Нинішній рік виявився вкрай складним для нафтогазової галузі в усьому світі. Пандемія COVID-19 завдала системного збитку величезних масштабів. Паралельно з цим постійні цінові й торгові війни, «розборки» між РФ і Саудівською Аравією, загальне уповільнення попиту та подальше глобальне економічне падіння привели до абсолютно нової реальності – а саме до «нової нормальності» (від англійського – new normal) . Єгор Перелигін, інвестиційний директор групи компаній SUNOIL, розповів Mind, як поводитимуться сировинні ринки в доступному для огляду майбутньому і чого варто чекати основним їх гравцям.
«Нова нормальність» охарактеризована насамперед найсильнішою економічною та політичною волатильністю, високим рівнем дроблення колись двополюсного світу на регіональні полюси і групи інтересів, а також постійною технологічною дестабілізацією – входженням нових технологій і альтернативних гравців у системні сектори.
Крім того, «нова нормальність» може бути охарактеризована цікавим фінансовим феноменом. Ринки затоплені дешевим грошово-кредитним ресурсом, доступ до якого отримують лише високоліквідні гравці, які генерують потужні валові потоки Cash Flow, а не ті, кому цей ресурс критично важливий для довгострокових капітальних вкладень і розвитку своєї бізнесінфраструктури.
Отже – порушені найважливіші макроекономічні зв'язки і традиційні «переливання» капіталів. Саме з цим усім сьогодні стикається важкий (у плані фінансових балансів), досить неповороткий і дуже багаторівневий нафтогазовий сектор.
Світові сировинні ринки й надалі демонструватимуть регулярні періоди волатильності (при цьому ціни на нафту активно не зростатимуть, якщо, звісно, не станеться серйозного військового конфлікту, який зможе порушити глобальні ланцюжки постачань). З огляду на складності, пов'язані з пандемією, решта місяців 2020 року оптимізму не вселяють. Очікується загальне падіння споживчих настроїв і суттєве уповільнення світової економіки.
Нафтогазовий сектор буде змушений «танцювати» і лавірувати. А найголовніше – адаптуватися до нових реалій, впроваджуючи нові технології (іноді навіть радикальні), знижуючи боргове навантаження, відмовляючись від ризикових довгострокових інвестиційних проектів, змінюючи свої традиційні адміністративні та управлінські моделі та рухаючись у консолідації, а де це необхідно – в реструктуризації.
Загалом довгострокова тенденція щодо нафтогазової сировини найближчі 25 років буде орієнтована на зниження світових цін, особливо в міру того, як альтернативна енергетика ставатиме дедалі доступнішою і повсюдною. Технології видобутку виходитимуть на новий рівень, а «карбонові» викиди – збільшуватимуть витрати й собівартість видобутої сировини або її перероблення в нафтопродукт.
Нафтогазовий ринок звужуватиметься. Повільно, але впевнено. На це «схлопування» піде не одне десятиліття, але 2050 рік ми точно зустрінемо геть в інших реаліях.
У червні вже доводилося прогнозувати, що світові інвестиції в нафтогазовому upstream-сегменті за 2020 рік впадуть до рівня в $383 млрд, що на 29% менше, ніж у 2019-му (за даними Rystad Energy). Шельфовий видобуток і нафтові піски переживають безпрецедентне стиснення. Днями нафтовий гігант BP Plc знизив оцінку своїх нафтогазових активів на $17,5 млрд, пояснюючи це тим, що пандемія COVID-19 прискорить світову диверсифікацію від викопного палива.
Безліч проектів у Бразилії, Канаді, Північній Африці і навіть у Мексиканській Затоці будуть із великою ймовірністю заморожені на невизначений строк, а деякі і взагалі – списані. Очікувати пожвавлення інвестицій у сегменті upstream (Exploration & Production) 2021 року також не варто.
Royal Dutch Shell зупинив свій НПЗ на Філіппінах, Marathon Petroleum, найбільший американський переробник, безповоротно зупинив два своїх НПЗ у США і почав процес конвертації наявних виробничих потужностей у термінали. Якщо під час минулого колапсу цін на нафту 2014 року компанії в сегменті downstream почувалися досить добре, то глибока рецесія 2020-го «накрила» практично всі сегменти нафтогазового ринку, не обійшовши нікого.
На думку JBC Energy, обсяг перероблення близько 4 млн барелів на день має залишити ринок для того, щоб відбулося хоч якесь зрозуміле відновлення маржі в цьому сегменті. Величезна частина цього обсягу представлена Азією (близько 40%). З великою ймовірністю на китайських переробників чекає дуже серйозна консолідація й оптимізація.
Австралійські і японські переробники також можуть зупинити свої НПЗ із конвертацією виробничих потужностей у термінали – там, де це дозволяють географія і логістика – для імпорту, зберігання і транспортування.
Наприклад, той же американський Marathon Petroleum конвертує частину своїх потужностей під виробництво біоетанолу та «поновлюваного» дизеля.
Очікувати повернення цін і маржинальності до докризового рівня цьогоріч не варто. Цикл зростання навряд чи активізуватиметься до середини 2021 року. Найближчі 18 місяців стануть дуже складними як для представників upstream-сегмента, так і для downstream. Треба визнати: виживуть не всі. Основні проблеми, питання й виклики обох сегментів можна розділити на кілька напрямів:
Про формування спеціальних резервних фондів зараз уже пізно говорити. Найкраще переживуть складні часи ті, хто проводив зважену бюджетну політику – не беручи на себе непідйомне кредитне плече і проводячи щорічні відрахування у стратегічний резерв на капремонти й непередбачені ситуації.
Ті компанії, які грамотно побудували роботу зі своїми валовими продажами, не втратили клієнтопотік – що критично важливо при спадній маржі – і спиралися на максимізацію ліквідності, не дозволяючи касовим розривам себе з'їдати, зможуть пережити цю кризу.
Представники ринку, які «зарили» основну масу фінансових коштів у довгострокові інвестиційні проекти, при цьому збільшуючи кредитне плече – будуть розірвані балансовими «списаннями», переоцінками та розпродажами, які стануть необхідністю при вивільненні фінансових ресурсів для обслуговування кредитного навантаження та операційного виживання.
На рух світових цін у доступному для огляду майбутньому впливатимуть кілька основних чинників:
Це класика.
Крім того, є кілька дуже конкретних напрямів, які сьогодні потрібно включати й навіть виділяти в загальному аналізі світового ціноутворення:
Необхідно також нагадати, що вже до кінця 2019 року світове виробництво й реєстрація нових автомобілів продемонстрували стрімке падіння. Ситуація на глобальному автомобільному ринку по завершенню 2020 року точно не покращиться. З урахуванням падіння авіаційного потоку і світового туризму основні канали споживання нафтопродуктів ослаблені або знаходяться в глибокій рецесії. Наприклад, швидкого відновлення споживання авіаційного палива очікувати точно не варто.
У разі нової хвилі COVID-19 і погіршення загальної економічної ситуації у світі, особливо при послабленні макроекономічної динаміки країн БРІК, ціна марки Brent може впасти до рівня $34–40 за барель цієї осені. Те ж стосується й марки WTI, яка за подібних умов може знизитися до $30–35 за барель.
URALS зав'язана на певних геополітичних подіях і каналах збуту – і тут ситуація трохи менше прогнозована, особливо якщо врахувати потенціал дестабілізації в Білорусі. Це досить негативний сценарій, при якому світова рецесія продовжить домінувати в порядку денному як мінімум на наступні 12–15 місяців.
Якщо ж збережеться нинішній економічний статус-кво, і ми будемо переживати дуже помірну світову стагнацію до середини 2021 року, але при цьому переробники продовжать зупиняти НПЗ, грамотно оптимізуватися, конвертувати виробництва в термінали, закривати проекти з розвідки й видобутку, стимулюючи тим самим звуження пропозиції, то коливання світових цін залишаться в межах 4–5% від сьогоднішніх. У нинішніх реаліях це найвірогідніший сценарій, який можна охарактеризувати як базовий.
Багато що також залежатиме від того, наскільки ефективно працюватимуть світові фінансові ринки щодо нафтогазового сектору й наскільки швидко погіршаться політичні настрої щодо поновлюваних ресурсів (наприклад – європейський Green New Deal штовхає низку системних фінансових установ до завершення співпраці з нафтогазовим сектором). При такому базовому сценарії в наступні 12–15 місяців світова економіка почне потроху оживати при дуже помірних коливаннях. І швидше за все ми зможемо спостерігати Brent по $49–50 і WTI за $ 45-46 вже до кінця 2021-го або до початку 2022 року.
На жаль, прогнозування цін у нинішніх складних і часто непередбачуваних реаліях дуже сильно нагадує «ворожіння на кавовій гущі». Тому все, що можна робити, – це вибудовувати генеральну стратегію і точкову тактику за кількома сценаріями, які підкріплюються детальним і часто модульним логічним ланцюжком і аналітичними висновками, привласнюючи індивідуальну «вагу» і рівень імовірності кожному сценарію.
Таку аналітичну роботу необхідно постійно переглядати й коригувати в живому режимі. А також – інтегрувати її як у фінансову стратегію для якісного управління фінансовим ресурсом і планування Cash Flow, так і в стратегію розвитку і модернізації, включаючи планування капітальних ремонтів, впровадження нових технологій, стимулювання і скорочення пошукових робіт, видобутку й переробки. Ось такі вони, сучасні реалії.