Увесь світ спостерігає за просуванням Збройних Сил України вглиб російської території на курському напрямку. Наразі ЗСУ контролюють до 1000 кв. км території рф. Що відомо зараз про цю операцію ЗСУ й що може отримати Україна завдяки такому просуванню російською територією, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.
Операція української армії в Курській області (рф) стала найгучнішою подією за останній рік, яка станом на зараз повністю перегорнула розуміння ситуації на фронтах російсько-української війни. Звісно, що повною мірою ефект від операції можна буде побачити лише за якийсь час і будь-яка аналітика на етапі активних бойових дій при повному нерозумінні цілей і завдань військово-політичного керівництва буде невдячною справою і взагалі немає сенсу. Зараз можливо говорити тільки про якісь проміжні результати. Однак про деякі речі потрібно говорити вже зараз.
Основне питання, яке хвилює всіх, хто будь-яким чином дотичні до цієї війни: яка користь від операції в Курській області ЗСУ на інших ділянках фронту та наскільки вона позначиться на подальшому ході бойових дій і війні взагалі?
Уже зараз очевидно, що російське командування змушено знімати частини з фронту. Зараз це – Харківщина та Херсонщина. Не чіпають лише Покровський, Торецький і Краматорський напрямки. Сюди, навпаки, кидають підкріплення з нових контрактників та мобілізованих.
Але така практика призводить лише до нових втрат: наші військові зазначають, що такі нові батальйони просто не знають елементарних речей – зокрема, як поводитися під час артилерійського удару – і зазнають колосальних утрат ще на етапі розгортання в бойові порядки.
Крім того, очевидно, що зараз перед російським командуванням постає інше нетривіальне завдання – прикрити інші ділянки державного кордону від брянської області до білгородської. А це майже 500 км, і це не враховуючи 50-кілометрової ділянки в Курській області, яку зараз контролюють ЗСУ.
Якщо послуговуватися тільки елементарними військовими настановами тієї ж російської армії, то для впевненого контролю 100 км кордону потрібно 15–20 тис. осіб у першому ешелоні та хоча б 5–7 тис. – у другому. Тобто в цілому це 100–135 тис. військовослужбовців із технікою та транспортом.
Станом на зараз такої кількості військ і техніки у рф просто немає і без мобілізації не буде.
Але в українському інформаційному просторі сформувалися два протилежні погляду на Курську операцію. Деякі коментатори й аналітики говорять про позитивні наслідки такої операції на загальну ситуацію, інші – на тлі оборонної операції на Сході – про негативні. Спробуємо розібратись і ми.
Основна претензія критиків Курської операції – відкриття додаткового фронту потребує резервів, які вкрай необхідні на східному фронті. І тут же додають, що є неабиякий ризик того, що росіяни величезними зусиллями, але розіб’ють наше угруповання, резервів не залишиться взагалі й тоді війну буде програно.
Так, на умовно донецькому напрямку останнім часом росіяни стабільно наступають – ми практично кожного тижня втрачаємо контроль над 3–4 населеними пунктами. І ще – резервів туди Ставка або взагалі не дає, або дає мінімально. Але насправді це не катастрофа, а така тактика Сирського.
Ще за його призначення Головнокомандувачем була сформульована основне завдання для військ цього напрямку: оскільки противник має перевагу в техніці й артилерії, потрібно знищувати максимальну кількість солдатів і техніки противника, зазнаючи мінімально допустимих власних втрат. При цьому утримання повністю зруйнованих населених пунктів і рандомних лісосмуг у це завдання не входило.
Можна сміливо говорити, що на цей час із цим завданням із величезним трудом і кров'ю донецьке угруповання СОУ справляється. Мало того, дуже часто від офіцерів різного рівня можна почути, що введення саме тут новосформованих бригад не матиме жодного реального ефекту – новоприбулі не знають ні конкретну місцевість, ні особливостей лінії фронту на конкретній ділянці.
Тому відразу ж зростуть втрати (і це ми бачили під час усіх ротацій на фронті, починаючи з 2015 року). Причому не так убитими, як пораненими – а це додаткове навантаження на логістику й знову ж втрати.
Якби Ставка ті самі сили, що зараз воюють у Курській області, спрямувала на Покровський напрямок, то наступ росіян усе одно не вдалося б зупинити. Єдине, що змінилося б, – це співвідношення втрат із нинішніх 1:3 на користь ЗСУ на 1:2 на користь рф. Два жахливі провали української оборони (Очеретино та Прогрес) відбулися саме через те, що туди відправили бригади з оперативного резерву.
Як ми бачимо, насичення передової людьми та бронетехнікою не дає на цьому етапі війни жодної переваги СОУ, оскільки ми перебуваємо в обороні. Це російський спосіб наступати, який вони практикують ще з часів Другої світової війни і який обумовлений вкрай низьким рівнем підготовки особового складу, як солдатів, так і офіцерів, і відверто слабким зв'язком.
Щодо Курської операції, то на сьогодні вже очевидно, що в бій Ставка ввела далеко не всі наявні резерви. Втрати, за словами українських офіцерів, нижчі за очікувані до початку наступу й нині становлять 1:5 на користь ЗСУ. Зрозуміло, що після розгортання росіянами свого угруповання ситуація з утратами може змінитися, але поки що вона саме така.
Ще одне спостереження: разом із досвідченими бригадами Десантно-штурмових військ у бій Сирський відправив і бригади, які щойно пройшли підготовку. І тут нестача бойового досвіду компенсується загальною координацією та оперативним управлінням, тактикою та сучасною технікою західного виробництва. Як би цинічно це не прозвучало, але така маневрова операція – більш ефективний спосіб набуття бойового досвіду для нових частин, ніж відправлення в окопи під Новогродівкою.
Загалом очевидно, що найближчими тижнями ми побачимо продовження російського наступу на Донецькому напрямку, який вони визначили для себе стратегічно важливим. Але перекидання сил і засобів з інших ділянок дає нашим генералам досить непоганий шанс завдати нового удару там, де російська оборона буде ослаблена, або там, де росіяни рвуться вперед, не дбаючи про комунікації. І зупинити такий удар, якщо він станеться, їм буде вже нема чим.
Отже, хотілося б думати, що Курська операція – це не самоціль, не «піар-акція Сирського», як говорять деякі його політичні противники, а крок до наступної мети. Залишилося дочекатися, чи наважиться на нього політичне керівництво України.