Ізраїль наближається до другої річниці нападу ХАМАС 7 жовтня 2023 року, продовжуючи жити в суворій реальності затяжного конфлікту. Ця реальність добре знайома й Україні, яка вже третій рік живе в умовах повномасштабної війни. Попри різницю контекстів, обидва суспільства на власному досвіді переконалися, що поле бою давно виходить за межі фронту, воно проникає в кожен аспект цивільного життя.
За результатами нещодавніх опитувань, понад половина сімей в Ізраїлі зазнала фізичної або психологічної шкоди з початку війни. Затяжний конфлікт випробовує не лише військовий потенціал, він кидає виклик стійкості всього суспільства. Виснаження, вторинна травматизація та послаблення структур накопичуються з часом, підриваючи основи довіри. Як суспільству витримати затяжну війну та про що свідчить досвід України й Ізраїлю, Mind розповіла Ілона Дроздова, експертка з морської безпеки, національної стійкості та міжнародного партнерства, голова Міжнародного комітету Forum Dvorah.
Найжахливіші наслідки війни – не випадковість, а свідомий задум. Сексуальне насильство, вчинене 7 жовтня, разом із продовженням знущань над заручниками, є свідомими воєнними тактиками, спрямованими на дестабілізацію суспільства та залишення глибоких шрамів на цілі покоління.
Громадянські ініціативи, зокрема Dinah Project, мобілізувалися для збору доказів і просування механізмів відповідальності, що сприяло включенню ХАМАС до списку злочинців сексуального насильства в умовах конфлікту, оприлюдненого Генеральним секретарем ООН. Правосуддя – це не лише покарання злочинців, а й відновлення гідності, зміцнення довіри в суспільстві та заперечення нормалізації жорстокості.
Україна також зіткнулася з подібними злочинами: російські війська систематично використовували сексуальне насильство як зброю залякування. Станом на червень 2025 року Офіс Генерального прокурора України зареєстрував понад 360 випадків, хоча реальні масштаби значно більші. У відповідь Україна ухвалила історичне законодавство, яке передбачає репарації навіть під час війни: доступ до медичної та психологічної допомоги, юридичної підтримки, притулку, фінансової допомоги та визнання дітей, народжених унаслідок зґвалтування, потерпілими.
Досвід Ізраїлю та України свідчить: протидія сексуальному насильству вимагає не лише засудження, а й реальних правових, політичних і міжнародних дій для забезпечення справедливості та стримування майбутніх злочинів.
З накопиченням травм і порушень у життєдіяльності суспільства стає очевидним ще один критичний фронт – система охорони здоров’я. Під час війни «Залізні мечі» ізраїльська медична система виступила стратегічним другим фронтом, приймаючи як негайні, так і довгострокові наслідки конфлікту. Напад 7 жовтня спричинив найбільшу масову кількість жертв в історії Ізраїлю: понад 1100 загиблих, 255 викрадених і більш ніж 1600 поранених. Лікарні були перевантажені; команди швидкої допомоги працювали під обстрілами, лікували тяжкі фізичні травми та психологічні розлади, адаптуючись до стрімко змінюваних умов.
Цей масштаб подій перевищив звичні сценарії надзвичайних ситуацій, показавши як сильні сторони, так і вразливості системи. Центри травматології діяли ефективно, проте їхня концентрація в центральних регіонах виявила географічну нерівність у доступі до допомоги.
Попит на реабілітаційні послуги зріс, що змусило лікарні впровадити мобільні бригади для надання травматологічної допомоги, роботизовану терапію, цифровий моніторинг, віртуальну реальність та інтегровану психологічну підтримку. Ці заходи розширили доступ до допомоги та поліпшили оперативність реагування, але структурні прогалини, особливо щодо безперервності медичної допомоги для переміщених осіб і психологічній підтримці – залишаються.
Психологічне навантаження виявилося безпрецедентним: з початком війни організації підтримки ERAN, NATAL та ELEM отримали понад пів мільйона звернень. Психологи попереджають про «цунамі» невилікуваної травми, якщо психічне здоров’я не стане постійною складовою національної стратегії.
У 2024 році Ізраїль запустив національну програму Makom LaNefesh («Місце для душі»), яка передбачає близько $180 млн щорічного фінансування для розширення послуг у сфері психічного здоров’я, центрів стійкості та громадської допомоги. Це історичний крок після років недофінансування, проте головним викликом залишається забезпечення довгострокової підтримки, щоб впоратися з психологічними наслідками затяжного конфлікту.
Україна стикається з паралельними, хоча й відмінними викликами. За оцінками ВООЗ, 68% українців повідомляють про погіршення здоров’я, майже половина – про психотравми. З 2022 року зафіксовано понад 2250 атак на медичні заклади, зокрема удар по найбільшій дитячій клініці Одеси. Доступ до медичної допомоги суттєво обмежений у прифронтових регіонах: у Херсоні про відмову в лікуванні повідомляють 43% дорослих, у Харкові – 24%, у Запоріжжі – 18%.
Щоб впоратися з цим тиском, українська система охорони здоров’я адаптувалася через мобільні клініки, цифрові платформи психічного здоров’я та міжнародні мережі підтримки, демонструючи, що стійкість залежить не лише від інфраструктури, а й від інновацій і координації.
Разом Ізраїль і Україна демонструють важливу істину: цивільна охорона здоров’я стала ключовим «другим фронтом» у сучасних війнах. Те, як суспільства поглинають шок, зберігають безперервність допомоги та підтримують довгострокову реабілітацію, глибоко впливає на національну стійкість і здатність витримати затяжні кризи.
На рівні суспільства громади стикаються з накопиченим стресом, порушенням згуртованості та викликом підтримки національної стійкості в умовах тривалої нестабільності. У кризові моменти локальні мережі в Ізраїлі показали себе як потужні інструменти посилення стійкості. Від батьківських груп у WhatsApp, спершу створених для обміну шкільними оновленнями, які перетворилися на центри координації надзвичайних ситуацій, до загальнонаціональних центрів, як-от IACC, що мобілізували підтримку для евакуйованих – громадянська стійкість заповнила критичні прогалини.
Ці неформальні та формальні структури надавали притулок, психологічну допомогу й оперативну інформацію – часто швидше, ніж централізовані органи. Їхня гнучкість і взаємна довіра перетворили імпровізацію на ефективну інфраструктуру, демонструючи, що згуртовані громади є стратегічним ресурсом.
В Україні волонтерські центри та місцеві оборонні ініціативи стали життєво важливими – вони доставляють ліки, поширюють інформацію й підтримують людей там, де державні системи перевантажені. Ці мережі показують, що комунікація – це не периферійна частина національної безпеки, а її ключовий елемент. За умови належного фінансування, підготовки та інтеграції у плани реагування на надзвичайні ситуації локальні ініціативи можуть еволюціонувати з тимчасових рішень у стійку інфраструктуру.
Сучасні війни ведуться не лише зброєю та арміями, їх переживають цивільні, їхні родини та громади. Досвід Ізраїлю показує, що охорона здоров’я, правосуддя, громадянські мережі та психічне здоров’я мають таке саме стратегічне значення для національної безпеки, як і оборонні системи.
Для України перемога вимірюватиметься не лише звільненими територіями, а й здатністю суспільства витримати потрясіння, відновитися та зміцнитися попри травму.
Стійкість не може бути реактивною. Вона має стати способом життя, довгостроковою стратегією, що підтримує суспільство в умовах тривалих потрясінь. Виснаженість і травма залишатимуться, але системи підтримки здатні провести громади крізь них. Міжнародна співпраця є ключовою: жодна країна не може нести цей тягар самотужки. Ізраїль, Україна та їхні партнери мають обмінюватися досвідом: як захищати лікарні, документувати злочини, інтегрувати правосуддя, охорону здоров’я та громадянську стійкість у національну безпеку.
Затяжні надзвичайні ситуації залишають глибокі сліди у структурах суспільства, формуючи траєкторію відновлення на роки вперед. Справжній виклик – це керувати цивільними наслідками конфлікту в усіх сферах суспільного життя.