Останнім часом уся увага ЗМІ та громадськості прикута до боротьби з коронавірусом. Однак Україна продовжує захищати власну територію від країни-агресора – як на суші, так і на морі. Зокрема, у Бердянську заплановано будівництво військово-морської бази.
Чи дійсно це вписується в загальну оборонну стратегію України і що не так із базою, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.
Незважаючи на те, що президент Володимир Зеленський виграв вибори в країні, що воює, його поїздки на лінію зіткнення на Донбасі та у прифронтові регіони можна перелічити на пальцях однієї руки. Під час вояжу 11 квітня президент, крім «зони розведення №3» в Приазов'ї, відвідав Бердянськ. Генерали й адмірали ознайомили його з планами створення військово-морської бази «Схід» Військово-морських сил України (ВМСУ). Всі будівельні роботи на цій території заплановано на 2020–2021 роки.
Варто зазначити, що для України проблема контролю Азовсько-Чорноморського регіону є однією з ключових на південному фланзі протистояння з Росією. Після анексії Криму навесні 2014 року Україна втратила контроль майже над 100 000 кв. км територіального моря – як навколо півострова, так і на азовському узбережжі за Маріуполем.
При цьому втратила де-факто, оскільки де-юре країна в рамках міжнародного морського права, як і раніше, несе відповідальність за життя екіпажів, майна й суден, що заходять у її територіальні води. Тобто відбувається повторення ситуації літа 2014 року. Так, за збитий росіянами пасажирський «Боїнг» рейсу МН17 Москва намагається перекинути відповідальність на Київ, заявляючи, що, «раз це повітряний простір України, то і відповідальність за теракт лежить на Україні».
Тим часом практично відразу після будівництва моста через Керченську протоку РФ перейшла до активних дій, які завдали серйозної шкоди українській морській торгівлі. Намагаючись діяти нібито в рамках міжнародного права, росіяни штучно збільшили час очікування дозволу на прохід Керченською протокою для торгових суден, які йдуть з і в українські порти Маріуполь і Бердянськ.
Спроби України якось вплинути на цю ситуацію (перш за все в політичному полі на рівні ООН) на сьогодні не призвели до жодних результатів – єдина умовно силова акція листопада 2018 року завершилася захопленням російськими військовими трьох кораблів ВМСУ.
Після цього й виник план створення військово-морської бази Бердянськ. Остання, на думку військових, зможе серйозно вплинути на розстановку сил і забезпечити відносну свободу морського судноплавства в Азовському морі.
Передбачається, що наявність потужного «москітного» флоту з пари десятків різнокаліберних патрульних катерів дозволить організувати повноцінне патрулювання зазначеної акваторії. При цьому флот вітчизняного виробництва буде посилено переданими США суднами типу «Айленд». Українські адмірали планують у такий спосіб знизити можливості Росії з блокування нашого морського трафіку.
Однак такі думки нічим не підтверджені навіть теоретично. Не секрет, що російські можливості на морі в рази перевершують можливості ВМС України. Нині на азовсько-чорноморському театрі бойових дій зібрані досить потужні угруповання як Чорноморського флоту, так і Берегової охорони Прикордонної служби ФСБ РФ. Так, росіяни мають у своєму розпорядженні не просто велику кількість суден, ці судна кращі за якістю. Чого варті тільки, наприклад, ракети корабельного базування «Калібр».
При цьому стримувати супротивника від необдуманих дій можливо лише загрозою серйозної шкоди – про те, щоб реально протистояти, не йдеться.
Таким «запобіжником» могло б стати угруповання ВМСУ, яке будувалося б навколо універсальних кораблів із ракетним озброєнням класу «Корвет». І тут ми підходимо до альтернативної концепції розвитку вітчизняного військово-морського флоту.
На думку цілої низки військових фахівців, такий флот, що складатиметься з декількох корветів, із певною кількістю тральщиків і ракетних катерів уже міг бути активно використаний не лише для оборони берегової лінії. Також він мав би реальні можливості для захисту власного торгового флоту й економічної зони. Наприклад, у тому ж Чорному морі є просто величезні розвідані запаси нафти і газу.
Однак поки немає політичного рішення, все це вбачається тільки в межах теоретичних досліджень. Крім того, такому розвитку подій не сприяє і відсутність власної позиції президента та його оточення.
За останній рік ми бачимо лише хаотичну метушню. Так, влітку 2019 року Володимир Зеленський прибув на Миколаївський суднобудівний завод, де у високій ступені готовності (загальною – у 32% і корпусу – у 80%) знаходиться корвет проєкту 58250 «Володимир Великий». Тоді президент дав інтерв'ю, у якому висловив готовність держави профінансувати добудову корабля.
Тепер гаранта привезли до Бердянська, і ми знову почули, що гроші для будівництва бази будуть знайдені в державному бюджеті.
При цьому на тлі катастрофічного падіння економіки такі різноспрямовані дії країна просто не «потягне» навіть суто теоретично. Наприклад, добудова «Володимира Великого» оцінюється фахівцями за найскромнішими підрахунками у 200 млн євро. Ціна спорудження бази в Бердянську швидше за все буде не меншою.
Крім того, у певний момент необхідно буде прийняти ще одне рішення – де саме повинен базуватися цей флот. Адже для умовно «океанського» флоту Азовське море дуже дрібне й не дозволяє реалізувати всі переваги. Тому швидше за все місце його дислокації буде на Чорному морі.
А кажучи про будівництво нової військово-морської бази ВМС України на Азовському морі, за нинішнього стану ВМСУ її введення в експлуатацію кардинально не змінить розстановку сил у регіоні. Так, нам варто визнати, що й зараз протистояти Росії (як, втім, і будь-який іншій країні на цьому театрі бойових дій) на морі просто немає чим.
Як варіант швидкого вирішення проблеми морських перевезень в Азовско-Чорноморському регіоні та захисту наших економічних інтересів у прибережній зоні могло б стати базування на постійній основі експедиційних сил НАТО. Адже подібний варіант відпрацьований у тих же балтійських країнах. Щоправда, ці країни входять до НАТО, а також тут йдеться і про авіацію. Але усе залежить від політичної волі.
Формально таке право Україна має. Досі діє угода по Азовському морю, укладена між Росією і Україною 2003 року. У ній, зокрема, йдеться, що «врегулювання питань, які стосуються акваторії Керченської протоки, здійснюється за угодою між сторонами». А Керченська протока, як і Азовське море, належить, згідно з міжнародним правом, Росії та Україні. Але в тексті договору також прописано і те, що іноземні військові кораблі можуть увійти в Азовське море на запрошення однієї зі сторін.
Зрозуміло, що все це суто теоретичні викладки, адже поява суден західних ВМС в Азовському морі явно призведе до політичної кризи та практичної конфронтації з Росією. Крім того, до такого варіанту колективний Захід останнім часом схиляється все менше.