Представники нової американської адміністрації й сам Дональд Трамп своїми хаотичними заявами й діями буквально за кілька тижнів спромоглися якщо не зруйнувати НАТО, то принаймні підірвати довіру до цієї інституції, адже безпекова політика Північноатлантичного альянсу протягом 75 років будувалася на американській «ядерній парасольці». Про те, чи можлива європейська (а радше – євроатлантична, бо вона могла б охопити й Канаду) архітектура безпеки без участі США, Mind розповів військовий експерт, професор кафедри Національної академії сухопутних військ України Андрій Харук.
4 березня 1947 року делегації Великої Британії й Франції уклали Договір про союз і взаємодопомогу, відомий як Дюнкеркський пакт із метою зміцнення європейської безпеки та запобігання можливій агресії з боку Німеччини за умови її можливого об'єднання під егідою СРСР, а також зміцнення економічних зв'язків між двома країнами.
Потенційна німецька загроза була лише приводом для укладання договору, справжньою причиною стала стурбованість урядів Великої Британії та Франції радянськими експансіоністськими планами. Цю стурбованість поділяли й уряди інших західноєвропейських країн, тож уже за рік, 17 березня 1948-го, був укладений Брюссельський пакт. Його підписантами, крім Великої Британії та Франції, стали Нідерланди, Бельгія і Люксембург.
Країни Бенілюксу усвідомили, що в новій геополітичній реальності сховатися за статусом нейтральної країни аж ніяк не вдасться – і вирішили, не чекаючи початку нової війни, розбудовувати систему колективної безпеки із сильнішими партнерами. Брюссельським пактом засновувався Західний союз, відомий також як Організація Брюссельського договору – європейський військовий альянс.
Сполучені Штати після перемоги у Другій світовій війні спробували заховатися за своєю традиційною завісою ізоляціонізму – як це вони зробили після Першої світової. Юридичною підставою для цього була Конституція США, прийнята ще 1787 року – вона позбавляла уряд можливості укладати військові союзи з іноземними державами в мирний час.
У червні 1948 року Сенат США ухвалив резолюцію Ванденберга, яка фактично знімала заборону на укладання військово-політичних союзів, а далі події розвивалися дуже швидко. Вже в липні почалися переговори між США, Канадою і країнами-учасниками Організації Брюссельського договору про оборону Атлантичного регіону, а у квітні наступного року вони увінчалися підписанням Вашингтонського договору. Так утворилося НАТО.
Фундаментом для організації стала не тільки військова могутність Сполучених Штатів, але і їхня економічна потуга. Виснажена війною Західна Європа потребувала американських грошей. План Маршалла забезпечив відновлення економіки, а програма військової допомоги – відбудову збройних сил країн, що увійшли до НАТО.
Отже, в основі безпекової політики й воєнного планування НАТО впродовж довгих десятиліть лежали військова й економічна могутність США. Європейські країни – члени Альянсу (так само як і Канада) звикли покладатися на Сполучені Штати.
Безперечно, ключовою загрозою для Європи є рф. Досвід України, яка впродовж трьох років стримує широкомасштабну російську агресію, переконливо показує: «втарая армія в мірє» зовсім не є непереможною. Європейські країни в разі російської агресії проти них зможуть протистояти і у військовому, і в економічному плані.
Головна російська економічна зброя – енергоресурси – образно кажучи, не вистрілила. Навіть Німеччина, яка протягом десятиліть була відданим клієнтом «Газпрому», чудово обходиться без російських ресурсів. Щоправда, наразі важко спрогнозувати, як відобразиться на економічному становищі європейських країн потенційна торговельна війна зі США.
Дуже важливою є ініціатива Франції щодо надання європейським союзникам власної «ядерної парасольки». Хоч ця країна має на порядок менший ядерний арсенал, ніж США, вона зберігає в цій галузі повну самостійність (на відміну від Великої Британії, чий ядерний арсенал в технологічному сенсі залежить від Сполучених Штатів). Цей арсенал, очевидно, не зможе гарантувати повне знищення росії як американський, однак, безумовно, може стати стримувальним чинником для кремля, застерігаючи його від застосування власної ядерної зброї.
Якщо Франція може стати ядерним щитом для європейської безпеки, то на роль ударного ешелону на суходолі цілком може претендувати Польща. Протягом кількох років її влада швидкими темпами закуповує сучасне озброєння для сухопутних військ і формує нові з’єднання. Схожі процеси відбуваються практично в усіх європейських країнах НАТО, хоч темпи й обсяги військових приготувань суттєво різняться.
Вочевидь настав час західноєвропейським країнам струсити куряву зі старих планів побудови європейської системи безпеки – з можливим включенням Канади, де нині теж йде активна суспільна дискусія щодо небезпеки військової залежности від США.
Який вигляд матиме структура потенційного військового альянсу «без США» – наразі можна лише припускати. Чи буде це «НАТО без США», чи якась нова структура? Реалізація першої опції можлива лише в разі добровільного «самоусунення» Сполучених Штатів. Щиро сподіваюся, що до цього все ж не дійде, і США після періоду зовнішньополітичної турбуленції повернуться до своїх партнерів обличчям.
Проте точно можна стверджувати: євроатлантична система безпеки вже не повернеться до статус-кво, оскільки довіра до Сполучених Штатів підірвана. І ось у цій новій системі має знайтися місце і для України. Хоч ми не маємо ядерної зброї, та реальний бойовий досвід і чисельність нашої армії спроможні будуть суттєво посилити європейську оборону.