11 лютого Верховна Рада прийняла в цілому проєкт, яким дозволила НАЕК «Енергоатом» укласти договір із болгарською НЕК «ЕАД» на придбання корпусів ядерних реакторів, необхідних для будівництва енергоблоків №3 і №4 Хмельницької атомної електростанції (ХАЕС).
Законопроєкт №11392 – це перший документ щодо спорудження нових потужностей на майданчику ХАЕС, ухвалений на законодавчому рівні. Спеціально для Mind його проаналізував Віктор Шендерович, заслужений енергетик України.
У ст. 1 закону йдеться: «Акціонерному товариству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надається дозвіл на укладення договору, спрямованого на придбання обладнання (корпуси ядерних реакторів, комплектуючі до них, а також інше споріднене обладнання з державною енергетичною компанією Республіки Болгарія (далі договір купівлі-продажу), необхідного для майбутнього будівництва енергоблоків №3 та №4 ХАЕС».
Але навіщо ухвалювати такий закон, якщо далі передбачається розгляд закону «Про розміщення, проєктування та будівництво енергоблоків №3, №4», який ураховуватиме всі необхідні, згідно із законодавством, документи, зокрема техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) спорудження енергоблоків, у якому визначаються всі основні технічні рішення, разом з основним обладнанням, зокрема реакторною установкою (РУ)? Ухвалення цього закону дає старт наступним етапам діяльності – проєктуванню та необхідним закупівлям, зокрема, основного обладнання.
Прихильники випереджальної діяльності із закупівлі ймовірно обґрунтовують ці дії такими причинами:
1. Необхідно встигнути здійснити закупівлю, щоб випередити потенційних конкурентів, або передбачити можливі зміни позиції Болгарії щодо цього питання.
Цей аргумент не є показовим, оскільки немає жодних передумов спорудження нових енергоблоків із технологією ВВЕР, окрім діяльності росії, і тому ця РУ нікому не потрібна. Щодо можливої зміни позиції Болгарії, незрозуміло, які підстави такого припущення.
2. Ухвалення цього закону гарантує проходження в парламенті закону «Про розміщення, проєктування…» з огляду на те, що основне обладнання РУ вже придбане або в процесі придбання.
Це, безумовно, нівелює об'єктивність висновків про обґрунтованість зазначеного закону. Отже, вона щонайменше сумнівна.
3. У законі ж пропонується така аргументація для його ухвалення: «Верховна Рада, враховуючи стратегічне значення атомної енергетики для розвитку країни, бажаючи компенсувати потужності української енергетики, які були втрачені у зв'язку з тимчасовою окупацією ЗАЕС та регулярними масованими ракетними обстрілами з боку країни агресора приймає цей закон».
Така аргументація є помилковою і згубною. Бо введення в експлуатацію потужностей 3-го та 4-го енергоблоків з урахуванням усіх етапів діяльності, що забезпечують це введення, можливе лише через 5–7 років після ухвалення закону «Про розміщення…». І то 5 років – це при концентрації всіх зусиль на галузевому та державному рівні, що навряд чи реально в наших умовах.
Для коротших термінів (2–3 роки), які озвучує Міненерго, немає жодних реальних передумов. Усі, хто брав участь у спорудженні та введенні в експлуатацію енергоблоків, можуть це підтвердити.
Якщо слідувати логіці авторів закону про компенсацію потужностей ЗАЕС, то напевно передбачається, що окупація територій та ЗАЕС і ймовірність ракетних обстрілів зберігатимуться протягом наступних 7 років. Чи справді народні депутати, які підтримали цей закон, поділяють таку позицію?
У «Прикінцевих положеннях», п. 2, Кабінету Міністрів України наказано актуалізувати техніко-економічне обґрунтування «Будівництво енергоблоків №№3, 4 ХАЕС», схвалене Розпорядженням КМУ від 26 липня 2018 року №579, шляхом викладання останнього в новій редакції.
Тобто мають бути визначені та реалізовані всі аспекти коригування ТЕО, а не тільки кошторисно-фінансового розрахунку, виконання якого в цей час планує АТ «НАЕК «Енергоатом». Ураховуючи важливість викладених питань, хотілося б, щоб автори закону роз’яснили громадськості свою позицію.