Війна дронів: як Україна впроваджує ударні безпілотники

На сьогоднішньому етапі розвитку військових технологій найпрогресивнішим напрямком стала розробка і впровадження безпілотних систем озброєння – наземних, повітряних, підводних. Однак називати їх роботами або, по-західному, дронами не зовсім коректно. Фактично це дистанційно керовані бойові комплекси, які повністю або на основному етапі управляються людьми – операторами зі спеціальних пунктів управління. І саме оператори остаточно розпізнають цілі та віддають команду на їх знищення. Тобто людина була і залишається основним учасником битви і основною діючою одиницею на поле бою. Про те, як розвивається ця сфера ВПК в Україні та світі, спеціально для Mind розповів військовий експерт Михайло Жирохов.

З чого починалася історія БПЛА? Одними з перших дистанційно керованих систем в історії світових воєн стали безпілотні літальні апарати. Що в принципі й не дивно: підготовка льотчика – досить дороге задоволення, та й апарати можуть витримувати набагато більші перевантаження, ніж людина.

Першою функцією для апаратів подібного типу була розвідка, проте дуже скоро військові захотіли мати можливість використовувати їх і як ударні.

На початку «нульових» визначилися дві тенденції – безпілотники-камікадзе (досить невеликі та високошвидкісні) і безпілотники – носії засобів ураження типу керованих ракет або бомб (досить великі, з величезною дальністю польоту і відчутним часом знаходження в повітрі).

Хто виробляє безпілотники? З огляду на високу технологічність такого продукту виробників ударних безпілотників у світі на сьогодні зовсім небагато. Причому якщо виробництво БПЛА-«камікадзе» цілком реально розгорнути навіть у гаражних умовах, то солідні великі апарати виробляють лише Ізраїль, США і Китай, середні за розмірами і характеристиками – ще й Туреччина. Об'єднана Європа і Росія поки лише розпочинають реалізацію власних проектів.

Коли БПЛА знадобилися Україні? До початку збройного протистояння на Донбасі безпілотні літальні апарати на озброєнні української армії практично були відсутні як клас. Єдиним типом були вкрай застарілі фізично і морально радянські Ту-143 «Рейс». Про їхню бойову ефективність свідчить той факт, що камера, яка стояла на них, була плівкова (!).

У ході бойових дій в армію стали надходити численні апарати від волонтерів – як зібрані «на коліні», так і куплені в Китаї. Про жодні ударні варіанти, а тим паче – серійне виробництво, на той момент не йшлося.

Лише у 2016–2017 роках можливість постачання на озброєння ударних дронів почала розглядатися на офіційному рівні. Першими «ластівками» стали польські «камікадзе» типу Warmate. Після довгих державних випробувань вони були прийняті на озброєння в складі розвідувально-ударного комплексу «Сокіл». Їхнє виробництво (точніше, великосерійне збирання) було налагоджено на чернігівському підприємстві «ЧеЗаРа».

Чи є власні розробки? Війна на Донбасі в позиційній її фазі вимагала наявності апаратів з великою дальністю і тривалістю польоту. Військові відводили їм роль повітряного патруля, який може довго «висіти» на певній ділянці фронту. І в разі загострення точно і швидко вразити ворожу артилерію або бронетехніку, яка відкриває вогонь, порушуючи Мінські домовленості.

Спочатку вітчизняний ВПК намагався задіяти власні можливості. Восени 2017 року інженери ДП «Антонов» представили середній безпілотний літальний апарат «Горлиця» АН-БК-1, прототип якого навіть здійснив свій перший політ.

За словами виробників, маса «Горлиці» становить 150 кг, а її вантажопідйомність 50 кг, що мало на меті установлення легкого ракетного озброєння. Водночас при пильному розгляді виявилось, що у цього зразка на той момент не було автопілота, системи управління зброєю. І найголовніше – був відсутній ключовий елемент будь-якої подібної розвідувально-ударної системи: зв'язок від наземної станції управління. І це на тлі того, що розробленого електронно-оптичного розвідувального обладнання теж немає.

Фактично «Антонов» продемонстрував тільки макет. Такий самий макет, але вже стратегічного безпілотника рівня американського серії RQ, фірма презентувала в Києві на XV Міжнародній оборонній виставці «Зброя та безпека 2018». За словами конструкторів, представлений апарат повинен мати злітну масу 6000 кг, а максимальна вага цільового навантаження складе 1400 кг. Це дуже серйозна заявка на заняття ніші, проте до практичної реалізації «антонівських» проектів пройде як мінімум 5–6 років, та й то за умови стабільного державного фінансування проектів.

Американський безпілотник RQ9

Які БПЛА можна імпортувати? Українська армія потребує апаратів стратегічного рівня вже сьогодні, тому розпочався пошук можливого варіанту закупівлі за кордоном. Вибір невеликий – цілком ймовірно, що ані США, ані Ізраїль, ані Китай таке високотехнологічне озброєння Україні з різних причин не продадуть.

Залишався лише один варіант – Туреччина. Потреба армії була така висока, що питання закупівель вирішувалося на найвищому державному рівні. І в листопаді 2018 року президент України Петро Порошенко особисто уклав угоду про закупівлю одного комплексу безпілотних літальних апаратів Bayraktar TB2 («Байракташ» в перекладі з турецької – «Прапороносець»). Подробиць операції немає досі, а згідно із загальнодоступною інформацією, були закуплені три бойові дрони, станція управління і 100 керованих ракет. Плюс у контракті також прописані постачання комплекту запасних частин, сервісний супровід і навчання персоналу.

Турецькі безпілотники Bayraktar TB2

У березні 2019 року ці апарати були доставлені в Україну, де успішно пройшли державні випробування і поставлені на озброєння. За деякими неофіційними даними, з квітня вони вирушили на бойове чергування уздовж лінії зіткнення на Донбасі в районі відповідальності ОТУ «Схід».

Фактично «Прапороносець» – це середній розвідувально-ударний безпілотний комплекс з дроном масою 560 кг. Його основне завдання – тривале патрулювання в заданих районах на невеликій швидкості та на великій висоті з наступним завданням ударів високоточними бомбами і ракетами по малорозмірних цілях.

Правда, тут є декілька нюансів. З одного боку, українська армія отримала машину з великою тривалістю польоту і можливістю ураження цілей з висоти 4800 м. І це при тому, що найсучасніший зенітно-ракетний комплекс, який є у окупаційного корпусу на Донбасі, ЗРК «Оса-АКМ», з великими труднощами дістає до цілей на такій висоті.

З іншого боку, як бачиться, турецький апарат має низку недоліків. Наприклад, у нього досить мале бойове навантаження – лише 50 кг. Це дозволяє нести лише одну або максимум дві керовані планерувальні бомби або керовані ракети, які можуть вразити лише відносно слабозахищені об'єкти. Що в принципі не дивно, адже турки спочатку проектували БПЛА для «внутрішнього споживання» – такий собі «протипартизанський» апарат, розрахований на боротьбу з курдськими загонами самооборони. Тому його завдання – тривало баражувати на великій висоті та в певний момент за командою із землі вразити невеликий караван повстанців або одиночну ціль.

Ракета на турецькому безпілотнику Bayraktar TB2

На Донбасі же час від часу відбуваються «повноцінні» зіткнення: з танками, з наявністю серйозних фортифікаційних споруд та іншими «родзинками» великої війни. І наскільки ефективними будуть «легкі» ракети, поки незрозуміло.

Ще один очевидний мінус апарату – його розміри (розмах крила – 12 м) і невелика крейсерська швидкість (лише приблизно 130 км/год). В умовах насичення лінії протистояння різноманітними сучасними засобами розвідки російського виробництва це може зіграти лише в мінус.

Крім того, поки незрозуміло, як поведе себе «турок» в умовах активної радіоелектронної протидії з боку супротивника – адже ці системи у росіян вельми гідного рівня. На сьогодні бойовий досвід застосування Bayraktar TB2 обмежується лише протипартизанськими операціями на турецькому кордоні та в Сирії.

Але є і позитивний момент цієї покупки – українській владі вдалося домовитися, що частина комплектуючих для «турка» вироблятиметься на потужностях держконцерну «Укроборонпром». Це дозволить нашим виробничникам ближче ознайомитися з технологічними моментами і згодом налагодити випуск локалізованого варіанту. Адже в Україні є серйозні напрацювання щодо протитанкових ракет і керованих бомб – єдиною проблемою була відсутність системи наведення безпосередньо з безпілотника. Тепер вона може з'явитися. Також відзначимо, що ударного дрона подібного рівня у жодного з найближчих сусідів просто немає.

Так що можна зробити висновок, що за дуже короткий час в умовах безперервних бойових дій українська армія в частині оснащення новітньою високотехнологічною технікою пройшла шлях від саморобних дронів до ударних апаратів світового рівня.

А що там у РФ? У Росії є тільки два проекти важких безпілотників, жоден з яких не доведений до рівня прийняття на озброєння. ОКБ Симонова розробило ударний безпілотник середньої дальності «Зениця» зі швидкістю польоту 800 км/год. Однак його бойова ефективність під великим сумнівом: фактично це просто модернізований варіант радянського БЛА Ту-143 «Рейс» розробки 1970-х років.

Цікавіше виглядає важкий ударний дрон «Альтаїр» від Казанського авіазаводу імені Горбунова. Це «монстр» розмірами з сучасний літак-перехоплювач: довжина фюзеляжу – 12 м, розмах крила майже 3 м. На ньому встановлені два дизельні турбогвинтові двигуни сумарною потужністю в 1000 к. с. За словами розробників, цей БПЛА може перебувати в повітрі до двох діб, долаючи при цьому відстані мінімум 10 000 км.

Російський БПЛА «Альтаїр»

Однак на сьогодні про його польоти нічого не відомо – було лише наземне викочування на заводському аеродромі. Втім, немає і даних про його озброєння. Як відзначають російські спостерігачі, у цій сфері є значні проблеми – даються взнаки як загальний недолік необхідних технологій, так й ізоляція від світового ринку комплектуючих. Основні технологічні складнощі – відсутність двигунів, систем наведення і адаптації боєприпасів, захищених каналів управління і багато іншого.