В Україні продовжують обговорювати проєкт податкової реформи, який передбачатиме єдину ставку податку на прибуток, доходи фізосіб та додану вартість на рівні 10%. Ця реформа отримала умовну назву «10-10-10». Думки щодо неї висловлюються діаметрально різні – від найкращих сподівань на такий формат як панацею для економіки до повного заперечення. Але під час дискусій нівелюється одна надважлива складова – власне, населення України, з якого ці податки в майбутньому мають стягуватися. Чому при розгляді будь-яких економічних та податкових новацій не можна ігнорувати демографічний чинник, спеціально для Mind пояснює Олена Жукова, засновниця групи компаній Saivena Group, податковий адвокат, аудитор.
Не можна розглядати бюджет лише з погляду надходження коштів. Не менше значення має і витрачання грошей, і ресурси, за допомогою яких планується наповнення бюджету.
Передусім це стосується демографічних ресурсів, які зовсім не враховуються при побудові податкової моделі майбутнього. А саме демографічні ресурси (та їхнє використання) будуть визначальними. Неврахування їх = нежиттєздатність будь-якої економічної моделі, = непрофесіоналізм експертів-розробників. Усе це необхідно розглядати в комплексі, не висмикуючи «лише ставки податків» та ігноруючи визначальні фактори й ризики.
Будь-яка із запропонованих моделей оподаткування (що зниження податків, що їхнє підвищення) буде неефективною. Пропозиції щодо податкових реформ можна не читати – марна трата часу.
У країні – війна, яка триватиме довго (не тижні й навіть не місяці). По її закінченні, після Перемоги, – ми матимемо дуже сумні економічні та демографічні показники.
Оптимістичний прогноз: половина ВВП, 30 млн населення (з яких відсотків 40 – пенсіонери). А повний розклад приблизно такий: 12 млн пенсіонери, 8 млн – інваліди та діти, 5 млн – бюджетники, 5 млн – працюючі. Це – оптимістичний прогноз.
Песимістичний – чверть ВВП, 25 млн населення, 1 млн працюючих.
Що в першому, що в другому варіанті – це означає одне: модель неробоча взагалі. Думати про те, на скільки відсотків знизити той чи інший податок (чи підвищити його), можна було раніше. Абсолютно необхідно було провести пенсійну реформу – причому зробити це 20 років тому.
Сьогодні – історичний момент. Ми кров'ю формуємо справжню націю. І це величезний за своєю значущістю процес. Але нам зараз потрібно вирішити одне/основне питання – якою ми хочемо бачити нашу державу? На жаль, держава (фінансово) не зможе подужати ті функції, які (нехай недостатньо добре), але вона виконувала останніми роками.
Дохід, який генеруватиме українська економіка після війни, не зможе покрити звичні витрати (ту саму соціалку). 5 млн працюючих не зможуть утримувати себе та ще 25 млн громадян.
Таке співвідношення – 1:5 – на прикладі однієї родини виглядає так: працююче подружжя утримує 10 дітей.Але сьогодні, на превеликий жаль, більшість населення України економічно не здатне прогодувати 10 дітей у сім’ї. Так і в державі: 5 млн працюючих не зможуть сукупно прогодувати 30 млн.
Тому нам доведеться різати, і дуже жорстко, витрати держави. Інакше ми прийдемо до «песимістичних» цифр: залишиться 1 млн працюючих, а решта поїде за кордон. Тож основне питання сьогодні – які функції держави ми хочемо залишити? А які доведеться прибрати? Імовірно, потрібно буде залишити безпеку та правосуддя. Решту – треба обговорювати.
Як зробити, щоб не було такого непідйомного співвідношення 1:5? Є досить простий варіант, як удвічі поліпшити це співвідношення. Якщо пам'ятаєте, загальний розклад був таким: на 30 млн населення – 12 млн пенсіонерів, 8 млн дітей та інвалідів, 5 млн бюджетників і 5 млн – працюючих.
Так ось: якщо бюджетників перевести в «працюючі», то вже 10 млн працюючих утримуватимуть 20 млн непрацюючих громадян. Теж немало, але виглядає значно оптимістичніше. Як це зробити?
Відповідь лежить на поверхні – скоротити функції держави, адже ці 5 млн бюджетників зайняті саме тим, що забезпечують виконання держфункцій.
Фактично така перестановка поліпшує ситуацію більш ніж удвічі. Справді, 5 млн ексбюджетників не просто так «гулятимуть, розважатимуться». Вони також створюватимуть ВВП. Отже, ВВП збільшиться пропорційно, що в теорії дасть змогу вийти на довоєнний рівень – як по ВВП, так і по відсотковому розкладу в демографії. Відповідно, з'явиться надія на краще.
Такий формат автором цих рядків було винесено на обговорення у фейсбуці.
Підсумки за результатами обговорення:
Отже, іншого виходу, окрім як різати функції держави – немає. Якщо ми, звісно, не плануємо повторити долю динозаврів, які теж не бажали думати та щось змінювати у своєї поведінці.