Початок навчального року породив нову хвилю «незручних» запитань від дітей. Не всім дітлахам одразу вдається влитися в напружені будні, тож батькам доводиться виступати в ролі мотиваційних тренерів. Сучасні школярі часто цікавляться, навіщо їм вчити всі предмети, наявні в шкільному розкладі. Навіщо програмістам вивчати географію, а «природженим гуманітаріям» – математику. Та й нащо вчитися взагалі? Стандартне пояснення, що це потрібно «для загального розвитку», давно втратило актуальність. З'ясовуємо, яким має бути навчання в школі та навіщо воно дітям, з Іриною Стефанською, очільницею школи Think Global.
Школу можна розглядати як тренувальний майданчик, де діти отримують досвід, усвідомлюють свої сильні та слабкі сторони, формують інтереси. У цьому процесі учні регулярно роблять вибір: який предмет їм важливий і чому, які види робіт подобається виконувати, як планувати час, як чинити в різних ситуаціях. Добре, якщо в школяра є свобода цього вибору та підтримка від батьків і педагогів.
Діти зараз доволі чітко формулюють запитання «Навіщо це мені?» Вони самі нам диктують певні зміни: саме в спілкуванні з ними приходить усвідомлення потреби нових методик та предметів. Вже з першого класу, перед тим, як щось вивчати, вони запитують у вчителя: де це мені знадобиться? І говорять, якщо щось нецікаво.
Перед батьками та вчителями стоїть виклик – пояснити важливість самого процесу навчання та окремих дисциплін у ньому.
Відповідь на ці запитання діляться на два аспекти: засвоєння інформації та подальше використання отриманих знань. На жаль, велика частина «стандартної» шкільної програми вже віджила своє. Вона не потрібна сучасним дітям, адже з ними не працює принцип заучування та накопичення інформації за методом «раптом колись знадобиться». А також вони дивляться на світ ширше, ніж «одна задача = один розв'язок».
Накопичення інформації тут і зараз не несе в собі жодної цінності: в епоху повсюдної інтернетизації на будь-яке раптове запитання з готовністю відповідає «Гугл». Тож діти почасти обізнаніші за вчителів.
Тепер значення мають правильно відпрацьовані загальнонавчальні навички. До них належать планування, самоконтроль, вміння знаходити й обробляти інформацію, презентаційні навички. І от саме різноманітність навчальних предметів допомагає, зокрема, розвивати ці вміння.
Що важливо для дітей
Дитина мусить розуміти, що знання вона має застосувати – тільки так вона хотітиме вчитися. Наприклад, важливо вивчати явища: не перераховувати «сухі» поняття, а детально пояснювати їхню суть, природу та наслідки. Саме на прикладі явищ школярі вчаться засвоювати різні предмети.
Найкраще працює проєктна діяльність, коли однією темою пронизаний кожен предмет. Завдяки цьому дитина розуміє, якої сфери стосується проєкт, яку інформацію для цього треба знайти, що зробити. До того ж проєкти реалізують командою, класом, що дає змогу потренувати навички командної роботи, навчитися співпрацювати з однолітками та дослухатися до думки оточення.
Дітям властиво швидко забувати. Але таку, насичену емоціями, інформацію вони пам'ятають набагато довше, ніж просто лекцію вчителя.
У навчальному процесі дуже важлива структурованість. Грамотно вибудувана структура викладання дозволяє малечі не розгубитися в буремному вирі нової інформації, набути адекватне відчуття себе та можливостей взаємодії в співтоваристві. Наявність хоча б одного постійного елементу в повсякденному житті, сповненому змін, допомагає зростати як в особистісному, так і в соціальному плані.
Полегшити соціалізацію може також викладання в доступній за віком формі таких дисциплін, як вирішення конфліктів, обізнаність про права людини або культурні заходи. Альтернативою може стати викладання інших предметів таким чином, щоб акцентувати увагу на спілкуванні, заохочувати позитивну групову взаємодію та дозволяти учням справлятися з емоційними кризами.
Крім цього, «базові» навички – грамотність і вміння рахувати, а також обізнаність із таких предметів, як історія, культура та мистецтво, важливі для незалежності і самодостатності людини.
Методи, які використовуються для передачі нових знань дітям, мають вирішальне значення. Основні аспекти включають:
Орієнтація на дитину. Орієнтоване на дитину навчання передбачає прогрес кожної окремої особистості як основне мірило успішності освітнього процесу. Основна увага приділяється тому, що вивчають діти, а не тому, чого навчають вчителі. Методи, орієнтовані на дитину, задовольняють усі потреби дитини – зокрема й навички виживання, індивідуального розвитку та соціальної взаємодії, а також академічного навчання.
Навчання через дії. Навчання є ефективним, коли дитина може діяти відповідно до того, що напередодні дізналася. Навчання має пов'язувати знання і навички з певного предмета з умінням їх використовувати. Одного заучування недостатньо. Хоча освіта обов'язково має містити теоретичні знання, вона повинна також залучати учня в практичне використання або обговорення нових знань.
Мова навчання. Мова, яка використовується для навчання, є одним із найважливіших аспектів освіти. Це впливає на якість навчання і формує самосвідомість учнів. Вивчення рідної мови особливо важливо для дітей молодшого віку. Це допомагає їм зрозуміти матеріал, який вони намагаються вивчити, і зберегти мовні навички в подальшому.
Істина мотивація до освіти – внутрішня; справжня задача вчителя – навчити дитину і людину вчитися. Навчатися зараз треба протягом усього життя, тож цей процес має бути максимально цікавим і корисним.
Діти зараз сприймають інформацію поверхнево і не завжди здатні заглибитися в тему. Але, якщо батьки хочуть прищепити любов до навчання, треба чути дитину, відповідати на запитання, купити книгу по темі, показати фільм.
Дуже важливо розвивати сильні сторони дитини, а не «підстраховувати» слабкі. Наприклад, акцентувати більше уваги та сил на тих предметах, до яких учень має справжню цікавість та отримує задоволення від вивчення, а не відкладати «улюблені» уроки, аби надолужити дисципліни, до яких немає інтересу.
Основною освітньою проблемою завжди було те, щоб дитина справді хотіла навчатись, отримувати нові знання, а не робила це заради ЗНО чи іспитів в університеті. ЗНО не має нічого спільного з якісним навчанням. Вчитель, який любить свій предмет та може його з любов'ю подати, не працює «на ЗНО».
ЗНО – це лише певна техніка та підготовка за певною структурою. Тож не варто ставити дитині за мету «скласти його на відмінно». Тиск через оцінки та страх перед контрольними роботами породжує лише комплекси та невпевненість у власних силах. Тож батьки мають підтримувати живий інтерес дитини до пізнання, а не бажання отримати найвищий бал.