В Україні ветеранська політика базується на застарілому законі й абсолютно не відповідає сучасним вимогам і реаліям. Мета, з якою розроблялися пільги, полягала в тому, щоб дати певні преференції і «подарунки» людям, які мали політичний вплив, щоб нейтралізувати його, заохотити ветеранів до співпраці. «Є велика різниця з тим, що ми зараз декларуємо як громадянське суспільство. Тому важливо окреслити, для чого сучасна й незалежна Україна дбає про своїх ветеранів і для чого формує державну політику», – говорить співзасновниця Veteran Hub Івона Костина. Mind занотував її думки під час презентації Концепції нової ветеранської політики, яка відбулася у Creative State Senator.
Концепцію представили п'ять громадських організацій і ветеранських просторів: «Принцип», Veteran Hub, «Юридична сотня», «Простір можливостей», VETERANKA. Автори провадять щоденну роботу з ветеранами російсько-української війни та для них, надають благодійні послуги і підтримку українським воїнам та їхнім сім’ям.
Пропозиції вмістили досвід кожної з п'яти організацій, аналізі політик щодо ветеранів інших держав, міжнародних й українських досліджень у сфері ветеранських справ. Автори концепції політики щодо ветеранів, ветеранок та їхніх сімей наголошують, що представлений документ є лише першою версією можливих наскрізних змін. Водночас розпочинають цей діалог і відкриті до співпраці з державою, Силами безпеки та оборони, українськими військовими та насамперед ветеранською спільнотою.
Для забезпечення виживання, посилення та модернізації України. Без сильної ветеранської політики, без дієвої турботи про ветеранів та їхніх сімей, не можна пережити наступні історичні віхи. Ветерани – окреслена аудиторія людей, які виявили свою звитягу, які стали на захист України в той час, коли інші цього не зробили. Вони знову будуть здатні стати на наш захист.
Сильна політика щодо ветеранів – важлива частина нашої безпеки. Вона має бути поєднана з оборонною, мобілізаційною стратегіями держави.
Ця мета має деякі складові, зараз їх три:
Є декілька принципів формування політики. Зараз їх сім:
Ми просто реагуємо, тоді як потрібно дивитися вперед: державна політика стосуватиметься всього їхнього життя. Це дуже далекий горизонт планування, важливо розуміти, що потреби нікуди не зникнуть. І нам уже зараз потрібно планувати, як будемо працювати з ними в майбутньому.
Людина, яка здобула бойовий досвід, є найбільш досвідченим воїном в українському війську. Вона буде цінним кадровим ресурсом для сил безпеки та оборони.
До 30% ветеранів АТО/ООС залишилися в складі сил безпеки та оборони станом на 2021–2022 рік. Тобто дуже тривалий період після завершення служби у форматі бойових дій. Варто активно залучати Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ до прогнозування того, скільки ж носіїв бойового досвіду вони захочуть залишати у своїх силах.
Інше середовище, куди потраплять наші ветерани, – це резерв. Ми звикли за останні 10 років сприймати його як цивільне життя. Втім люди, які перебували в резерві, а відповідно мали шанс повернутися на службу в момент критичної загрози, мали набагато коротший горизонт планування, менше можливостей для відновлення свого цивільного капіталу.
Участь у бойових діях впливає на здатність ветеранів зберігати свій цивільний капітал. Ти не можеш продовжувати вести бізнес, доки перебуваєш на бойових завданнях, не можеш працювати, розбудовувати соціальні контакти, зберігати майнові статки, стосунки з родиною та інші речі, які роблять життя хорошим.
У резерві буде доволі багато людей. Якщо спиратися на поточне законодавство, майже всі учасники бойових дій стануть до лав резерву доти, доки в них не буде підстав звільнитися зі служби. Сили резерву є типовими для всіх військових збройних сил блоку НАТО – це частина прогресу, який маємо пройти. Особливість України – резерв складатиметься з учасників бойових дій ще доволі тривалий період, а для покоління сучасних українських ветеранів – доки в них не буде підстав для звільнення за віком.
Справжнє цивільне життя таким, яким ми його уявляємо, зможуть розбудовувати тільки ті, хто не має підстав до продовження служби. Це доволі невелика категорія людей.
Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ мають стати повноцінними суб'єктами політики щодо ветеранів та їхніх сімей. Цього зараз не відбувається. Ухвалюючи рішення про залучення до резерву військовослужбовців із бойовим досвідом, міністерства невідповідно готують свою інфраструктуру, програми та форми підтримки. Закликаємо ці відомства до дуже продуктивного діалогу й активної участі в розробці політики всередині своїх середовищ.
Військові, які зараз знаходяться на службі, ветерани, учасники бойових дій, не всі одразу розпочнуть повноцінне цивільне життя. Ця аудиторія, яка мають нагоду скористатися всіма благами ветеранської політики, буде збільшуватися поступово, що дозволяє планувати навантаження на бюджет, зокрема, розподіляти його грамотно між різними системами забезпечення потреб громадян. Військові, які перебуватимуть у резерві, потребуватимуть певної додаткової підтримки від своїх відомств, і це дозволить зняти певне навантаження із цивільних структур.
Пропонуємо розподілити пріоритетну підтримку за етапами життєвого шляху ветеранів. Після повернення їхній досвід не буде однорідним. Наразі державна політика дивиться на це статично: вона дає ветеранам одну підтримку, яка буде доступна впродовж усього життя. Це навантаження можна розподіляти за логічними потребами й тим, що є найбільш критично для ветерана на тому чи іншому етапі життя.
Для гарного життя після служби вкрай важливо мати час відновитися, подбати про себе, своїх рідних, мати час на відновлення цивільного капіталу, переосмислити свою діяльність, відновити її або почати нову, і знайти реалізацію, з якою людина буде почуватися комфортно в цивільному житті. На це піде багато часу, але це можливо зробити. Державна підтримка може скерувати більш таргетовану підтримку на ветеранів в ці моменти.
Зміни необхідні і вони можливі. Ми віримо, що це наш спільний обов’язок – подбати про тих, хто своїми життями захищає наше.