«Дивна річ, – думав я собі після чергового відрядження за кордон. – Система охорони здоров'я країни ніби визначає характер місцевих. Німецька й австрійська визначеність, порядок, традиційність, – те ж саме можна впізнати і в німцях, і в австрійцях. В Іспанії ж, що славиться своєю wellness індустрією, рідко зустрінеш місцевих, які б не займалися спортом чи харчувалися нерозбірливо. Та і в Україні… хаотичність і явна «незавершеність» системи охорони здоров'я ніби визначає таку саму хаотичність нашого ставлення до турботи про себе».
Звісно, цю тезу можна повернути і навпаки: ментальність країни як така безпосередньо впливає на те, як у ній функціонує державна система.
Об’їздивши половину світу, аби вивчити, як до свого здоров'я ставляться в різних країнах, шукаючи ідеал, який можна було би адаптувати до українських реалій, автор цих рядків у певний момент остаточно переконався: ідеал – це завжди середина між результатами і можливостями найкращих та бажанням і ресурсами тих, кому потрібне покращення.
Цього разу варто поговорити саме про традиційно найкращих у сфері медицини. Аби ми разом зрозуміли, чому варто повчитися Україні. Одні з перших країн, що спадають на думку, коли йдеться про якісну медицину, – це Австрія та Німеччина. Так звані «кити» на ринку, яким вдалося забезпечити доступ до ефективної системи охорони здоров'я більшій частині населення.
Відразу зазначу: в обох країнах «передову» захищає саме сімейна медицина. Це сімейний лікар, до якого місцеві, коли занедужають, звертаються в першу чергу. Вузькі фахівці і в Австрії, і в Німеччині – це зазвичай третя, а чи четверта сходинка на шляху вирішення будь-яких проблем зі здоров'ям. А тепер поговоримо детальніше про Австрію та Німеччину окремо.
Символічно я би означив систему охорони здоров'я Австрії – індивідуалістською, Німеччини – більш колективною. Це знайшло помітне відображення в самій культурі цих країн. Зокрема, у Німеччині добробут суспільства має своєрідну перевагу над добробутом індивіда. В Австрії – навпаки. І, як на мене, саме австрійський індивідуалізм ближчий Україні.
Також варто відзначити, що в Австрії рівень самої освіти і, відповідно, культури – вищий. Уже з XVIII століття базова освіта там була доступною для всіх. цим і багато в чому пояснюється той факт, що медицина і турбота про своє здоров'я сприймаються місцевими більше як традиція, аніж законодавча норма чи просто одна з потреб. У Німеччині ж держава постійно тримає руку на пульсі, аби контролювати певні обов'язкові заходи щодо здоров'я громадян.
Австрійський сімейний лікар – втілення самої традиції. І навіть без обов'язкових профілактичних оглядів населення відвідує сімейного лікаря не тому, що цього вимагає закон, а тому, що це вже є складовою культури. Система охорони здоров'я – ніби допоміжний інструмент, що просто підсилює і так наявну звичку піклуватися про себе. У Німеччині ж профілактичні огляди – обов'язкові, вони також впливають на вартість страхування. Тобто там культура турботи про своє здоров'я більш урегульована. Адже німці – це зазвичай про дисципліну, австрійці – про традицію.
В обох країнах діє медичне страхування. І послуги, які людина може собі дозволити, зазвичай регулюються саме вартістю цього страхування. В Австрії ви майже не побачите готівкового розрахунку пацієнта з лікарем. Мережева система фондів дозволяє всім, хто легально перебуває у країні, просто мати картку, через яку проходить оплата.
У Німеччині медичне страхування – невід’ємна частина соціального захисту населення. Лише 0,1% – 0,3% німців не мають медичного страхування. Перший закон про обов'язкове медичне страхування для населення, що працює, був прийнятий тут 15 червня 1883 року. До цього моменту, із квітня 1869 року чинності набув закон про медичне страхування тільки на території Баварії. Ці два закони, по суті, стали основоположниками введення обов'язкової системи охорони здоров'я по всьому світу. За рахунок страхування тут людина не може потрапити відразу до вузького спеціаліста, якщо до цього вона не була у свого сімейного лікаря.
З точки зору системи, німецький досвід більш вигідний. А от із точки зору окремого індивіда – виграє австрійський підхід.
Поєднати переваги обох досвідів було для мене одним із першочергових завдань при створенні клініки. Наразі ми намагаємося побудувати ідеальну для України систему, де більше приділяємо уваги превентивній медицині. Оскільки зараз у нас лише зароджується культурна потреба піклуватися про себе наперед, а не постійно гасити «пожежі», для розвитку нової медицини в Україні треба займатися кількома важливими справами одночасно. Будувати культуру турботи про своє здоров'я і відразу ж підкріплювати це певною вимогою до дисципліни. Для останнього потрібна ще й певна законодавча підтримка. Ми в SQLAB перетворюємо сімейного лікаря на менеджера здоров'я, який не просто допомагає уникнути захворювань, але й постійно працює з клієнтом для покращення показників його організму.