Вугільні громади України опинилися перед фактом: стара модель більше не працює, закриття шахт вочевидь створює виклики для постраждалих громад. У цих регіонах потрібно створювати нові виробництва, запускати нову енергетику, формувати ринки праці. Вугільним громадам потрібна справедлива трансформація: з увагою до потреб населення, з опорою на локальні ресурси, з доступом до інструментів і рішень. Відновлювана енергетика може стати частиною рішення для цих регіонів. Докладніше про можливості вугільних громад і про те, що гальмує трансформацію, Mind розповіла Анастасія Бушовська, фахівчиня з енергетичної політики (справедлива трансформація), Центр екологічних ініціатив «Екодія».
Більшість шахтарських міст України – це моноіндустріальні громади. Їхнє життя десятиліттями було пов’язане з однією галуззю. І саме тому перехід до відновлюваної енергетики має бути не механічною заміною одного джерела енергії на інше, а розумною трансформацією економіки.
У шахтарських громадах уже є технічна база: інфраструктура, виробничі приміщення, навички роботи з металом, електронікою, механічним устаткуванням. Ці навички можна адаптувати до виробництва обладнання для сонячних станцій, систем енергоефективності. Потрібна лише правильна підтримка – від держави, донорів, місцевої влади.
Вугільні громади України у Львівській області та на Волині мають низку переваг для переходу на виробництво для відновлюваних джерел енергії: доступ до ринків ЄС, хорошу логістику, наявність кваліфікованих кадрів. Саме тут можна запускати виробництво елементів для ВДЕ та створювати індустріальні парки замість колишніх шахт – для цього у вугільних громад є значний потенціал і зацікавленість.
Хоча нещодавно була ухвалена Державна цільова програма справедливої трансформації вугільних регіонів, яка створена для того, щоб сприяти вирішенню викликів вугільних громад у процесі переходу – все ще залишається низка перешкод.
Особливо критичною є відсутність прозорих процедур ліквідації шахт і передачі активів громаді. Органи місцевого самоврядування обмежені в повноваженнях щодо використання такого майна для запуску нових проєктів або залучення інвесторів.
Паралельно останніми роками, зокрема під час повномасштабної війни, в Україні були запроваджені нові механізми підтримки малої розподіленої генерації. Однак на практиці на локальному рівні залишаються перешкоди. Кілька прикладів:
Для подолання цих викликів необхідна системна підтримка на рівні підвищення спроможності громад. Один із можливих варіантів – створення мережі незалежних енергетичних консультантів, які супроводжуватимуть проєкти на місцях
У законодавстві вже є дієві інструменти на кшталт нет-білінгу та механізму підключення активного споживача. Однак потреба в розширенні спектра рішень залишається актуальною. Наприклад, в Україні досі не імплементований механізм підключення енергетичних спільнот, який давно працює в ЄС, хоча відповідний законопроєкт уже проголосований у першому читанні.
Згідно з дослідженням, проведеним ГО «Екодія», 80% опитаних українців підтримали б створення енергетичних спільнот у своєму регіоні – у такий спосіб люди могли б об’єднуватися та створювати спільні проєкти. Такі ініціативи не лише сприяють енергетичній незалежності, а й зміцнюють соціальну згуртованість і забезпечують справедливий розподіл ресурсів.
Ключовим для справедливої трансформації є також підхід до планування: громади повинні мати власну мету у сфері переходу на ВДЕ, зафіксовану в нормативно-правових документах. Ці документи мають бути створені із залученням бізнесу, громадських організацій, установ. До того ж, коли є різноманіття фінансових інструментів, громадам легше реалізовувати заплановані проєкти та досягати поставлених цілей.
Важливо мати різноманіття фінансових механізмів підтримки. На місцевому рівні також варто впроваджувати власні програми підтримки, хоча не всі громади можуть реалізувати такі рішення в поточних умовах. Наприклад, дієвою може бути часткова компенсація витрат на встановлення обладнання коштом місцевого бюджету в поєднанні з коштами із фонду декарбонізації. Це дозволяє розширювати коло учасників енергетичного переходу та долати фінансові бар’єри.
Загалом реальна трансформація можлива лише за умови, що громади матимуть не лише політичну волю, а й доступ до інструментів, фінансування й експертизи. Саме ці фактори визначають, чи зможе вугільна громада перетворити кризу на точку зростання.
Один із вдалих прикладів – проєкт справедливої трансформації, який впроваджується у Львівській області за підтримки Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH – німецького товариства міжнародного співробітництва, що діє за дорученням Федерального міністерства економіки та енергетики Німеччини (BMWE). Цей проєкт підтримав вугільні громади Львівської та Волинської областей у розробці планів дій щодо справедливої трансформації.
Вугільні громади історично мають патріархальну соціальну структуру. Чоловіки працювали на шахтах, жінки переважно вели домогосподарства. Проте війна докорінно змінює цю модель: видобуток скорочується, частина шахтарів мобілізовані, багато родин втратили джерело стабільного доходу. Громади опинилися перед новими викликами, які виходять за межі економічної перебудови.
У цьому контексті перехід до відновлюваної енергетики має ще й соціальний вимір. Важливо створювати можливості для залучення до нових секторів жінок, внутрішньо переміщених осіб, ветеранів, а також представників професій, дотичних до вугільної промисловості. Це дозволить поєднати енергетичну трансформацію з розв'язанням проблем працевлаштування, реінтеграції та соціальної адаптації.
Розвиток ВДЕ також має потенціал зменшити вплив вугільної промисловості на довкілля та здоров’я населення. Це особливо важливо для регіонів, де викиди та забруднення від вуглевидобутку створювали довгострокові ризики для довкілля й медицини. Отже, енергетичний перехід може не лише змінити економічну модель, а й зменшити навантаження на систему охорони здоров’я та сприяти справедливому розподілу екологічних ризиків.
Соціальна справедливість у цьому процесі – не додаткова опція, а ще один ключовий індикатор успішної трансформації.
Вугільні громади України мають реальний потенціал стати осередками розвитку відновлюваної енергетики та суміжних виробництв. Уже сьогодні вони мають переваги – інфраструктуру, кваліфіковані кадри, географічну близькість до зовнішніх ринків. Території неактивних шахт можуть бути переосмислені та перетворені на індустріальні парки, орієнтовані на виробництво компонентів для ВДЕ й енергетичного обладнання.
Для повноцінної трансформації потрібні узгоджені дії держави, місцевого самоврядування, донорських інституцій і громадських організацій. Паралельно з розвитком енергетичної інфраструктури, критично важливо інвестувати в соціальну адаптацію – через освіту, створення робочих місць для вразливих груп населення тощо.
Якщо забезпечити доступ до фінансування, передати громадам повноваження й експертизу та усунути адміністративні бар’єри, вугільні регіони можуть не просто вижити в умовах енергетичного переходу, а й згодом перетворитися на драйвери стійкого розвитку країни.