Українська мова з 16 липня 2022 року має бути обов'язковою для вебресурсів та інтерфейсів користувачів. Саме з цієї дати набирають чинності відповідні частини закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Водночас питання мови тісно пов'язане із освітньою сферою, у якій теж потрібні зміни для закладення українських цінностей та збереження культури нашого народу. Які кроки потрібно здійснювати вже зараз для забезпечення цих потреб, розповіла Mind співзасновниця та директорка з маркетингу Litosvita Марія Придьма.
В Законі України «Про освіту» прописано принципи, за яких українські мова, культура й традиції повинні бути закладені в основу будь-якого навчання. Однак ми досі приділяємо недостатньо уваги культивації в освіті цінностей, пов’язаних з приналежністю до української нації. Особливо коли йдеться не про показову шароварщину, а про речі, які повинні бути базовими в незалежній державі, але якими в нас довгі роки нехтували. Це стосується як шкільної та університетської освіти, так і неформальних освітніх центрів, шкіл, курсів тощо.
То що ж варто робити людям, причетним до освіти, щоб закласти україноцентричність (у найкращому сенсі цього слова) у базову систему цінностей всіх українців та сформувати ґрунт, який буде важко вибити у нас з-під ніг зовнішньому ворогові?
Це перший принцип, якого треба дотримуватися всім без винятку. Українська має бути основним інструментом опанування будь-якої науки чи ремесла. Тоді ні в кого не виникатиме бажання дорікнути, що в українській мові відсутня термінологія з квантової фізики або будь-якої іншої науки чи професійної сфери.
Коли всі шкільні та університетські підручники будуть українською, і за ними справді будуть вчитися, ареал використання мови значно розшириться. Так, наприклад, лікар, який вивчив назви хвороб та препаратів українською, й надалі називатиме їх українською. Наразі ж поширеною є проблема, коли люди, які в повсякденному житті розмовляють українською, змушені переходити на російську на роботі, бо свого часу засвоїли професійну лексику саме цією мовою.
Важливо не лише те, якою мовою ведеться навчання, а й якою мовою спілкуються викладачі й освітні менеджери поза заняттями, якою мовою пишуть пости в інстаграмі та повідомлення у вайбер-чатах.
Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» набрав чинності 16 січня, однак дуже багато освітніх платформ та інших компаній почали переходити на українську лише зараз: поспіхом додавати українську версію сайту, звертатись українською в соцмережах й телефонних розмовах з клієнтами.
Відтепер використання російської не лише карається законом, а й засуджується суспільною думкою, а значить веде до втрати клієнтів і зменшення доходів. Будьмо відверті, сама потреба зобов’язувати надавачів послуг використовувати державну мову на законодавчому рівні є абсурдною, але до війни саме в такій абсурдній реальності ми й жили. Про які національні цінності в освіті може йтися, якщо більшість освітян поводяться подібно до головного героя роману «Інтернат» Сергія Жадана, який був учителем української мови, але поза класом спілкувався російською?
Сподіваюся, що після нашої перемоги культ москви як старшого брата, в якого все виходить краще і знає він більше, буде розвінчано остаточно. А всі, хто посилатиметься на російські кейси, підпадуть під культурний кенселінг. Нам давно слід використовувати українські й західні дослідження та матеріали для підготовки навчальних програм, а не продовжувати радянську традицію запозичення усього від росії.
За 30 років незалежності в Україні сформувалося покоління надзвичайно талановитих профі у різних сферах, і ці люди можуть навчати новачків на власному досвіді. Їхня перевага полягає в тому, що вони перебувають в тому ж контексті, що й наші студенти, адже не завжди поради іноземних експертів можна застосувати в українських реаліях.
Освітнім платформам варто шукати талановитих українських спеціалістів і перетворювати їх на лекторів для своїх шкіл та курсів. Сподіваюсь, вже нікому не варто розповідати, чому навчання та запрошення до співпраці лекторів з росії як мінімум безглузде.
Made in Ukraine – це «новий чорний» для світу. Наші виробники зараз в ціні за кордоном, тож нам треба підтримувати й стимулювати українські компанії, допомагати їм ставати кращими та спонукати до підтримки освіти в Україні.
Співпраця бізнесу й освітніх майданчиків – це win-win схема, бо освітяни зацікавлені у матеріальній підтримці та залученні крутих спеціалістів до викладання, а компанії – у нових професіоналах з якісними знаннями та проукраїнською позицією.
Співпрацювати можна по-різному: створювати колаборації з брендами, залучати бізнеси як спонсорів тих чи інших курсів, організовувати освітні проєкти для працівників компаній, домовлятися про стажування на виробництвах та ін.
Зараз увага всього світу прикута до України: пісні Kalush Orchestra очолюють міжнародні музичні чарти, фільм Олега Сенцова «Носоріг» показують на Netflix, українські політики потрапляють у списки найвпливовіших людей світу. Я вважаю, що, поки ми на цій хвилі популярності, до культурної експансії необхідно додавати ще й освітню. Нам треба не лише виготовляти класний освітній продукт для внутрішнього споживання, але й робити це на експорт.
Зараз саме час перекладати контент і ділитися нашими найуспішнішими кейсами з іноземцями, продавати освітні курси в Європу, США, Китай чи Канаду, робити наших спеціалістів популярними та цікавими для усього світу, адже нам дійсно є чим поділитися. Так, більшість українців, які переїхали до Європи, відчули, наскільки сильно Україна пішла вперед за рівнем диджиталізації послуг.
Майже ніде в Європі немає настільки розвинутої системи онлайн-банкінгу чи такої швидкої служби доставки, як наша «Нова пошта». Ми маємо багато досягнень у різних сферах, тому мусимо показати світові, що українці можуть бути прикладом не лише в боротьбі за свою свободу й незалежність, а й в освіті, бізнесі та культурі.
Здавалося б, дивно говорити про формування україноцентричності в освіті на 31-му році незалежності України, але краще вже вкотре подумати про це зараз і нарешті усвідомити, що проукраїнська позиція в освіті як ніколи на часі. Та не лише подумати, а почати діяти й змінювати щось вже сьогодні.