15 серпня в Анкориджі на Алясці відбулася зустріч президента Сполучених Штатів Дональда Трампа й російського диктатора путіна, на якій не вдалося врегулювати питання щодо російсько-української війни. Попереду – переговори президента США з очільником України Володимиром Зеленським і європейськими лідерами. Що означає ця зустріч і чого очікувати після неї, Mind розповів Андрій Харук.
З погляду моралі й міжнародного права ця зустріч взагалі не мала б відбутись. Керівник найпотужнішої держави світу приймає з розкритими обіймами міжнародного злочинця, на руках якого – кров сотень тисяч мирних громадян, а за спиною – десятки стертих на порох міст... Здавалося б, більшого сюрреалізму годі уявити. Але це сталося. путін ступив на американську землю червоною доріжкою, запопадливо постеленою до трапа його літака. Рукостискання, посмішки, обмін люб’язностями – таке враження, наче зустрілися старі добрі приятелі...
Чому Трамп пішов на це, принизивши у своїй особі всі Сполучені Штати? Складно сказати, чого більше в цьому вчинку: нарцисичного переконання у власній здатності розв'язати проблему, «подивившись в очі» путіну чи щирого захоплення своїм кумиром, який уже чверть століття править державою, не переймаючись демократичними процедурами. У будь-якому разі зустріч відбулася, хоча тривалість і перебіг її відрізнялися від запланованих.
Якщо коротко – нічого хорошого для України. Опубліковані Reuters вимоги путіна передбачають виведення українських військ із території Донецької та Луганської областей (6000 кв. км), відмова України від вступу до НАТО, визнання Криму російським, зняття бодай частини санкцій проти рф, а також визнання офіційного статусу російської мови та зняття обмежень на діяльність російської православної церкви в Україні. Останнє – якраз до питання, чи має значення мова і віра.
Що ж на заміну? На заміну путін «люб’язно» погоджується вивести свої війська з Харківської та Сумської областей (440 кв. км), а також заморозити бойові дії на лінії фронту, що існує зараз у Запорізькій і Херсонській областях. Тобто йдеться про обмін територіями – українських на українські.
Поряд із тим у пропозиціях путіна, коли є бажання, можна побачити «поступки» – адже тепер він не вимагає виведення українських військ ще й з Запорізької та Херсонської областей, як це робив ще недавно. Здавалося б, відступ від засад: ці дві області, так само як Донецька, Луганська, а також Крим вписані в конституцію рф, тобто, за російською логікою, є такими ж самими невіддільними частинами рф, як, скажімо, Ленінградська чи Рязанська області.
Ну, по-перше, сама «спєциальная ваєнная апєрация», тобто широкомасштабна агресія проти України починалася під гаслом «відновлення територіальної цілісності ДНР і ЛНР», тобто повної окупації Донецької та Луганської областей. За три з половиною роки війни росіянам так і не вдалося реалізувати це завдання. Тож виведення українських військ із цих областей дасть нарешті змогу путіну заявити про досягнення однієї із цілей «СВО». А по-друге – Запорізька й Херсонська області лишаються вписаними в конституцію рф. Тож ніщо не заважатиме російській владі за якийсь час оголосити нову «СВО» задля «відновлення територіальної цілісності».
Ще одна «поступка» – це згода на «гарантії безпеки» для України поза межами НАТО. Але ж ми добре знаємо, чого варті такі гарантії, і йдеться не лише про Будапештський меморандум, а й про укладений 1997 року Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та рф, у якому, зокрема, визнавалася непорушність наявних кордонів і декларувалася повага до територіальної цілісності.
Наскільки можна судити, Трамп уже не наполягає на припиненні вогню як на умові для мирних переговорів. Він прийняв погляд путіна – «потрібне не перемир’я, а остаточний і повний мир з усуненням першопричин конфлікту». На практиці це означає продовження бойових дій під час ведення переговорів. Хоча, за деякою інформацією, путін погодився на повітряне перемир’я – тобто припинення ударів по територіях України й рф.
На тлі російських нафтопереробних заводів та інших об’єктів, що палають – здавалося б, таке рішення на руку росіянам. Але в повітряному перемир’ї можуть бути плюси і для нас – особливо, якщо воно охоплюватиме всю без виключення територію країни (бо є думка, що росіяни наполягатимуть на виключенні певної прифронтової смуги, де повітряні удари продовжувалися б). Це дало б шанс на нормалізацію роботи економіки, зокрема оборонно-промислового комплексу, ба, навіть на якісь іноземні інвестиції.
Очевидно, усі перелічені положення обговорюватимуться (можливо, навіть нав’язуватись) українській стороні під час майбутніх переговорів президентів Трампа й Зеленського у Вашингтоні. З юридичного та морально-психологічного погляду поступка власними територіями є неприйнятною для України: адже під контролем законної влади лишається значна частина Донецької області, де розташовані не тільки підготовлені оборонні рубежі, а й великі міста – Краматорськ і Слов’янськ.
У разі прийняття умов путіна як пояснити українцям відмову від цих територій? Як пояснити десяткам тисяч родин необхідність евакуюватися, залишити рідні міста й села не під тиском воєнних дій, а на вимогу путіна? Треба віддати належне позиції української влади, чітко артикульованій ще до зустрічі Трампа із Зеленським: про жодні територіальні поступки України не може бути й мови.
Отже, стоїть завдання не піддатися тиску, переконати Трампа в тому, що грати на руку путіну – не в його інтересах. Завдання не з легких, але цілком реалістичне: президент США неодноразово демонстрував «забудькуватість», гнучкість у зміні політичної позиції. Абсолютним прихильником України його, звісно, не зробиш, але відвернути від повної підтримки путінського плану можна. І тут дуже багато важитиме підтримка України європейськими країнами – а вона, судячи із заяв лідерів провідних країн регіону, лишається незмінною.
Прийняття вимог путіна – це фактична капітуляція України й серйозний ризик дестабілізації внутрішньополітичного становища з майже неминучим наступним відновленням бойових дій. Оптимістичний варіант – досягнення хоча б «дружнього нейтралітету» з боку США зі збереженням санкцій щодо рф (а в ідеалі – їхнім розширенням) і дозволом на закупівлю американської зброї для України з одночасною підтримкою європейських країн. А в перспективі – побудова нової системи колективної безпеки, європейської, у якій Україна стане одним з основних учасників.