, що на початку 2014 року подібна стаття вже вносилася до Кримінального кодексу і проіснувала в ньому трохи більше місяця. Між статтями, що передбачають відповідальність за незаконне доправлення до психіатричного закладу (ст. 151), а також зґвалтування (ст. 152) законом від 16.01.2014 р. була внесена ст. 151-1 «Наклеп». Характерно, що диспозиції статей раніше і сьогодні практично однакові: штрафи, виправні роботи і обмеження свободи.
А ось санкції в пропонованих сьогодні змінах у частині 3 набагато серйозніші, ніж це було раніше.
«За умисне поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її ділову репутацію, поєднані з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину передбачається обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».
Діюча практика. Виникає питання: як раніше себе захищала особа, яка вважається потерпілою через поширення недостовірної інформації? Невже всі просто терпіли і чекали, коли з'явиться кримінальна відповідальність?
Існує достатньо практики в судах загальної юрисдикції, а також в господарських судах з питання захисту від поширення недостовірної інформації через ЗМІ та інтернет. Так, у ст. 277 Цивільного кодексу України передбачено два найпоширеніші способи захисту порушених немайнових прав: право на спростування неправдивої інформації та право на відповідь.
Наприклад, кілька днів тому Нотаріальна палата України звернулася до Міністерства юстиції України з немайновим позовом про захист ділової репутації з вимогою спростувати надану відповідачем недостовірну інформацію при обговоренні законопроекту №9311.
У цьому прикладі Нотаріальна палата України обрала спосіб захисту – визнання неправдивими відомостей, поширених Міністерством юстиції України. Але при цьому в позивача є право на відповідь, яким він може скористатися в будь-який момент.
Ось кілька важливих особливостей, які суди враховують при розгляді спорів цієї категорії:
Які санкції можливі? Якщо неправдиву інформацію було поширено посадовими або службовими особами при виконанні ними своїх посадових (службових) обов'язків, то обов'язок спростувати поширену інформацію покладається на юридичну особу, де вони працюють.
При розгляді спорів про неправдиві публікації в друкованих ЗМІ суди розбираються в тому, хто автор матеріалу і хто погоджував подачу його в номер, який журнал (газета) публікував інформацію.
Відносно публікацій в мережі інтернет спеціальне законодавство відсутнє. Суди за цією категорією спорів керуються практичними рекомендаціями Верховного суду України №1 від 27.02.2009 р., де вказується, що відповідачами в даному випадку є автор інформаційного матеріалу і власник веб-сайту.
Чи ефективні запропоновані зміни? Думка адвокатів така, що поява в Кримінальному кодексі України нової статті з відповідальністю за наклеп, безумовно, надасть певний стримуючий ефект. Також ми переконані, що при розслідуванні складу цього злочину слідство йтиме тим же шляхом, що і позивач у цивільному або господарському процесі, а саме: встановлюватимуться автори матеріалів і власники веб-сайтів, збиратиметься інформація про потерпілого та підозрюваного, але рішення все одно прийматиме суд.
Кримінальна відповідальність за наклеп за кордоном існує, причому – давно. А прийняття її в Україні розглядалося як одна з ознак свободи слова в країні. Однак, на відміну від «цивільного» способу захисту, у результаті кримінального розгляду неможливо зобов'язати винну особу або ЗМІ поширити спростування з певним текстом, шрифтом і формою.