Минулого тижня столиця Франції вкотре потрапила на перші шпальти провідних українських ЗМІ: 26 січня відбулася зустріч радників Нормандського формату. Перемовини представників України, Німеччини, Франції та Росії тривали понад вісім годин – на тлі загострення ситуації поблизу українських кордонів дискусія місцями виявлялася складною. За підсумками керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак назвав цю зустріч «реанімацією нормандського формату» і сказав, що розраховує на те, що сторони опрацюють кожен пункт мінських домовленостей, а розмова й надалі буде конструктивною. А двома днями пізніше, 28 січня, президент Володимир Зеленський поспілкувався зі своїм французьким колегою. «Сказав телефоном Емманюелю Макрону, що саме його активна позиція зробила зустріч радників «нормандської четвірки» можливою. З'явився перший документ із 2019 року. Домовилися не збавляти темп. Поки умови сприяють, треба зустрічатися й говорити. Коли тривають перемовини, ризик ескалації зменшується», – написав згодом Зеленський у своєму твіттері.
Такі результати є тим важливішими, враховуючи, що від початку цього року Франція головує в Раді ЄС, змінивши на цьому «посту» Словенію. Тож наступні шість місяців пройдуть під гаслом «Відновлення, сила, належність». Президент Франції Емманюель Макрон уже заявив, що 2022 рік має стати поворотним моментом для Європи. «Останніми роками нашому континентові стільки разів дорікали, що він розділений, нездатний до спільних проєктів, перебуває на шляху до втрати історичної актуальності. Однак пандемія показала, що єднання не лише корисне, а й є джерелом надії», – наголосив Макрон.
Чисельні українські громади є у всьому світі, і Франція – не виняток. За результатами останнього перепису населення (2011 рік), на її території проживало близько 30 000 етнічних українців. Звісно, сьогодні ця цифра значно більша, а якщо додати трудових мігрантів, то вона зросте в декілька разів. Як у Франції зараз сприймають Україну? Чи відображається політична турбулентність в Україні на готовності французької сторони брати участь у розв'язанні наших проблем? Що треба зробити, аби голос України міг впевненіше звучати в будь-яких діалогах із європейцями? Про це спеціально для Mind розповідає Юлія Крук – адвокат в Асоціації адвокатів Парижа (Франція) та в Асоціації адвокатів України, к.ю.н.
Взаємини України та Франції тривалий час мали досить обмежений і непослідовний характер, проте протягом останніх декількох років вони стали ефективнішими та довготривалішими.
Після агресії Росії проти України у 2014 році Франція висловила чітку політичну підтримку нашій державі, засудивши анексію Криму. Було створено майданчик для обговорення питання російської збройної агресії. Французька підтримка не закінчилася політичною позицією країни. Нормандський формат став точкою відліку в налагодженні співпраці і партнерства України та Франції.
Як ми не хотіли б швидкого закінчення російсько-української війни, збільшення санкцій проти російського агресора та простого політичного вирішення цього конфлікту з допомогою третьої сторони/сторін (Франції, Німеччини чи США), на жаль, наразі це неможливо. У цій ситуації нам потрібно, зібравши всю волю і силу духу, повільно, але поступово й ефективно продовжувати розв'язувати конфлікт дипломатичним шляхом, згідно з чітким планом дій і єдиною, скоординованою стратегією уряду. Така стратегія не може керуватися лише політичним напрямом співпраці з провідними країнами, бо ми всі добре розуміємо, що за політичними рішеннями чи не завжди стоїть економічний фактор, що є логічним і навіть інколи правильним, для окремо взятої держави.
Жодна країна не зобов’язана вирішувати проблеми замість України, на цьому акцентують усі провідні політичні експерти. Жодна країна такого потенціалу, як Україна, ніколи не дозволить собі такої розкоші, як випрошувати, а вимагати в когось допомоги і поготів. Це принизливо, наївно й безвідповідально. Маленьким країнам вдалося вибороти власну територіальну й економічну незалежність. Візьмемо до прикладу Ірландію, яка ще 30 років тому була чи не найбіднішою країною Європи. А сьогодні це чи не найбагатша європейська країна, причому успіху вона досягла без внутрішньої диктатури, а навпаки – у свободі. Так чому така потужна держава, як Україна, повинна бути «побитим сусідом»?!
Україна передусім повинна піднімати власну економіку, як результат – українці мають поступово відчувати поліпшення соціальних гарантій та рівня життя. Паралельно повинна ефективно запроваджуватися кампанія з освіченості та освіти громадян і оздоровлення української культурної ідентичності – як усередині країни, так і за її межами, через поліпшення міжнародного іміджу та репутації країни.
Україна має позиціонувати себе як «країну рішень», а не «захисника європейської ідентичності від Росії». Позитивний меседж має стати невід’ємною складовою комунікаційних зусиль української влади. Звісно, при цьому не можна забувати про розв’язання внутрішніх проблем і реалізацію напрацювань щодо реформування провідних державних органів влади.
Міжнародне інвестування є складним процесом. Воно повинне мати чітку видимість проєкту, а також повну юридичну підтримку. Вважаю одним із найважливіших пунктів юридичного аудиту в межах інвестування в Україну, по-перше, перевірку того, чи є держава інвестора, а також Україна як приймаюча держава учасником Вашингтонської конвенції від 18 березня 1965 року (Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами) і, по-друге, включення арбітражного застереження ICSID в інвестиційні угоди з Україною.
Питання інвестицій та інвестиційної діяльності зараз у всіх на слуху – принаймні про «інвестиційних нянь» чув, напевно, кожен. Позитивну динаміку в розвитку іноземних і внутрішніх інвестицій можна відмітити в такому.
Залучення інвестицій є однією з трьох пріоритетних візій нинішньої влади. До законодавства внесено зміни, що стосуються стимулювання інвестиційної діяльності, ухвалено закон «Про інвестнянь». Утворено Бюро економічної безпеки, наразі окрім Ради експортерів та інвесторів при МЗС України створено Спеціальну комісію ВР України. Створено UkraineInvest – урядовий офіс із залучення та підтримки інвестицій для залучення прямих іноземних інвестицій і допомоги інвесторам у розширенні свого бізнесу в Україні.
Перевагами для інвесторів в Україні будуть:
Інвестиції приходять туди, де перспективно й безпечно. На жаль, якою б привабливою країна не здавалася інвестору та які привілеї йому не надавалися б, враховуючи гарну судову систему країни, розміщення інвестицій та чудову законодавчу базу, завжди є ризик виникнення спору, який неможливо вирішити в країні перебування інвестицій. Або ж виникає безліч інших колізій у вирішенні цього спору.
Більшість експертів наголошують на загальній низькій обізнаності про Україну, наголошуючи, що пересічний громадянин, вірогідно, нічого конкретного про Україну не пригадає, адже в широкому культурному, інформаційному полі про неї практично не буває згадок. Більшість французів нічого не зможуть сказати про Україну, і це – серйозне питання для нас сьогодні.
Була значна зацікавленість Україною 2014 року у зв’язку з подіями під час Революції гідності та активною фазою військової агресії з боку Росії. Ці події активно висвітлювалися й обговорювалися, дали поштовх більше говорити про Україну на широкий загал. Але вони не дозволили створити цілісний образ, із яким вона асоціювалася б. Наразі увага ЗМІ Франції до України є доволі слабкою, фокус змістився на більш гарячі теми. Усе це призводить до необізнаності громадян Франції щодо подій в Україні і навколо неї (вряди-годи навіть до хибного уявлення, що агресія на Сході України припинилася).
Головним джерелом формування ставлення до України у Франції є загальнодержавні ЗМІ (провідні сайти, ТБ і паперові газети), які концентруються переважно на соціально-політичному вимірі: геополітичні питання, вибори президента, політичний тиск і агресія Росії щодо України, прояви націоналізму, поширеність корупції тощо. Усе це створює досить негативний контекст або зменшує зацікавленість Україною. Тому експерти зазначають необхідність співпраці з провідними французькими медіа, як-от видання Le Monde, Le Figaro, а також із провідними телеканалами для підвищення обізнаності про Україну.
Широкий загал європейців сприймає Україну через призму східних слов’ян, у нерозривній зв’язці з Росією. Остання фактично уособлює та являє собою все, що пов’язано із слов’янами та СРСР. Через це в уявленнях більшості французів сепарація образу України від Росії лише починається.
Характерною є й доволі сильна, експансивна культурна дипломатія Росії – це зауважують як українські фахівці і представники діаспори, так і французькі експерти. Тому варто враховувати, що формування позитивного ставлення до України стикається й надалі стикатиметься з активними діями росіян, зокрема привласненням історичних постатей, викривленням історії і навіть відвертими маніпуляціями та фальсифікаціями. Усе це зумовлює необхідність активних дій для просування іміджу України як окремої незалежної держави.
Очевидним є брак якірних асоціацій, сталого позитивного міфу про Україну у свідомості більшості французів. Це підтверджується й досить широким діапазоном асоціацій респондентів, які головно пов’язані з їхнім професійним досвідом. Усе це призводить до відсутності яскраво вираженого ставлення до України, її якісної диференціації.
Негативним прикладом тому є скандал щодо ганебної ролі українки в другому сезоні популярного серіалу Netflix «Емілі в Парижі». Образ в серіалі є глузливим стереотипом меншовартості українок, від якого ми постійно відбиваємось, про що я можу особисто заявити, будучи емігранткою у Франції вже декілька років і добре знаючи, як складно буває зламати цей образ у спілкуванні з іноземцями, зокрема французами.
Рекламація була відправлена до Netflix щодо принизливого образу з боку уряду України, однак відповідь була такою самою абсурдною – «на майбутнє будемо співпрацювати над питанням образу». Українські дипломати мали ще до виходу серіалу бути поінформованими про роль українки та про зміст сценарію – це їхня робота. А якщо й не вдалося вчасно дізнатися про таку ганьбу, негайно вимагати зміни епізоду та виправлення принизливого виклику до української нації, а не голослівних обіцянок на майбутнє співпрацювати.
Уявіть собі, якби такий ганебний образ було надано героїні африканського походження або ж арабського, рекламації та вимоги були б одразу значно радикальнішими. І це значною мірою робота українських дипломатів у всьому світі.
Серед фахового середовища та інтелігенції ставлення до України більш позитивне, а обізнаність вища. Фахове середовище чіткіше виділяє саме українську культурну складову серед пострадянських країн. Разом із тим і воно досить часто має епізодичні знання про Україну, але попит ці прогалини закрити – високий.
Головним чинником, який дозволяє чіткіше виокремити саме український культурний продукт, є безпосередній досвід співпраці з українською стороною (або щонайменше – туристичне відвідування України). Адже інакше фахове середовище, як і пересічні громадяни, радше схильне розглядати Україну через призму ставлення до Росії або у вигляді розмитого образу країни колишнього СРСР, чи країни Східної Європи, чи слов’янської країни. Усе це призводить до певного нівелювання нашої унікальності.
Тому вкрай важливим є налагодження безпосередніх контактів для співпраці між фаховими колами двох країн – це дозволяє глибше зануритися в український контекст і ближче познайомитися з українською культурою.
Чудовим майданчиком для реалізації різного роду проєктів та ідей української громади є регіон Овернь-Рона-Альпи, де проживає понад 10 000 українців.