Державний борг України б'є історичний рекорд: боргова пастка чи стратегічний ресурс

У 2025 році державний борг України сягнув історичного максимуму: лише за червень він зріс майже на $4 млрд, досягнувши позначки приблизно $185 млрд. Ця цифра викликає занепокоєння економістів, міжнародних партнерів і громадськості. Проте чи є рекордний рівень боргу справді критичним в умовах повномасштабної війни? Чи варто розглядати його як загрозу для економіки, чи, навпаки, – як обґрунтований, хоч і вимушений, крок для збереження національної стійкості та функціонування ключових інституцій, Mind розповіла Марія Мигаль, комунікаційна менеджерка Інституту аналітики та адвокації.

Історичний контекст зростання боргу після Революції гідності

Зростання державного боргу України є результатом низки подій, які суттєво вплинули на економіку країни:

• У 2009–2014 роках державний борг України тримався на відносно помірному рівні – 30–40% ВВП. Це було середнім показником для країн із перехідною економікою. Основними джерелами фінансування бюджетного дефіциту були внутрішні запозичення та кредити від МВФ, Світового банку, ЄБРР.
• Після 2014 року: анексія Криму та початок війни на Донбасі різко погіршили ситуацію. Економічний спад, зниження податкових надходжень і девальвація гривні призвели до стрімкого зростання боргового навантаження – до 70,2% ВВП станом на кінець 2014 року.
• У 2016 році цей показник сягнув 81% ВВП – найвищого рівня на той момент, після чого розпочалося поступове зниження. Завдяки макрофінансовій стабілізації, реформам і підтримці міжнародних партнерів вдалося частково знизити співвідношення боргу до ВВП до 2019 року та відновити довіру інвесторів.
• Пандемія COVID-19 як новий виклик. У 2020 році уряд був змушений наростити внутрішні та зовнішні запозичення для подолання наслідків пандемії, що знову збільшило боргове навантаження, хоча й у межах допустимого для кризових періодів (60,8% ВВП станом на кінець 2020 року).
• 2022 рік – повномасштабне вторгнення: найбільш критичний стрибок боргу відбувся у 2022–2023 роках. Через падіння ВВП, зменшення надходжень і масштабні руйнування держава фактично втратила здатність фінансувати видатки власним коштом. Ключовим джерелом підтримки стала міжнародна допомога. Станом на кінець 2024 року співвідношення держборгу до ВВП становило 91,2%.

Джерело: Мінфін

Станом на кінець липня 2025 року сукупний державний і гарантований борг майже досяг позначки у 8 трлн грн, а його співвідношення до ВВП наближається до 100%. Це створює значне навантаження на економіку та звужує простір для розвитку. В умовах війни й відбудови питання боргової стійкості, ймовірно, стане ключовим у формуванні довгострокової фінансової політики країни.

Чому борг зростає – і чи це виправдано?

В умовах повномасштабної війни значна частина державного бюджету спрямовується на критично важливі напрямки:

• фінансування оборонного сектору: забезпечення Збройних сил, мобілізація, закупівля техніки та боєприпасів;
• соціальний захист населення: допомога внутрішньо переміщеним особам, виплати родинам загиблих, пенсії, субсидії;
• підтримка економіки: стимулювання розвитку бізнесу, інфраструктурні проєкти, відновлення зруйнованих об’єктів.

Власні податкові надходження в умовах воєнної економіки не покривають і половини бюджетних видатків. Тому уряд змушений шукати альтернативні джерела фінансування, як-от:

• зовнішні кредити та гранти: від міжнародних партнерів – МВФ, Європейського Союзу, уряду Канади та інших донорів;
• військові облігації: випуск для внутрішнього ринку, щоб залучити кошти від громадян, банків і підприємств;
• реструктуризація старих зобов’язань: дозволяє тимчасово зменшити навантаження на бюджет і спрямувати ресурси на першочергові потреби.

У воєнний час головним критерієм фінансової політики є виживання, а не суворе дотримання бюджетних чи боргових нормативів. Світовий досвід показує, що в умовах надзвичайних криз (війни, пандемії, природних катастроф) країни можуть дозволити собі високий рівень боргу, якщо це супроводжується:

• стабільною підтримкою міжнародної спільноти;
• прозорим управлінням фінансами;
• довірою до уряду та економічної політики.

Виправданість зростання боргу в цьому контексті визначається не лише цифрами, а й спроможністю держави зберегти функціонування ключових інституцій, підтримати населення та вистояти у війні.

Чи можна фінансувати оборону шляхом позик?

Важливо розуміти: що довше триватиме війна, то більше Україні доведеться позичати коштів, адже власних надходжень для покриття всіх потреб недостатньо. 

Формально більшість міжнародних партнерів не фінансують напряму військові потреби, а надають кредити й гранти на соціальні та гуманітарні видатки (освіта, медицина, соцзахист). Це дозволяє Україні спрямовувати внутрішні податкові надходження на оборону. Тож, навіть якщо зовнішня підтримка частково знизиться, внутрішні ресурси залишатимуться головним джерелом фінансування Збройних сил.

При цьому існують і приклади боргового фінансування оборонного сектору. Так, у 2025 році Україна за підтримки Великої Британії уклала кредитну угоду на £1,7 млрд для посилення обороноздатності. Крім того, партнери застосовують спеціальні механізми підтримки оборони поза рамками традиційних кредитів – йдеться про «Данську модель», яка передбачає пряме фінансування озброєнь, або програму PURL, що дозволяє закуповувати американське озброєння коштом європейських країн. Крім того, Британія першою серед G7 почала спрямовувати кошти в межах механізму ERA на озброєння та ремонт військової техніки.

Отже, боргове навантаження справді зростатиме, проте існують паралельні канали підтримки оборони, які зменшують тиск на бюджет. Головний виклик – у швидкості й масштабності цих програм: чи зможуть вони забезпечити всі нагальні потреби армії в достатньому обсязі та вчасно.

Чи становить поточний борг загрозу?

Зростання державного боргу, безперечно, викликає занепокоєння. Однак оцінка його небезпеки залежить від балансу між потенційними ризиками та факторами, які пом’якшують навантаження.

Потенційні ризики:

• зростання витрат на обслуговування боргу: після завершення пільгових умов бюджет отримає додаткове навантаження у вигляді процентних платежів і погашення основної суми боргу;
• залежність від зовнішнього фінансування, зокрема від політичної волі донорів. У разі зміни геополітичної ситуації або пріоритетів партнерів (США, ЄС) обсяги допомоги можуть зменшитися;
• гальмування економічного зростання: у довгостроковій перспективі, якщо рівень боргу залишатиметься високим і значна частина ресурсів постійно спрямовуватиметься на обслуговування зобов’язань, а не на розвиток.

Фактори, що пом’якшують ризики:

• пільговий характер частини боргу: це кредити з низькою відсотковою ставкою, тривалими строками погашення та відстрочкою виплат, що суттєво знижує короткостроковий фіскальний тиск;
• домовленість про реструктуризацію зовнішнього боргу перед офіційними кредиторами: Україна має домовленість щодо відтермінування платежів до 2027 року, що дає тимчасовий «фінансовий простір»;
• політична підтримка ключових партнерів: міжнародні партнери неодноразово публічно заявляли про готовність надавати Україні довгострокову фінансову підтримку, зокрема у межах багаторічних програм допомоги.

Попри високий рівень боргу, його нинішня структура – з великою часткою пільгових кредитів і грантів – робить ситуацію контрольованою в короткостроковій перспективі. Проте після завершення війни Україні доведеться проводити зважену боргову політику: стимулювати економічне зростання, поступово зменшувати дефіцит бюджету та уникати надмірної залежності від зовнішнього фінансування.

У чому полягають можливості?

Державний борг – це не лише зобов’язання, а й ресурс, який за правильного використання може стати каталізатором економічного розвитку. Серед можливостей:

• модернізація країни: за умови прозорості та контролю, залучені кошти можуть стати основою для повоєнного відновлення та модернізації інфраструктури, енергетики, цифрової сфери;
• залучення внутрішнього капіталу: участь громадян у купівлі облігацій – це не тільки фінансування, а й посилення довіри до держави та формування культури інвестування;
• потенційне списання частини боргу: після перемоги України та за підтримки міжнародних партнерів можливе часткове зменшення або конверсія боргу в проєкти з відбудови інфраструктури, що може полегшити фінансове навантаження.

Рекордний державний борг є серйозним, але не критичним викликом у нинішніх реаліях України. У воєнний період головне – забезпечення функціонування держави, а борг є життєво важливим інструментом виживання. За умови продовження міжнародної підтримки, ефективного контролю за використанням коштів та розробки чіткої повоєнної стратегії, нинішнє боргове навантаження може бути керованим і навіть корисним для майбутнього розвитку країни.