Національний банк привів порядок розкриття банківської таємниці у відповідність до норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів». Зазначеним законом від 31 жовтня 2019 було внесено низку важливих змін до статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Відповідна постанова НБУ набрала чинності 4 лютого 2020 року. Затверджені зміни стосуються порядку доступу правоохоронних органів до банківської таємниці.
Керуючий партнер Адвокатського об'єднання «Овчаров і Партнери» Денис Овчаров розповів Mind, що відтепер правоохоронцям доведеться обирати «між двома вогнями» – відповідальністю за розголошення банківської таємниці та відповідальністю за невиконання законної вимоги правоохоронних органів щодо надання інформації.
Починати потрібно з формальних вимог до запиту, тому, перш ніж відповідати на вимогу правоохоронних органів, варто пересвідчитися, що він підписаний уповноваженим на те суб’єктом, містить всі необхідні відомості для належної ідентифікації.
Загальні вимоги оформлення запиту правоохоронних органів містить частина 2 ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Так, вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:
Якщо ж вимога не відповідає вказаним вище обов’язковим критеріям відповідності, можна надавати негативну відповідь щодо надання інформації із посиланням на порушення її оформлення.
Тому, якщо отриманий запит відповідає формальним вимогам, варто вивчити його зміст, зокрема, чи взагалі уповноважений даний правоохоронний орган на отримання інформації, що містить банківську таємницю.
Закон встановлює чіткий перелік правоохоронних органів, що мають право звертатися із вимогами про надання інформації, і ми розглянемо їх саме за ознакою суб’єктності кола осіб, які мають право на звернення з вимогою надання доступу до банківської таємниці.
Стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» містить вичерпний перелік інформації, яка може бути надана на письмову вимогу правоохоронних органів. Розширеному тлумаченню даний перелік не підлягає.
Так, якщо разом з даними, згідно з наведеною статтею закону, правоохоронні органи вимагають будь-яку іншу інформацію, абсолютно обґрунтованою і законною буде відмова у її наданні.
Правоохоронні органи повинні звернутися до слідчого судді за дозволом про тимчасовий доступ до інформації, що містить банківську таємницю, і тільки отримавши відповідну ухвалу, звертатися до банку.
Не слід забувати й про те, що кримінальне процесуальне законодавство також має певні обов’язки до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах. До таких належать, зокрема, відомості, які можуть становити банківську таємницю (п. 5 ч. 1 ст. 162 КПК України).
Таким чином кримінальне процесуальне законодавство реалізує охорону банківської таємниці.
До того ж умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, карається штрафом від 1000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (н.м.д.г.) з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до трьох років (ст. 232 КК України).
На жаль, відповідальність за цей злочин може наступити лише тоді, коли розкриття банківської таємниці завдало істотної шкоди саме суб'єкту господарської діяльності.
Законодавець дискримінував фізичних осіб, вивівши їх з переліку осіб, відносно яких такий злочин може бути вчинений.
Але і в цьому випадку ми можемо говорити, що зміст статті та кваліфікуючі ознаки злочину передбачають відсутність згоди власника інформації.
Цікавим для прикладу було дослідження судової практики за 2019 рік у частині надання доступу до банківської таємниці слідчими суддями.
Так, слідчим суддею у справі №705/3539/19 Уманського міськрайонного суду Черкаської області було відмовлено у задоволенні клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.
Відмова була обґрунтована тим, що слідчому судді не надано доказів того, що у кримінальному провадженні, крім допиту свідків, були проведені необхідні та можливі слідчі дії. Зокрема, чи були ці дії спрямовані на встановлення обставин кримінального правопорушення та осіб, які можуть бути до нього причетні, без отримання тимчасового доступу до документів, які містять охоронювану законом таємницю.
Слідчому судді також не було надано доказів того, що грошові кошти перераховувались свідками саме на той картковий рахунок, який зазначений у їх допиті.
Відмова у тимчасовому доступі до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, може бути також через невідповідність зазначених реквізитів рахунку (номеру картки). Таке обґрунтування відмови було викладене в ухвалі від 22 липня 2019 у справі №233/690/19, що винесена слідчим суддею Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.
Також бувають випадки, коли слідчий суддя відмовляє у тимчасовому доступі до документів, що містять охоронювану законом таємницю, на підставі, що при зверненні до слідчого судді, прокурором не дотримано вимоги КПК: не зазначено в клопотанні значення речей і документів для встановлення обставин у кримінальному провадженні, можливість використання їх як докази та неможливість іншими способами довести ці обставини.
Таку думку висловив слідчий суддя Городищенського районного суду Черкаської області у справі №691/121/19.
Деякі прокурори та органи досудового розслідування хочуть мати безумовний доступ до банківської таємниці, при цьому не завжди розуміють, навіщо ця інформація їм потрібна, а тим більше правоохоронці не намагаються себе обтяжувати обґрунтуванням доцільності такого доступу до банківської таємниці.
Невиконання законної вимоги правоохоронних органів щодо надання інформації може потягти за собою накладення адміністративної відповідальності (штрафу) на відповідну посадову особу.
Так, невиконання посадовою особою законних вимог прокурора (ст. 1858 КУпАП) тягне за собою накладення штрафу від 20 до 40 н.м.д.г. (340–680 грн).
Ненадання інформації НАБУ на запит його посадових осіб, надання завідомо недостовірної інформації чи не в повному обсязі, порушення встановлених законом строків її надання, повідомлення третіх осіб стосовно того, що про них збирається така інформація, або невиконання інших законних вимог посадових осіб НАБУ (ст. 18513 КУпАП) тягнуть за собою накладення штрафу від 250 до 400 н.м.д.г. (4250–6800 грн).
На окрему увагу заслуговує питання відповідальності за ненадання відповіді на запит АМКУ. Стаття 50 (пункти 13–15 частини 1) Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлює відповідальність за неподання АМКУ інформації у встановленні строки, подання інформації в неповному обсязі у встановленні строки чи подання недостовірної інформації.
Вказані порушення тягнуть за собою відповідальність у вигляді штрафу в розмірі до 1% доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Очевидно, що зміни до порядку доступу до банківської таємниці покладають на банки нові обов’язки щодо надання відповідей на вимоги правоохоронних органів.
Надання відповіді на необґрунтований (незаконний) запит також є порушенням законодавства про доступ до банківської таємниці та тягне встановлену відповідальність осіб, винних у її розголошенні.
Розповсюдженою практикою при відмові правоохоронним органам в наданні відповіді на запит у порядку ст. 93 КПК України було посилання адресата на необхідність дотримання відповідності доказів ознакам належності, тобто підтвердження яких-небудь даних саме в розслідуваному кримінальному провадженні.
Якщо адресат запиту не в змозі встановити обсяг та доцільність надання запитуваних документів, він повідомляє, що пред’явнику не може бути надано запитуванні копії документів.
Такий спосіб і до тепер залишається відносно ефективним для адресатів, якщо вони не можуть визначити доцільність запитуваних документів та їх обсяг, тим більше, що це не тягне за собою відповідальність для адресата.
Альтернативним способом для правоохоронних органів залишається тимчасовий доступ до речей і документів, який може бути здійснений правоохоронцями лише на підставі ухвали слідчого судді, винесеної за результатами розгляду відповідного клопотання.
Як ми вже зазначали вище, цей спосіб є більш складним для органів досудового розслідування, оскільки не дозволяє швидко отримати необхідну інформацію та ускладнений необхідністю обґрунтовувати такий доступ до банківської таємниці.