Україна готується до переходу до обов’язкової звітності зі сталого розвитку. 4 серпня 2025 року у ВР зареєстровано відповідний законопроєкт №13598 (ініціатор – Кабінет Міністрів) про внесення змін до закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для запровадження звітності зі сталого розвитку. 3 вересня його включено до порядку денного (постанова ВР №4586-IX). Що саме передбачає законопроєкт, як це співвідноситься з вимогами ЄС і що вже зараз варто зробити фіндиректорам та бухслужбам Mind розповіла Людмила Циганок, засновниця ESG Liga, президентка Асоціації професіоналів довкілля PAEW, гендиректор «Офісу сталих рішень».
Новий законопроєкт передбачає, що великі компанії, а також певна частина середніх і малих підприємств, мають звітувати про екологічні, соціальні та управлінські (ESG) аспекти своєї діяльності. Документ покликаний наблизити українське законодавство до вимог Директиви ЄС 2022/2464 щодо корпоративної звітності зі сталого розвитку. Відповідно до проєкту дані з ESG увійдуть до складу загального управлінського звіту. Підприємства, що мають статус суспільно важливих (зокрема державні компанії), зобов’язані будуть готувати звіти за європейськими стандартами.
Впровадження нової звітності планується поетапно:
Дочірні підприємства звільнятимуться від звіту, якщо їхня материнська компанія вже охоплена консолідованою звітністю. Для більшості малих непублічних і недержавних підприємств подання ESG-звітів залишатиметься добровільним.
Законопроєкт також змінює фінансові показники, за якими визначаються категорії підприємств:
Обсяг і детальність звітності визначатимуться залежно від категорії. Для компаній із державною часткою понад 50% обов’язкове подання управлінського та ESG-звіту встановлюється навіть у разі, якщо вони за розміром менші.
Законопроєкт уточнює терміни, визначає вимоги до бухгалтерів компаній суспільного інтересу та передбачає обов’язкове подання звітів у електронному форматі. Склад і структура ESG-звітності базуватимуться на затвердженій таксономії, узгодженій із практикою ЄС. Окремо закріплюються положення про використання міжнародних стандартів фінансової звітності (IFRS) і можливість спрощеного звітування для частини підприємств.
ESG-звітність не з’явилася раптово. Її витоки сягають 1990-х років, коли інвестори почали вимагати від компаній більше інформації про їхній вплив на довкілля та суспільство. Поштовхом стали екологічні катастрофи, корупційні скандали й соціальні кризи, які довели: фінансові показники самі по собі не дають повної картини про стійкість бізнесу.
Першим глобальним кроком стало створення GRI (Global Reporting Initiative) 1997 року. Цей стандарт визначив, які показники компанії мають розкривати: від викидів СО₂ та споживання води – до гендерного складу персоналу й корпоративної етики. Сьогодні GRI використовують тисячі компаній більш ніж у 100 країнах.
У ЄС головну роль відіграють ESRS (European Sustainability Reporting Standards), які стали обов’язковими з ухваленням Директиви CSRD. Вони задають структуру звіту та перелік ключових показників, які бізнес має публікувати.
Для малих і середніх підприємств у 2025 році створено спрощений стандарт VSME – він містить лише 11 основних індикаторів, серед яких енергоспоживання, гендерний баланс і наявність антикорупційної політики.
Важливим орієнтиром для інвесторів залишаються й інші системи, наприклад SASB (Sustainability Accounting Standards Board) у США або TCFD (Task Force on Climate-related Financial Disclosures), що фокусується на ризиках, пов’язаних із кліматом.
Це поєднання кількісних і якісних показників. Кількісні – це цифри: обсяги викидів, споживання енергії, кількість нещасних випадків на виробництві. Якісні – політики, процедури та системи, які впроваджує компанія: антикорупційні правила, кодекси етики, плани зі скорочення вуглецевого сліду.
Отже, ESG перетворюється на універсальну «мову довіри» між бізнесом, інвесторами, регуляторами й суспільством.
У нефінансовій звітності часто зустрічається слово дисклозери (від англ. disclosure). Це просто означає «розкриття інформації».
У практиці ESG дисклозер – це конкретне питання або показник, на який компанія повинна надати відповідь у своєму звіті. Кожен стандарт формує набір дисклозерів. Саме їх перевірятимуть аудитори, банки, інвестори та регулятори.
У екологічному блоці компанія має показати свої викиди парникових газів за рік: власні (Scope 1) – наприклад, від сільськогосподарської техніки; непрямі (Scope 2) – від використання електроенергії; та пов’язані з ланцюгом постачання (Scope 3) – наприклад, транспортування зерна до портів. Також важливо розкрити обсяг використаної води на гектар і пояснити, які заходи з її економії застосовуються, як-от крапельне зрошення. Сюди ж входить інформація про кількість та типи добрив і засобів захисту рослин, а також про площі земель, де впроваджені практики відновлюваного землеробства – наприклад, сівозміна або органічні технології.
Соціальний блок охоплює умови праці та взаємодію з громадами. Компанія має показати, як рівень середньої заробітної плати співвідноситься з регіональним, скільки працівників мають повну соціальну страховку, а також надати дані про рівень травматизму на виробництві (кількість випадків на 1000 працівників). Додатково у звіті відображаються приклади співпраці з місцевими громадами – наприклад, фінансування ремонту школи чи дороги.
В управлінському блоці розкривається структура власності компанії та інформація про кінцевих бенефіціарів. Обов’язково зазначається наявність і дата затвердження антикорупційної політики. Також у звіті можна показати гендерний склад ради директорів й управлінської команди, наприклад кількість жінок на керівних посадах. Важливим елементом буде підтвердження, чи проходила компанія незалежний аудит фінансової та нефінансової звітності.
Отже, один звіт дає повну картину: як компанія впливає на довкілля, як дбає про своїх людей і будує систему управління.
1. Дані та процеси. Нефінансові KPI доведеться підтягувати з різних систем і команд – екологія, HR, закупівлі, безпека праці, комплаєнс. Ключовий ризик – «ручний Excel» і розрізнені джерела. Потрібен власник процесу, реєстр метрик, інтеграція з ERP/обліком і політика контролю якості даних. Ланцюг постачання – окрема болюча точка: постачальникам треба пояснити, що саме і як подавати (особливо для Scope 3).
2. Суттєвість і рамки. Базовий орієнтир – ESRS; GRI/SASB варто використовувати як додаткові «лінзи» там, де галузеві ризики вищі. Головне – не «звіт заради звіту», а подвійна суттєвість: що є фінансово значущим для компанії і що має істотний вплив на довкілля та людей.
3. Аудит і забезпечення. Ринок рухається до зовнішнього забезпечення нефінансової звітності (спочатку limited assurance, далі – reasonable). Без внутрішніх контрольних процедур, описаних джерел даних і логів виправлень аудит стане довгим і дорогим. Готуйте «аудит-трейс» заздалегідь.
4. Перехідні правила ЄС. Регуляторні «полегшення» (Omnibus) і VSME для МСП покликані зменшити навантаження. Ризик – «перевиконати» й витратитися там, де достатньо базового набору розкриттів. Відстежуйте оновлення ЄК/EFRAG і тримайте мінімально потрібний обсяг, сумісний із вимогами контрагентів.
Проєкт №13598 уже в порядку денному; далі – комітети / читання / правки. Бізнесу варто готувати системи збору даних і політики завчасно, щоб увійти в ритм вимог і не «гасити пожежі» під перший дедлайн.
Європейський контекст. ЄС демонструє, як ESG-звітність може стати нормою і для великих, і для малих. Там діє спрощений стандарт VSME, який вимагає від МСП всього 11 ключових показників. Це – базові речі на кшталт енергоспоживання, гендерного балансу в команді, наявності антикорупційних політик. Omnibus Package дозволяє знизити адміністративне навантаження на МСП на третину й зекономити бізнесу сотні мільйонів євро щороку. Через програму InvestEU підприємства отримують доступ до 25 млрд євро сталих інвестицій на вигідних умовах.
Для прикладу, невеликий виробник меблів у Польщі, який виконує вимоги VSME, може отримати кредитування під нижчі відсотки для розширення виробництва. А естонський IT-стартап, продемонструвавши дотримання базових ESG-показників, здобув доступ до європейських фондів інновацій.