Раніше ESG сприймалося переважно як елемент корпоративної культури. Втім сьогодні це – золотий стандарт співпраці з міжнародним бізнесом та інвестиціями. Компанії дедалі частіше отримують запити на конкретні політики, дані й механізми контролю не від регуляторів, а від клієнтів, партнерів і банків.
Для контрагентів це передусім питання управління ризиками в ланцюгах постачання. Їх цікавить, чи враховує компанія соціальні й екологічні фактори у своїй операційній діяльності: чи є загальні стандарти етичної поведінки, як організовано взаємодію з працівниками, чи враховуються потенційні ризики порушення прав людини в аутсорсингу або субпідрядниках. У багатьох випадках це також умова доступу до фінансування: банки й інвестори мають показувати, що працюють із партнерами, які здатні забезпечити базовий рівень прозорості, відповідальності й запобігти порушенням. Це стало не стільки регуляторним, скільки репутаційним і практичним зобов’язанням.
І, хоча самі регулятори формально звільнили більшість компаній від обов’язкової звітності, нові правила все одно впливають на ринок. Йдеться насамперед про CSRD – Директиву ЄС щодо корпоративної звітності зі сталого розвитку, яка впроваджує нову систему прозорості у сфері екологічного, соціального та управлінського впливу бізнесу. У 2025 році директиву переглянули, зосередивши обов’язкову звітність лише на великих компаніях (понад 1000 працівників або 50 млн євро обороту). Але навіть за відсутності прямого зобов’язання компанії змушені реагувати, адже вимоги до звітності дедалі частіше надходять не від власне регулятора, а від контрагентів, інвесторів і банків. Докладніше про те, що саме слід зробити українським компаніям, Mind розповіли Маргарита Татарова, радниця ETERNA LAW, і Поліна Гросс, молодша юристка ETERNA LAW.
Разом із CSRD запроваджуються ESRS – Європейські стандарти сталого звітування, які визначають чіткі показники: від викидів парникових газів й енергоефективності до процесів управління етичними ризиками. У липні 2025 року очікується оновлений проєкт стандартів, який спростить вимоги, залишивши лише ключові показники.
В Україні частина компаній уже працює з юристами й аудиторами, створює внутрішні ESG-функції, автоматизує збір екологічних і соціальних даних, запускає навчання для менеджерів та інших працівників. Деякі бізнеси навіть добровільно звітують – не тому, що так треба, а тому, що це прямий доступ до фінансування, нових клієнтів та участі у міжнародних програмах. Компанії, які зробили ставку на «страховку», а не «пігулку», починають вигравати в тендерах й отримують переваги при залученні фінансування.
Сьогодні компанії мають бути у змозі чітко й аргументовано відповідати на такі ключові запитання:
Великим компаніям уже варто перейти на трек адаптації до повного обсягу ESRS: проводити оцінку подвійної суттєвості (double materiality – аналіз взаємного впливу бізнесу й середовища), вивчати вимоги до структурованого збору даних і залучати юристів до формулювання політик, які витримають незалежний аудит. Варто також оцінити, як саме компанія працює з upstream («вхідними») і downstream («вихідними») ризиками, зокрема, у постачанні, контрактах, правах працівників і впливі на громади. Це те, що з 2026 року дедалі частіше перевірятиметься у процесі due diligence великих гравців.
Для середніх компаній критично знати, чи потрапляють вони під CSRD формально: наприклад, через належність до міжнародної групи, спільну консолідовану звітність або контракти з великими європейськими структурами. Часто бізнес не очікує, що їхні ESG-дані можуть стати предметом аналізу не напряму, а як частина ризик-оцінки партнера.
Це особливо актуально для компаній, які працюють через холдинги, мають іноземних бенефіціарів або укладають довгострокові контракти з корпоративними замовниками в ЄС. Формально вони можуть залишатися поза сферою звітності, але на практиці отримуватимуть для обробки ті самі запитальники щодо показників викидів, практик наймання та різноманіття, прозорості ланцюгів постачання. Із середини 2025 року дедалі більше таких запитів надходить не лише від банків чи фондів, а й від великих клієнтів – як частина обов’язкової оцінки постачальників за власними ESG-протоколами.
Малому бізнесу не потрібна масштабна ESG-стратегія, важливо мати чітку та послідовну базу: зафіксовані принципи роботи з персоналом, підрядниками й ресурсами. Це можуть бути етичний кодекс, антикорупційна політика та інші локальні документи, які не лише існують, а й впроваджуються через навчання, внутрішні процедури та регулярний перегляд. Обов’язково потрібно визначити відповідальних за ESG-процеси, при цьому замість створення окремих посад доцільніше інтегрувати ESG-компетенції в наявні ролі, з урахуванням специфіки бізнесу.
Отже, питання не в тому, коли ESG стане обов’язковим, а в тому, коли партнери почнуть цього вимагати (якщо ще не почали). Компанії, які вже зараз розуміють логіку цих запитів і можуть спокійно пояснити, як саме вони працюють із ризиками, матимуть просту перевагу: їх обирають частіше. Зараз це може бути саме тим, що вирішує долю угоди заразом із ціною та якістю.