14 січня Північна Корея провела випробування кількох балістичних ракет малої дальності невстановленого типу, запустивши їх у бік Японського моря. Південнокорейські військові посилили спостереження й обмінялися даними про запуск з американськими і японськими колегами. Вони назвали випробування «чистою провокацією», що демонструє серйозність загрози для миру й стабільності регіону. Чи наважиться КНДР масштабувати конфлікт до світової війни та чому участь північнокорейців у російсько-українській війні може вплинути на це, спеціально для Mind розповів військовий експерт, професор кафедри Національної академії сухопутних військ України Андрій Харук.
Друга половина минулого року, як і перші дні нинішнього, відзначаються новим витком інтернаціоналізації російсько-української війни. Йдеться про фактичний вступ у війну на боці росії її союзника – Корейської Народно-Демократичної Республіки. Наразі ми можемо констатувати, що поява певної кількості (можливо, кількох, ба навіть кільканадцяти тисяч) північнокорейських військових на фронті не дала змоги росіянам переламати ситуацію на свою користь навіть на відносно невеликій ділянці – на Курщині. Але сам факт участі вояків Кіма в бойових діях є дуже показовим: вперше на боці росії воюють не окремі іноземці-маргінали, а цілісні військові підрозділи іншої країни.
Корейські солдати освоюють нові для себе форми і способи ведення бойових. Досвід операцій у сучасному бойовому просторі, насиченому дронами, безперечно, пильно вивчається фахівцями Корейської народної армії. І це становить потенційну небезпеку для сусідів КНДР, перш за все, звісно, Республіки Корея.
Варто згадати ще один важливий момент: Кім Чен Ин аж ніяк не відкидає можливість збройного розв’язання «проблеми двох Корей». У цьому зв’язку я б хотів звернути увагу на ще один чинник, а саме – військово-технічне співробітництво КНДР з росією. Про потенційне постачання нового російського озброєння в Північну Корею наразі нічого не відомо, а от північнокорейське озброєння на російсько-українській війні вже «засвітилося». З кінця 2023 року українські міста обстрілюють «Кімскандерами» – північнокорейськими балістичними ракетами.
Наприкінці 2024-го в росії з’явилися далекобійні самохідні артилерійські установки «Коксан» калібру 170 мм. Є інформація про постачання в росію північнокорейських реактивних систем залпового вогню і навіть ручних кулеметів. Але ці види озброєнь постачаються для задоволення саме російських потреб, для закриття нестачі в ракетно-артилерійському та стрілецькому озброєнні. До того ж вони не є якимось технологічними новинками – родовід «Коксана» взагалі ведеться ще від японської гармати берегової оборони часів Другої світової війни.
На що варто звернути увагу – так це на появу окремих взірців новітнього озброєння виробництва КНДР, яке скеровується на фронт для перевірки в бойових умовах. Факти їх застосування наразі дуже складно відстежити – бо такі взірці, по-перше, не є масові, а по-друге – їх застосування відбувається за умов підвищеної секретності.
Водночас всюдисущі дрони допомагають розсекретити цю зброю. Наприкінці травня минулого року на території Бєлгородської області вперше був зафіксований самохідний протитанковий ракетний комплекс великої дальності М-2018 (це позначення, як і будь-які інші, що стосуються північнокорейської військової техніки, є суто умовним – воно позначає рік, коли цей взірець вперше був зафіксований закордонними експертами). Цей комплекс використовує ракети, дуже схожі на ізраїльські Spike-NLOS, аналогічних яким росія не має. А кілька днів тому оператор російського ударного дрона помилково знищив зенітно-ракетний комплекс М-2020. Його називають «корейським «Тором», та все ж від російського ЗРК «Тор» він відрізняється низкою суттєвих деталей. Ці факти свідчать про намагання керівництва КНДР перевірити ефективність новітніх зразків свого озброєння в реальних бойових умовах.
Треба враховувати й економічний чинник: постачання росії озброєння та боєприпасів призвело до пожвавлення в північнокорейській промисловості. За оцінками Bank of Korea (центрального банку Республіки Корея), у 2023 році економіка КНДР зросла на 3,1%, причому зростання було зафіксоване вперше від 2016 року.
Отже, картина зараз вимальовується так: КНДР постачає в росію живу силу та військову техніку, водночас набуваючи досвіду реальних бойових дій і випробовуючи в бою своє озброєння. І до того ж – зміцнюючи свою військову промисловість і економіку загалом.
А ніяк. На жаль, поява північнокорейських військових на фронті не відкрила для України арсенали Республіки Корея – а звідти можна було б отримати майже все, крім атомної бомби. Вплинути на Північну Корею країнам Заходу складно – вона настільки «засанкціонована», що збільшувати санкційний тиск на неї просто нема куди. Вплинути на позицію товариша Кіма міг би товариш Сі – адже КНДР, попри всю автарктичність своєї економіки, суттєво залежить від КНР. Однак наразі це зовсім не в інтересах китайського керівництва.
Розглядаючи і КНДР, і РФ як своїх проксі у протистоянні із Заходом і США як його лідером, Сі Цзіньпін намагається їхніми руками ослабити колективний Захід. Україна ж в нинішній ситуації є – і це не гучні слова – форпостом колективного Заходу. Саме тут проходить лінія фронту боротьби з диктатурами. Не наважуючись (наразі) вступити у пряме зіткнення (а можливо, просто не відчуваючи в цьому потреби), КНР всіляко заохочує своїх проксі. І якщо напряму постачати зброю росії Китай ще не наважується, то це охоче робить за нього (і з його благословіння) Північна Корея.
Кім Чен Ин продовжує демонструвати все нові й нові зразки озброєння – насамперед ракети. Випробування останніх часто мають провокативний характер, бо траєкторії пусків скеровуються в бік Японії. Років десять тому таке брязкання зброєю світова спільнота сприймала як шантаж, як вимогу на кшталт «Дайте рису, бо вам хату розтрощу!». Зараз же ситуація кардинально змінилась.
Захід вбачається керівниками КНР і КНДР слабким та роз’єднаним. Зовнішня політика США після зміни адміністрації в Білому домі тяжіє до непрогнозованості й імпульсивності, а деякі ініціативи Трампа просто лякають американських союзників. Додаймо нестабільну ситуацію в Республіці Корея – імпічмент й арешт президента Юн Сок Йоля, зміцнення прокитайських і проросійських сил. У цій ситуації початок війни на Корейському півострові зовсім не видається нереальним. Причому все може початися не з масованого удару Північної Кореї, а з провокацій, градус яких поступово наростатиме й в організації яких північнокорейські спецслужби – справжні майстри. Відповідно постане питання «порогу реакції»: за яких умов провокація має вважатися війною, а США – виконати свої союзницькі зобов’язання стосовно Республіки Корея?
Який висновок випливає? Поява північнокорейських військових на Курщині може зіграти роль помаху крила метелика, який призведе до бурі на протилежному боці земної кулі. Чи є такий розвиток подій неминучим? Аж ніяк. Потрібна лише єдність Заходу й нарощування підтримки Україні.