Багато бізнесів під час війни вирішили перенести свою діяльність у більш безпечне місто або країну. Частині компаній це вдалося, частина – ще в процесі релокації, частина ще тільки готується це здійснити. Досвід кожної з них унікальний й може стати в пригоді тим, хто ще обирає свій шлях для збереження бізнесу. Про досвід харківського видавництва Vivat, друкарські процеси якого зупинилися в перший день війни, та майже увесь колектив якого роз'їхався світом в пошуку безпеки, але згодом відновив роботу, розповіла Mind генеральна директорка зазначеного видавництва Юлія Орлова.
Війна переїхала катком усі бізнеси в країні. Хтось її очікував, то ж мав час трошки підготуватись. Хтось (я також належу до цієї групи) навіть уявити не міг подібного розгортання подій і зіткнувся зі всіма проблемами вже постфактум. Досвід кожної компанії є унікальним в теперішніх умовах. Я вважаю за потрібне ділитися ним, адже це може допомогти іншим відповісти на певні запитання або надихнути у відродженні своєї справи.
Налякані та розгублені працівники, для яких головне завдання кожного дня – вижити.
Обстріли нашого міста почалися з першого дня війни та не припиняються до сьогодні. Щодня колеги вирішували питання забезпечення власної безпеки, харчування, евакуації та інших «принад» воєнного часу. Деякі виїхали в перші дні, хтось тягнув до останнього в надії, що саме до його будинку «не прилетить».
Одна з наших редакторок Марія Бірченко навіть цілий місяць прожила в підземці. Але, як видно з новин, безпечних районів у місті більше немає.
Тож на сьогоднішній день евакуювалося 95% співробітників. Не можна було відновлювати роботу доти, поки усі колеги не опиняться в безпеці та відносному спокої. При цьому нині розпочати або продовжити свою роботу повністю або частково змогли всі 100% співробітників.
Офіс з усією технікою та склад з книгами залишилися в місті. І це стало другою проблемою для видавництва. Техніка необхідна була багатьом колегам для роботи, а книги мали поповнити запас книгарні у Львові та продаватися в інтернет-магазині.
Забрати та розіслати техніку вдалося оперативно через кілька тижнів після початку війни. З книгами ж потрібно було трохи попотіти. Видання вивозилися партіями в ті моменти, коли було трохи тихіше з обстрілами.
Окрім цього, був знайдений новий склад в Рівному, який тимчасово буде домівкою для врятованих видань.
У Харкові станом на квітень не працює жодна з друкарень. Процеси, що пов'язані із друком книжок, повністю зупинені.
Також додамо сюди ситуацію зі складом у Харкові й отримаємо збитки у 90%. Тобто під час війни ми змогли виконати 10% від плану.
Але видавництво продовжує готувати новинки, яких на сьогодні назбиралося понад 50.
Відновлення прибутків компанії проходить поступово на декількох напрямках:
З першого дня війни ми прийняли важливе рішення: головна наша мета – зберегти команду. Тобто ніяких звільнень заради збереження коштів. Звичайно, можна звільнити тимчасово «непотрібних» працівників, від яких поки не залежить функціонування видавництва. Але як таке рішення пояснити колегам, які й без того були вимушені покинути свої домівки та рушити по світах? Чи буде це чесно стосовно тих, хто і так знаходиться в кризовій ситуації та повній невизначеності щодо майбутнього?
Керівництво – це відповідальність. То ж якщо ви готові були розділити свою справу з цими людьми в мирний час, на мій погляд, чесно це зробити й у воєнний. Так, враховуючи наші збитки, ми поки що не можемо виплачувати заробітні плати в повному обсязі. Але варіанти грошової підтримки та збереження робочого місця будуть в будь-якому випадку значно кращі за звільнення.
Як бачите, ведення бізнесу – це гнучкий процес, який можна пристосувати до тих умов, в яких він опинився. І навіть така річ, як книга, яка не є життєво необхідною сьогодні, має продовжувати жити та підтримувати економіку країни. Я вірю, що після перемоги буде новий ренесанс української книжки. Ба більш, я бачу сенсом свого життя і своєю місією як видавця – аби весь світ знав про події цієї війни, а ми ніколи про них не забували.