Коли у країні щодня лунають сирени, а плани змінюються щогодини, думати про довгострокову перспективу здається розкішшю. Але насправді це єдиний шлях, аби вижити не лише сьогодні, а й завтра. Парадокс: саме у кризу народжуються найпотужніші імпульси для трансформації. І саме в цей момент в Україні вирішується, чи стане сталий розвиток наріжним каменем нової економіки, чи знову залишиться пунктом у презентації. До таких висновків привели результати національного дослідження Асоціації експертів зі сталого розвитку. Про те, чому сталий розвиток – це план А для бізнесу, Mind розповіла Community Lead Асоціації експертів зі сталого розвитку, експертка з гейміфікації та дизайну вражень Олександра Гондюл.
Бізнес-видання Mind UA – медіапартнер дослідження «Робота, що змінює світ: аналіз ринку праці та професій у сфері сталого розвитку».
Український бізнес звик працювати в умовах кризи. Але війна додала нового виміру: не просто невизначеність, а екзистенційну тривогу. Як розповідають експерти, компанії масово концентруються на виживанні: скорочують витрати, консервують інвестиції, замикаються у звичних схемах. Будь-яка розмова про сталий розвиток часто розбивається об один аргумент – «не на часі». Але саме це мислення і є головною загрозою для бізнесу. Сталий розвиток – не про комфорт. Це про здатність діяти стратегічно в нестабільному середовищі.
Бізнес реагує на ризики, але робить це у звичній парадигмі: мінімізує витрати, відкладає інновації, боїться змін. Це страх перед новим.
Коли власник компанії не «проникнувся» сенсом сталого розвитку – а це не тільки екологія, а і управління, і соціальні практики – система залишається інертною.
Підготовлені стратегії пиляться в шухлядах, а ініціативи вбиваються саботажем на рівні мідл-менеджменту.
Щойно бізнес починає «затягувати паски», витрати на сталий розвиток опиняються під ножем першими. Логіка зрозуміла: у сталому розвитку не видно миттєвого прибутку. Але це й проблема: керівники мислять категоріями короткострокової вигоди, не враховуючи, що інвестиції у сталість – це не витрати, а гарантія доступу до ринків, кредитів, партнерств. І часом – умова виживання.
Система «зараз або ніколи» працює проти сталості. А без лідерства згори вона не має шансу. Якщо CEO не готовий ризикувати заради змін – компанія залишиться на узбіччі.
Консерватизм усередині компаній – ще одна невидима стіна. Багато українських підприємств просто не хочуть змінювати звичні процеси. «Ми працюємо по закону – і досить»: так звучить типовий аргумент у середній ланці. Але цього недостатньо у світі, де вимоги постійно зростають. І якщо український бізнес хоче залишитися у грі, йому доведеться навчитися грати за новими правилами.
Саме тому сталий розвиток – це не тренд. Це вимога часу. І той, хто першим це усвідомить, матиме фору на роки вперед.
Деякі галузі – як-от енергетика – постраждали особливо сильно. Ключові працівники мобілізовані, практиканти не можуть потрапити на виробництва, інженери старшають, а молодь не навчається. Інновації просто немає кому втілювати. Навіть там, де компанії готові інвестувати, банальна нестача кадрів і людського ресурсу гальмує зміни. І це вже не про страх – це про фізичну неможливість.
Водночас іронія ситуації полягає в тому, що саме зараз у світі відкриваються найбільші «зелені» бюджети – для тих, хто готовий. Але чи готова Україна?
Поки одні компанії намагаються реально змінитися, інші йдуть шляхом найменшого спротиву. Вони створюють видимість діяльності: розробляють політики, пишуть звіти, проводять акції. Але найбільша небезпека – імітація. Greenwashing – це не просто обман. Це втрачена довіра, яку складно відновити. Ринок швидко навчився розпізнавати фальш.
Чому все ж варто змінюватися? Бо світ змінився. У 2025–2027 роках набудуть чинності нові правила імпорту до ЄС. Без ESG-звітів український товар просто не пройде митницю. Доступ до грантів, кредитів, міжнародних програм – усе це вже сьогодні прив’язано до критеріїв сталості. «Хочеш гроші – покажи звіт», кажуть інвестори. І саме тут фахівець зі сталого розвитку – це не фанат екології, а стратегічний партнер бізнесу загалом.
Усі очікують на відбудову України. Інвестори вже стоять у черзі, але з умовою: тільки сталі проєкти. Це історичний шанс. Хто зараз почне змінюватися – матиме пріоритет, дешевші кредити, увагу донорів. Хто відкладе – ризикує лишитися за бортом.
Проте без людей нічого не буде. І це не лише про нові кадри. Це про зміну мислення тих, хто вже керує. Кожен CEO має вивчити основи сталого розвитку та ESG як частину своєї компетенції. Школам – впроваджувати критичне мислення й системний підхід. Університетам – готувати фахівців/чинь із реальними навичками, а не формальним дипломом.
Нарешті, потрібно створювати та популяризувати профільні спільноти. Там, де є обмін досвідом, народжуються рухи. Асоціація експертів зі сталого розвитку – гарний приклад того, як ринок сам знаходить рішення, коли інші не встигають.
Сталий розвиток – це вже не про «чи потрібно». Це про «коли і як». Бізнес, який досі вагається, інтегрувати сталий розвиток та ESG чи ні, фактично грає з часом. Але не собі на користь. Бо правила гри змінюються – не десь там у Брюсселі, а просто тут і зараз, у реальних тендерах, у переговорах з банками, у вимогах від партнерів. І той, хто почне діяти сьогодні – навіть із невеликого офісу на околиці міста, має шанс випередити багатьох гігантів, які досі лише думають.
Насамперед – подивитися в дзеркало. Провести самодіагностику: які ризики не враховуються? Де є залежність від ресурсів, які можуть подорожчати або зникнути? Який вигляд має компанія в очах потенційного інвестора, який оцінює не лише прибутковість, а й репутацію, вплив на довкілля, управління?
Далі – знайти союзників. Це може бути зовнішній ESG-консультант, але не обов’язково. Навіть внутрішня ініціативна група з кількох зацікавлених працівників, яка почне збирати дані, аналізувати вплив, шукати рішення – уже старт. Успіхи часто починаються не з великих рішень, а з маленького діалогу в команді.
Ще один крок – освітній. Зараз уже є доступ до українських і міжнародних курсів, вебінарів, гайдів. Не треба чекати «зручного часу» – достатньо двох годин на тиждень, щоб поступово виростити внутрішню експертизу.
І головне – розпочати з практичного проєкту, який дає видимий ефект. Це може бути енергомоніторинг, аудит відходів, оновлення політики закупівель, навіть проста заміна освітлення на LED. Коли перші результати стануть відчутними – економія, зменшення скарг, підвищення мотивації працівників – з’явиться довіра до процесу. А з нею – і підтримка згори.
Бо врешті-решт, сталий розвиток – це не про ідеальну стратегію. Це про рух. І той, хто вже в дорозі – хай навіть повільно, з помилками, – набагато ближче до мети, ніж той, хто чекає ідеальних умов.
В Україні, де слово «вижити» звучить буквально, сталий розвиток – не тренд і не опція. Це інструкція з довгострокового виживання. І бізнес, який це зрозуміє першим, стане не просто успішним – він стане майбутнім.
Повну версію дослідження Асоціації експертів зі сталого розвитку «Робота, що змінює світ: аналіз ринку праці та професій у сфері сталого розвитку» читайте за посиланням.