З 1 грудня 2024 року в Україні набули чинності нові правила бронювання працівників на критично важливих підприємствах, зокрема підприємствах аграрного сектору. Отже, фермерські господарства, які відповідають критеріям, можуть дістати статус критично важливого й подати на бронювання 50% від кількості військовозобов'язаних працівників.
Водночас фермери з деокупованих і прифронтових регіонів наголошують на потребі збільшити квоти для бронювання через складнішу економічну й демографічну ситуацію в порівнянні з регіонами, де не було бойових дій. Про специфіку діяльності агропідприємств у прифронтових територіях і про те, наскільки релевантні для них нинішні умови, Mind розповів Сергій Сорокунський, СЕО та власник ФГ «Сапфір Агро».
На мою думку, коли розробляли цю концепцію, критерії бронювання, умова про 50% – це був дуже важкий компроміс, щоб хоча б якесь бронювання було. Але 50% – це нелогічний параметр для нашого регіону (с. Музиківка на Херсонщині. – Mind) – у нас станом на сьогодні страшенний дефіцит кадрів. Підприємство, яке обробляє понад 3000 га землі, має 8 робочих людей.
Раніше бронювання давалося на 3 місяці, потім його зробили на рік, але рік навіть не минув, коли змінили критерії бронювання. Зробили так, що підприємство має перепідтвердити свою критичність, щоб перебронювати працівників.
Критерії про те, скільки підприємство може бронювати людей, мають ґрунтуватися на розрахунках про необхідну мінімальну кількість працівників на підприємстві.
Наприклад, у податковій є розрахунки того, скільки людей має працювати, щоб обробляти відповідний масив землі та платити податкові зобов'язання. Хочу наголосити, що з 2024 року ввели таке поняття, як мінімальне податкове зобов'язання для сільгоспвиробників. Потрібно платити 1500 грн податків на один гектар, у нашому випадку це 4,5 млн грн податків. І виходить, що податкове зобов'язання є, а виконати його не дають, бо людей забирають.
Фермери Херсонщини з деокупованих, прифронтових регіонів виступають з ініціативою, щоб можна було бронювати одного робітника на 300 га. Або дозволити бронювати, особливо у прифронтових регіонах, 100% людей, тому що їх і так сьогодні не вистачає. Нам треба 20 людей – у нас є 10, і з них 6 військовозобов'язаних. А вони потрібні для того, щоб функціонувало підприємство, яке платить більше ніж 6 млн грн податків на рік. У нас кожний робітник, грубо кажучи, сплачує по 600 000 грн податків, і ми не маємо можливості сьогодні забронювати цих людей.
На прикладі нашої громади: «Сапфір Агро» – основне підприємство, яке працює там, воно бюджетоутворювальне, сплачує податки. Конкуренти, наприклад, які теж обробляли землю, скоротили свої потужності до мінімуму й наразі вже не працюють у нашій громаді. Заводи, консервні цехи закрилися, тому що розбиті чи просто виїхали, бо немає можливості працювати в регіоні. Для Херсонщини аграрії – це останні підприємці, які залишилися тут працювати. Більше ніхто не працює, за винятком аптек, пошт, супермаркетів, дрібних підприємців.
Якщо ми не зможемо платити податки, то громади просто залишаться без фінансування. По-друге, попри те що ми перебуваємо в дуже складних умовах, Херсонщина показує досить непогані результати і по врожайності, і по валовому збору продукції. У нашій степовій зоні більше вирощують пшениці, ячменю, соняшника. Якщо постраждає наш регіон й аграрії не зможуть працювати, то такі стратегічно важливі культури просто будуть у страшенному дефіциті, і це впливатиме на продовольчу безпеку в країні загалом.
На Херсонщині зовсім інші умови для роботи. Сьогодні тут працюють люди, які просто залишилися, до нас не їдуть на заробітки з інших регіонів. Сюди не заманиш ні за які гроші: волонтери, коли приїжджають, одягають на межі Херсонської області каски, бронежилети, швиденько заскочили в Херсон і виїхали, бо страшно. А люди тут залишаються і працюють цілодобово, живуть.
Ми подали заявку на кредит: програма швидких кредитувань до пів року на рік, до 5 млн грн для підприємців й отримали відмову, бо ми близько до лінії зіткнення.
Умови кардинально різні, а вимоги однакові. Ми маємо платити таке ж саме податкове зобов'язання, як, наприклад, у Львові, людей у нас так само забирають, як там, а можливостей не те що менше – у нашому регіоні зовсім інші питання, виклики, проблеми. Більшість аграріїв не знає, що таке по 10 разів на рік купувати скати, тому що їздиш полями, куди прилітає й де залишаються осколки. Більшість не знає, що таке перезбирати свої склади після прильотів.
У 50-кілометровій зоні якісь варіанти зі страхування є, а для нас, у 15-кілометровій – ні. Навіть коли при запиті на кредит даю заставу, яку обов'язково треба застрахувати, неможливо знайти страхову компанію, тому й розмови про кредит бути не може. Єдиний «доступний» варіант – це лізинг під 40–50%.