Стратегія Євросоюзу щодо водню, яку презентували 9 липня в стінах Єврокомісії, означає революцію не лише в енергозабезпеченні, але і в економіці загалом. Її передвісником став «Європейський зелений курс» (European green deal), представлений торік у грудні, відразу після вступу на посаду нової глави Єврокомісії Урсули фон дер Ляйен. Головна мета документа – зробити економіку ЄС кліматично нейтральною до 2050 року. Це означає, що викиди парникових газів від європейської промисловості радикально знизяться (бажано – до нуля) або компенсуватимуться інвестиціями в проекти, що дозволяють знижувати викиди СО2.
Щоб досягти цієї мети, Євросоюз має намір розбудовувати дороги, змінювати енергетичну систему, норми будівництва, переглядати пріоритети інвестиційної політики – по суті, боротися «за все хороше проти всього поганого».
Наполягаючи на «зеленому курсі», ЄС прагне стати світовим лідером у боротьбі зі змінами клімату й підштовхнути інші країни до активніших дій у межах Паризького угоди.
Досягненню цієї амбітної мети, власне, і слугує Воднева стратегія ЄС. Про те, які можливості та ризики цей документ здатен принести Україні, Mind розповів Олександр Рєпкін, президент енергетичної асоціації «Українська воднева рада» – по слідах помпезної презентації в Брюсселі, свідком якої він став минулого тижня.
Безсумнівно, водневі технології відіграватимуть значущу роль у нашому житті швидше, ніж ми припускали рік або два тому. І в Європі вже намітилася серйозна конкуренція в новій галузі. Наприклад, ключові країни ЄС – Франція та Німеччина – вже борються між собою за лідерство у «водневих перегонах». Таке прагнення зрозуміле, адже водень претендує стати новим геополітичним козирем у руках тих держав, які зможуть його виробляти як для власних потреб, так і на експорт.
Важливо розуміти, що Стратегія ЄС щодо водню в певних моментах стала компромісним документом – такою є політична реальність. Але в тексті закладений і практичний сенс. Наприклад, у ньому розширено поняття «зеленого» водню – це не лише енергоносій, вироблений на основі сонячної, вітрової генерації або біогазу, але також отриманий внаслідок переробки сміття.
Якщо головним спікером з водневої теми на політичному рівні в ЄС виступає віцепрезидент ЄК Франс Тіммерманс, то голова галузевої асоціації Hydrogen Europe Йорго Хатцімаркакіс представляє інтереси бізнесспільноти та відстоює економічні інтереси всіх причетних до створення нової енергетичної галузі.
Тішить, що обидва доповідача небайдужі до України, яку неодноразово згадували у своїх виступах. Причому особливо варто виділити один момент, який змінює сприйняття нашої співпраці.
Єврокомісія чітко зазначила, що Україну не збираються перетворювати на сировинний придаток як виробника і постачальника «зеленого» водню. ЄС готовий сприяти фінансово й організаційно створенню внутрішнього ринку в Україні, щоб ми також інтегрували інноваційні технології у свою економіку і промисловість.
Від України чекають ініціатив, які розширять співпрацю з ЄС і сприятимуть декарбонізації економіки. Це означає, що нашій країні та бізнесу належить пройти сертифікацію виробництва, імплементацію європейських кліматичних стандартів і трансформацію економіки, що має враховувати заміщення викопного палива поновлюваними ресурсами.
Якщо виразити у відсотковому співвідношенні потенціал такого партнерства, то Брюссель готовий фінансувати близько 75% всіх коштів, необхідних для інтеграції водневих технологій в українську економіку, а решта 25% – наші внутрішні можливості.
Бездіяльність України в питаннях клімату може призвести до багатьох проблем. Наприклад, «зелений курс» передбачає введення вуглецевого податку на імпорт у ЄС, що турбує українських експортерів. Методика розрахунку поки точно не визначена, але теоретично його розмір залежатиме від величини викидів при виробництві того чи іншого товару.
Вуглецевий податок на імпорт повинен зрівняти правила гри для європейських та іноземних виробників. Теоретично він має стимулювати іноземні компанії знижувати викиди СО2, без чого вартість їхніх товарів додатково підвищуватиметься при перетині європейського кордону.
Нового збору українські виробники зможуть уникнути, якщо впроваджуватимуть кліматичні стандарти, аналогічні європейським.
У Єврокомісії вважають, що завдяки розвитку водневих технологій Україна здатна не лише наблизитися до європейських стандартів, але й стати значущим міжнародним гравцем на енергетичному ринку. Нам готові сприяти, але за умови, що ми самі також докладатимемо неабияких зусиль.
Тому Україна як держава, а також українські виробники повинні вписуватися в екологічну стратегію Євросоюзу реальними діями та проектами, а не лише теоретичними планами. Тільки в цьому разі нам будуть доступні кошти з фінансових фондів у рамках транскордонного співробітництва з ЄС.
Поточний рік – саме той час, коли ми здатні конкретизувати свої амбіції. У жовтні, як відомо, очікуються перемовини про зміну умов Угоди про асоціацію України з ЄС. Це відмінна можливість включити до порядку денного нашої співпраці водневі технології.
Окрім ролі найбільшого виробника «зеленого» водню на європейському ринку, в Брюсселі серйозно зацікавлені в адаптації української газотранспортної системи для постачань суміші водню і природного газу. Це відіграватиме важливу роль у здатності нашої країни отримувати доходи від експлуатації ГТС після 2025 року, коли завершиться чинний п'ятирічний контракт із «Газпромом» на транзит російського газу.
У цьому контексті показовим є приклад італійської компанії Snam (національний газотранспортний оператор). CEO Snam Марко Альвера під час презентації в Hydrogen Europe повідомив, що в липні вони починають практичні випробування постачань суміші природного газу й водню (10%) по магістральних газопроводах. Причому ця програма охоплюватиме північ Італії, де сконцентрований її основний промисловий потенціал.
Це відмінна підказка для України, що нам також необхідно орієнтуватися на постачання газоводневої суміші в промислові регіони як усередині країни, так і на території сусідніх держав, де розвивається хімічна промисловість, металургія та нафтопереробка. Компанії цих секторів у перспективі будуть найбільшими споживачами «зеленого» водню. І до них вестимуть нові магістралі, здатні безперебійно транспортувати природний газ із високою концентрацією водню.
Усе це говорить про те, що водневі проекти можуть стимулювати Україну до розвитку взаємовигідних контактів з Євросоюзом, здатних максимально ефективно розкрити потенціал нашої національної економіки.