Через війну, розв'язану росією проти України, значна кількість українців виїхала до Європи та отримала там тимчасовий прихисток. Також наші громадяни отримали і право на працевлаштування в країні перебування. Отже, постає питання, у якій країні потрібно сплачувати податки від таких доходів. Де і як українцям, що тимчасово виїхали за кордон, сплачувати податки, розповів Mind адвокат ADER HABER Станіслав Карпов.
Докладно про життя вимушених переселенців до ЄС – у матеріалах Mind «Роботящі українці: як мають сплачувати податки працевлаштовані в Європі біженці» та «Гостини в ЄС: нюанси переміщення Європою для переселенців з України»
Для відповіді на це запитання в першу чергу необхідно згадати конвенції про уникнення подвійного оподаткування. Конвенції є міжнародними двосторонніми угодами, які покликані усунути подвійне оподаткування того самого доходу у двох різних країнах (наприклад, у країні, у якій здійснюється виплата доходу, та країні, резидентом якої є отримувач такого доходу).
Відповідні конвенції укладені Україною з абсолютною більшістю європейських країн, за винятком деяких Балканських країн і невеликих держав, як-от Андорра чи Ліхтенштейн.
Для розуміння того, як такі конвенції застосовуються на практиці, розберемо простий приклад щодо оподаткування заробітної плати українського переселенця, отримуваної ним в країні його перебування (наприклад, Естонії).
Слід зазначити, що тексти конвенцій є доволі схожими й відрізняються незначно, і тому у більшості з них можна знайти положення, згідно з яким заробітна плата та інші подібні винагороди, одержувані резидентом договірної держави (у цьому випадку – України) у зв’язку з роботою за наймом в другій договірній державі (в цьому випадку – Естонії) можуть оподатковуватися в цій другій державі.
Отже, із заробітної плати в Естонії утримуватиметься місцевий податок із доходу (за ставкою 20%).
Однак оподаткування такого доходу на цьому не закінчуватиметься, оскільки для податкового законодавства України такий дохід є доходом, отриманим із джерел за межами України, і також підлягає декларуванню й оподаткуванню в Україні податком на доходи фізичних осіб (ПДФО) за ставкою 18% та військовим збором за ставкою 1,5%.
Відповідно українському громадянину буде необхідно подати в Україні декларацію, в якій зазначити цю суму доходу та сплатити з нього податок і збір за вищевказаними ставками.
Проте, оскільки між Україною та Естонією діє конвенція про уникнення подвійного оподаткування, то сума українського податку за ставкою 18% може бути зменшена на сплачену суму естонського податку. Для цього разом із декларацією необхідно буде подати довідку від податкових органів Естонії, яка підтверджуватиме сплату податку.
Оскільки в цьому випадку розмір податку в Естонії є більшим, ніж в Україні (20% > 18%), то сума естонського податку «перекриватиме» суму податку українського, і відповідно податкові зобов’язання в Україні обмежаться виключно сплатою військового збору за ставкою 1,5%.
Якби ставка податку в країні перебування українського переселенця була б менша за українську, наприклад 10% (як у Болгарії), то в Україні було б необхідно доплатити різницю в розмірі 8% (18% – 10%) від суми доходу та сплатити військовий збір.
Отже, конвенціями усувається подвійне оподаткування, що дозволяє сплачувати в Україні лише суму різниці між українським податком і податком країни перебування або ж взагалі не сплачувати податок, якщо податок країни перебування є більшим за український (при цьому не слід забувати про необхідність сплати військового збору).
У разі ж відсутності відповідної конвенції між Україною та країною перебування українського переселенця, податок із доходу останнього спочатку буде утриманий закордоном. Згодом його також доведеться сплачувати і в Україні, до того ж у повному обсязі, без можливості вирахування податку, сплаченого закордоном.
Щодо оподаткування доходів, які можуть отримуватися в Україні (наприклад, заробітна плата при дистанційній роботі), то її оподаткування не зазнає змін доти, доки український переселенець залишатиметься податковим резидентом України.
І саме податкове резидентство є іншим важливим фактором в питанні сплати податків, оскільки саме ним визначається країна, у якій особі слід сплачувати податки з усіх власних доходів.
Законодавство кожної країни має свої особливості визначення податкового резидентства. Однак загальні правила є доволі схожими та зводяться до того, що особа є податковим резидентом тієї країни, у якій вона перебуває 183 дні протягом податкового року або має місце проживання (постійного проживання), або має центр життєвих інтересів (сім’я, робота тощо).
У зв’язку із цим виникає питання про ризик втрати податкового резидентства України переселенцями, що виїхали до європейських країн.
Втрата податкового резидентства для громадянина України матиме наслідком необхідність декларування та оподаткування (з урахуванням відповідної конвенції про уникнення подвійного оподаткування) в європейській країні перебування абсолютно всіх отриманих доходів, зокрема тих, що отримані в Україні (наприклад заробітна плата від українського роботодавця).
В окремих випадках це може мати негативний економічний ефект, оскільки на відміну від України, де податкове навантаження за загальним правилом становить 19,5% від суми доходу (18% ПДФО + 1,5% військовий збір), обсяг податків у деяких країнах Європи може сягати половини отриманого доходу.
З одного боку, такі обставини, як перебування в європейській країні протягом 183 днів (особливо разом із родиною), працевлаштування та оренда житла, у розумінні законодавства відповідної європейської країни можуть бути підставою для визнання нею українського переселенця своїм податковим резидентом.
Однак, з іншого боку, не слід забувати, що таке перебування є вимушеним та обумовлене війною і носить тимчасовий характер, що випливає навіть із того, що українським переселенцям у Європі надається саме тимчасовий прихисток.
Ба більше, у переселенців в Україні може залишатися житло, члени сім’ї (наприклад, син або чоловік), робота, бізнес тощо. І зазначені обставини, вже в розумінні податкового законодавства України, дають підстави для визнання такого переселенця саме податковим резидентом України.
Відповідно, може виникнути ситуація, за якої український переселенець підпадатиме під ознаки як податкового резидента європейської країни, так і податкового резидента України.
У цьому разі доречним буде звернутися до вищезгаданих конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, оскільки ними також врегульоване питання визначення резидентського статусу особи між двома державами.
За загальними правилами, що визначені у більшості конвенцій, резидентом договірної держави (тобто України або відповідної європейської держави) є особа, яка за законодавством відповідної держави підлягає оподаткуванню в цій державі на підставі місця проживання, місцеперебування, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію.
Однак, як було зазначено вище, український переселенець може підпадати під критерії як податкового резидента європейської країни, так і податкового резидента України.
На цей випадок конвенції передбачають відповідний спосіб визначення статусу резидента.
У контексті зазначених критеріїв слід зауважити, що центр життєвих інтересів за даних обставин в українських переселенців дійсно може бути поділений між двома державами, проте навряд чи орендоване чи безоплатно надане житло в європейській країні можна вважати постійним житлом або місцем, де особа звичайно проживає.
Безумовно, місцем постійного житла особи та місцем її звичайного проживання є Україна. Ба більше, останній критерій вказує на те, що при повній невизначеності слід зважати саме на громадянство особи, що знову таки вказує на користь неможливості втрати податкового резидентства України внаслідок отримання тимчасового прихистку в Європі.
За необхідності, приналежність до податкового резидентства України перед податковими органами іноземних держав можна підтвердити відповідною довідкою, що видається податковими органами України за запитом платника податків.
У крайньому разі, у випадку виникнення суперечностей щодо визначення податкового резидентства, особа може ініціювати передбачену конвенціями процедуру взаємного узгодження, коли вважає, що дії однієї або обох держав призводять або призведуть до її оподаткування невідповідно до положень конвенції. У такому випадку податкові органи двох держав мають самостійно узгодити між собою спірне питання.
Слід зазначити, що деякі європейські держави, наприклад Литва, вже заявили, що не визнаватимуть своїми податковими резидентами українських переселенців. Сподіваюсь, що й решта європейських держав також нададуть власні роз’яснення з цього питання, тим самим нівелювавши його потенційну спірність.
Враховуючи вищезазначене, загроза втрати податкового резидентства України виглядає більше потенціальною, аніж реальною. Разом із тим, чим тривалішим буде перебування в європейській країні та чим більшим буде поглиблення та зміцнення життєвих зв’язків із такою країною, тим більше зростатиме ризик втрати податкового резидентства України.
Наразі ж закликаю всіх українців триматися за своє податкове резидентство України та сплачувати податки до нашої держави, оскільки тепер вони важливі, як ніколи раніше.