Нещодавно сервіс Опендатабот оприлюднив інформацію щодо динаміки банкрутств фізичних осіб в Україні. За його даними, за перші шість місяців 2025 року заяви про банкрутство вже подали 577 українців. Це на 33% більше проти аналогічного періоду 2024 року. Загалом найбільше людей стало банкрутами торік – було відкрито 926 справ. Тож поточний рік ризикує не лише наздогнати, а й перевершити ці показники. Чому в Україні зростає кількість людей, які подаються на банкрутство, як відбувається процедура визнання фізособи банкрутом та які наслідки це спричиняє, Mind розповіла Олена Калітіна, радниця адвокатського об’єднання Investment Lawyer Group (ILG).
Процедура неплатоспроможності фізичної особи, або, інакше кажучи, процедура банкрутства – це відносно новий етап для банкрутства в Україні. До 2019 року в банкрутному законодавстві країни такої процедури просто не було. А її розвиток запустили лише після того, як набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (КзПБ), який передбачає можливість для фізосіб звільнятися від боргових зобов'язань, яких вони не можуть виконати.
Однією з основних причин зростання кількості проваджень у справах про неплатоспроможність громадян останніми роками є значний обсяг накопичених боргів, передусім за валютними кредитами, а також підвищення рівня обізнаності суспільства про нову для України процедуру. У перші роки після запровадження КзПБ юридичні компанії не приділяли значної уваги просуванню цієї практики, тож багато боржників просто не знали про можливість законного списання своїх зобов’язань.
Ситуація суттєво змінилася після початку повномасштабного вторгнення росії. Українське суспільство зазнало масштабних втрат і трансформацій, стикнувшись із новими викликами: економічною нестабільністю, зростанням цін, падінням доходів і різким зниженням купівельної спроможності. При цьому значна частина населення вже до війни мала боргові зобов’язання, які не могла обслуговувати. Війна лише посилила кризу: одні втратили роботу, інші – бізнес, а багато хто позбувся і бізнесу, і активів через руйнування чи окупацію. Трудова міграція для значної частини громадян також не стала панацеєю – стабільний дохід за кордоном вдається одержувати далеко не всім.
Додатковим чинником є низький рівень фінансової грамотності та масове поширення мікрофінансових організацій, які видають так звані кредити до зарплати під надвисокі відсотки. Позичальники часто не витримують боргового навантаження й опиняються під постійним психологічним тиском колекторів. На цьому тлі юридичні компанії почали активно рекламувати банкрутство як легальний спосіб «звільнитися від боргів», що своєю чергою стимулює попит на відповідні послуги.
Водночас спостерігається й інша тенденція: банкрутство фізичних осіб стає інструментом для заможних бізнесменів. Для них воно нерідко є способом «очистити» репутацію від боргових зобов’язань і зберегти основні активи. Однак далеко не всіх таких боржників можна вважати добросовісними, адже в цьому разі банкрутство використовується радше як інструмент гри з боргами.
Для пересічних громадян, однак, ця процедура насамперед покликана відновити справедливість і забезпечити прозорість у відносинах із кредиторами.
В Україні процедура неплатоспроможності фізичної особи є виключно судовою та триває в середньому від одного до трьох років. Вона передбачає участь арбітражного керуючого, сплату судового збору, а також дотримання встановленого законодавством «боргового порогу» – сума боргу має становити не менше 30 мінімальних заробітних плат на момент подання заяви.
У ході процедури частина майна боржника може бути реалізована для часткового або повного погашення заборгованості. Водночас законодавством чітко визначено перелік майна, яке не підлягає стягненню (наприклад, єдине житло, базові предмети побуту, речі індивідуального користування тощо).
Після завершення процедури більшість боргів підлягає списанню. Винятком є лише зобов’язання, що мають особливий статус: аліменти, штрафи, відшкодування шкоди життю та здоров’ю третіх осіб. Відомості про проходження процедури зберігаються в Єдиному реєстрі боржників і кредитній історії особи, що може впливати на подальшу фінансову репутацію та доступ до кредитних продуктів.
Важливо, що процедура банкрутства вимагає від боржника максимальної відкритості та добросовісності. На етапі подання заяви особа зобов’язана надати повну й достовірну інформацію про всі свої активи, а також майно, яким володіють члени її сім’ї. Приховування активів або надання неправдивих відомостей може мати серйозні наслідки: відмову у відкритті провадження, заборону повторного звернення до суду протягом року або, якщо порушення виявлено вже у процесі, відмову у списанні боргів після завершення процедури.
Тож банкрутство – це не «чарівна кнопка» для анулювання зобов’язань, а складний і забюрократизований інструмент, який вимагає відповідального підходу, прозорості та готовності співпрацювати із судом та кредиторами.
Нагадаю, що процедура банкрутства фізичних осіб існує й у багатьох інших країнах, і кожна система має особливості. На мій погляд, в Україні вона найбільше схожа з процедурою банкрутства фізособи у США. Наприклад, за умови ухвалення рішення про реструктуризацію боргів громадянина і в Україні, і в Сполучених Штатах погашення боргів здійснюється протягом встановлено періоду. У США – це орієнтовно три – п'ять років. Якщо ж особу таки визнають неплатоспроможною, почнеться процедура реалізації її активів, тобто погашення боргів (наскільки це можливо).
За таких обставин для боржника / банкрута настають довгострокові наслідки – тимчасово зіпсована кредитна історія та певне коло обмежень. І тут єдина відмінність між Україною та США – безпосереднє ставлення та сприйняття суспільством і боржниками результатів процедури банкрутства.
У США на відміну від України особиста кредитна історія має величезне значення. Банкрутство лишає «слід» у кредитному рейтингу людини на сім – десять років, що ускладнює отримання кредитів, іпотеки, оренди житла чи навіть роботи (деякі роботодавці перевіряють кредитну історію). Також для громадян-банкрутів у США настають фінансові наслідки: значно ускладнюється можливість розпочати бізнес або отримати інвестиції – проценти та страхові ставки після банкрутства зазвичай зростають.
Тож, хоча процедура банкрутства в США легальна й доволі розповсюджена, багато американців сприймають її як особисту поразку. В американській культурі цінують незалежність і self-made success, тому банкрутство часто сприймають як удар по власній самостійності та здатності «контролювати життя».
Додам, що у США банкрутство можна оформити за допомогою послуг адвоката чи навіть самостійно. Тобто боржник може самостійно заповнити онлайн-форму та звернутися до суду. Натомість в Україні, як згадувалося вище, це дуже забюрократизований і дорогий процес. Тож дуже часто боржник просто не має грошей, щоб оплатити процедуру та дійти до стадії, щоб визнати себе банкрутом.
До речі, спрощену процедуру банкрутства з 2020 року запровадили й у Польщі. У цій країні за такої процедури можливе списання боргів у повному обсязі, але за умови, що боржник протягом трьох років дотримуватиметься режиму добросовісної поведінки.
Суворішою є процедура банкрутства фізособи в Німеччині, де вона орієнтована на реструктуризацію, а не на ліквідацію боргових зобов’язань. Триває така процедура орієнтовно три роки, і за цей час боржник має максимально погашати свої борги. Якщо ж особа-боржник тісно співпрацює з кредиторами та судовою системою, борги, які ним не виплачені, списуються.
У Великій Британії діє спеціальна процедура врегулювання боргів – Individual Voluntary Arrangement, яка дозволяє людині домовитися зі своїми кредиторами про поступове погашення заборгованості без оголошення банкрутства. Деякою мірою ця процедура схожа на процедуру превентивної реструктуризації, яка нещодавно була запроваджена на законодавчому рівні і в Україні.
Основні особливості IVA полягають у тому, що процедура триває зазвичай п'ять – шість років, захищає від судових позовів і дій колекторів та забезпечує збереження майна (на відміну від банкрутства). Відомості про IVA вноситься до публічного реєстру та кредитної історії і зберігається понад п’ять років. Якщо людина не дотримується умов (не робить платежів), кредитори можуть знову ініціювати банкрутство.
Тобто, з одного боку, у боржника є повний імунітет від банкрутства, зберігаються його активи, репутаційні ризики в нормі, з іншого – він постійно перебуває під контролем кредиторів, має жорстке обмеження у витратах, і сама процедура триває досить довго.
Для малозабезпечених боржників у Великій Британії діє спеціальна процедура Debt Relief Order (наказ про списання заборгованості). Її суть полягає в такому: боржник через спеціального радника подає заявку, і на 12 місяців всі борги заморожуються. Якщо за цей час фінансовий стан боржника не поліпшився, борги списуються повністю.
Враховуючи досвід інших країн, в Україні було б корисно адаптувати деякі з норм, які діють за кордоном. Наприклад, запровадити спрощену процедуру для малозабезпечених осіб – модель як у Великій Британії: банкрутство без суду, без майна, для тих, хто не може заплатити навіть 10% боргу.
Також було б добре запровадити в Україні чіткі стандарти поведінки боржника. Такі, наприклад, як у Польщі, коли людина, яка діє добросовісно та співпрацює з кредиторами, але об’єктивно не має доходу, може розраховувати на повне списання боргів.
У США гарно було б запозичити й адаптувати норми, які передбачають спрощення та здешевлення процедури, гарантію списання боргів і систему фінансової реабілітації боржника.
Впровадження цих норм, на мою думку, зробило би банкрутство в Україні не лише інструментом маніпуляцій для заможних бізнесменів, а й реальним та ще більш популярним механізмом відновлення фінансової спроможності для громадян, які опинилися у скруті.