Незважаючи на різні політичні пертурбації як в США, так і в Україні, на сьогодні незмінним залишається курс на підтримку Києва Вашингтоном в його протистоянні з Росією. Останнє підтверджують і цифри. Наприклад, не так давно в доповіді Агентства з оборонного співробітництва і безпеки США прозвучала цифра в $510 млн – саме на таку суму Україна отримала від Сполучених Штатів військовог обладнання. За цією ж доповіддю, аналогічні показники 2019 року становили $272,4 млн, роком раніше – $250,7 млн, а 2017 року – $207,7 млн. Що саме входить у цю суму й наскільки вона коректна, за даними з відкритих джерел проаналізував для Mind військовий експерт Михайло Жирохов.
Цифри, які надають Міністерство оборони України і США, відрізняються досить істотно. Наприклад, на офіційний запит ЗМІ в лютому 2020 року щодо масштабів допомоги 2019 року наші військові заявили про отримання від США і країн Європейського Союзу допомоги в розмірі «приблизно $143 млн», що принаймні вдвічі менше, ніж заявлена тільки американської допомоги.
Починаючи з 2014 року Україна стала одним з найбільших отримувачів двосторонньої та багатосторонньої допомоги з боку США. Так, 2016 року вартість американської допомоги становила близько 7% оборонного бюджету країни, який на тоді оцінювався в приблизно $4,5 млрд (підраховано за даними Security Assistance Monitor).
А 2017 року країна увійшла в десятку найбільших одержувачів американської військової допомоги – у числі таких традиційних, як Ірак, Єгипет, Ізраїль, Пакистан та Йорданія.
При цьому відсоток летального зброї й обладнання в цих цифрах не дуже великий. Так, у 2014–2020 роках булі поставлені: протитанкові ракетні комплекси Javelin, військові позашляховики HMMWV, тепловізори та прилади нічного бачення, радіостанції цифрового зв'язку, робототехнічні комплекси для знищення боєприпасів, що не вибухнули, контрбатарейні радари, безпілотні системи RQ-11 Raven і медичне обладнання.
Тобто основний упор американська сторона робить не на надання озброєння й бойової техніки, а на модернізацію системи управління, реформування збройних сил як таких. Якщо судити за відкритими даними, з $250 млн, виділених США 2020 року за однією з основних програм USAI (Ukraine Security Assistance Initiative), $55 млн (або 22%) пішло корпорації L3Harris, яка поставляє українським військовим радіоустаткування. Причому із цієї суми $10 млн піде на забезпечення потреб Національної гвардії України.
Зрозуміло, що забезпечення бойових порядків армійців цифровим зв'язком – добра справа, однак чи є воно критично важливим в умовах збройного протистояння в східних регіонах Донбасу? Адже за тими ж програмами американці постачають зброю та боєприпаси.
З останніх прикладів – Хорватія, яка отримає безоплатно від армії США 84 бойові машини піхоти М2A2 Bradley в модифікації ODS (Operation «Desert Storm»). При цьому на американські ж гроші закуплять витратні матеріали до них (у вигляді протитанкових ракет TOW, тренажерів тощо), а також здійснять ремонт і часткову модернізацію на місцевому підприємстві.
У нас до 2020 року склалася парадоксальна ситуація – основні потреби збройних сил в недорогій зброї та обладнанні переважно вже задоволені, як за допомогою західних союзників, так і через розгортання власного виробництва (зі скрипом і не без проблем). Тепер на порядку денному – глобальні проблеми, які вимагають зовсім інших коштів.
Наприклад, необхідно переоснастити Протиповітряні Сили – критично потрібні ЗРК дальньої дії. 40-50-річні літаки й вертольоти розвалюються в повітрі, а нам пропонують (або наші паркетні генерали за звичкою замовляють самі) чергові партії Javelin. Звичайно, у якийсь момент ці американські ракети були потрібні як маркер допомоги. Однак вони мають більше психологічне значення, оскільки наші «Стугни» і «Корсари» не менше ефективні й у рази дешевше.
З огляду на досвід війни на Донбасі й недавню війну в Нагірному Карабасі, Сухопутним військам ЗСУ більше потрібна зброя натовського калібру, а в програмах американської військової допомоги її немає. Це недоробок наших військових чиновників із Генерального штабу, які подають заявки, чи позиція Вашингтона – зовсім незрозуміло.
Хоча здається, що тут є «букет» причин. Характерний приклад цього – флот і його оснащення. Спочатку наші адмірали та генерали не можуть визначитися з майбутнім флоту: наприклад, беруть на озброєння концепцію «москітного флоту», а потім від неї відмовляються. Потім отримують пару патрульних кораблів типу Island і не можуть як озброїти їх, так і знайти їм місце в концепції застосуванні флоту.
Складно назвати адекватним оснащення цих кораблів 25-мм спареною артилерійською установкою 2М-3М виробництва 1950-х років із ручним наведенням без стабілізатора. Фактично з неї можна вражати цілі на відстані до 3000 метрів. Це рівень прикордонного судна для боротьби з контрабандистами, але ніяк не бойової одиниці Військово-Морського флоту.
Не завжди розуміють наші потреби й американці. Так, отримані безпілотники переднього краю Raven RQ-11B з аналоговим каналом управління в умовах активного застосування російських засобів радіоелектронної боротьби для війни на Донбасі виявилися малоефективними й нині передані Держприкордонслужбі та Національній гвардії. У 2015 році був досить гучний скандал у США, коли виявилося, що поставлені Україні прилади нічного бачення не мають кріплень і тому не можуть бути використані за призначенням.
Є питання й до наших військових. Широко відома історія, коли «забули» внести в замовлення запасні частини до поставлених позашляховиків HMMWV – і вони дуже швидко вийшли з ладу. А узгодження позицій і виділення коштів займає досить тривалий час.
Американці, які ретельно відстежують використання всього, що приходить за програмами допомоги, також неодноразово висловлювали своє невдоволення тим, як саме використовується техніка й обладнання. Так, у документах зустрічалися згадки про те, що американська місія заявляла протест командуванню Медичних Сил ЗСУ з приводу того, що з п'яти поставлених медичних варіантів HMMWV тільки два були відправлені на Донбас. А вже з'ясовування з приводу того, що за програмою військової допомоги були навчені 150 військовослужбовців, але в зону проведення ООС потрапили тільки 10–15 – часто-густо.
Американська військова допомога Україні у 2014– 2020 роках є важливим фактором підтримки наших Збройних Сил, однак, з огляду на відсутність політичної волі в США на більш широке надання летального зброї та чіткої системи планування в сфері безпеки в Україні, вона не настільки ефективна в порівнянні з іншими країнами-одержувачами.