Сир – це не лише про гастрономію, а й про економічну стійкість країни. Та, поки українські виробники борються за якість і витримують зростання собівартості, на полиці все частіше потрапляє «вигідний сир» без маркування та контролю. Тіньовий імпорт, демпінг і контрабанда формують хибну уяву про те, скільки може коштувати безпечний продукт – і ставлять під загрозу цілу галузь. Про масштаби проблеми, причини її появи та наслідки для ринку Mind розповів Дмитро Чернов, СЕО Ardis Group.
Український ринок сирів – це понад 45 000 тонн імпорту на рік. Але – що тривожить найбільше – за різними оцінками, 15–30% із цього обсягу – це сірий або чорний імпорт. Йдеться про 7000–15000 тонн продукції на рік, яка надходить в обхід митниці, без контролю та без податків.
За даними Спілки молочних підприємств України (СМПУ), щомісяця в Україну офіційно імпортується близько 3000 тонн сиру, з яких до 1000 тонн – «тіньовий» імпорт. Імпорт у 2025 році продовжує зростати: лише за І квартал він зріс на 25% проти минулого року.
Говорити про повне «захоплення» полиць імпортними сирами було б спрощенням. Але, наприклад, польські напівтверді сири дійсно займають помітну частку ринку. Причина не в тому, що ці сири кращі. Причина – у державній підтримці молочної галузі Польщі. Там існує компенсація до 30% вартості молока, чітка експортна стратегія та ставка на великі обсяги виробництва. Це дозволяє формувати вкрай конкурентну ціну, яка подобається ритейлу.
Українські мережі часто укладають прямі контракти, завозять сир як власний імпорт, отримують хороші умови й у підсумку просувають його як пріоритетний продукт.
Натомість українському виробнику нерідко бракує ресурсу або мотивації вкладатися в маркетинг чи упаковку, особливо коли він також працює в сегменті з низькою маржинальністю – у категорії свіжих або напівтвердих сирів. Ми, як виробник та імпортер сиру, щодня відчуваємо, як війна впливає на собівартість: подорожчало молоко, енергоресурси, логістика, робоча сила.
Попри все ми продовжуємо інвестувати в якісні свіжі сири під брендом Lel’, які виробляємо на нашому виробництві в Кіровоградській області. Але, окрім дешевих імпортних сирів, конкурувати ще й із «сірою» продукцією, з якої не платяться податки та при виготовленні якої не дотримуються правила – це боротьба не на рівних.
Контрабандний сир – це продукт без контролю походження, без ветеринарних висновків, без гарантій зберігання чи транспортування, який у ЄС навіть не допустили б до магазину.
Що породжує контрабанда:
І головне – створення хибної уяви у споживача, що сир має коштувати копійки. Так формується лояльність до дешевої, але небезпечної продукції, яка витісняє локального виробника.
Ринок неможливо очистити зусиллями одного виробника чи навіть однієї галузі. Це має бути спільна позиція держави, бізнесу, імпортерів і ритейлу:
Контрабанда – це не виняток, це системна загроза для розвитку української молочної галузі. Якщо ми не зупинимо цей потік зараз, через п'ять років на полиці залишаться лише сири з-за кордону – не тому, що вони кращі, а тому, що ми дозволили демпінгу йти попереду доброчесності.
Але є ще і зворотний бік. Великі виробники молока фактично стимулюють збільшення імпортного сиру, адже собівартість виробництва в Україні вища, ніж, наприклад, у тій же Польщі. Основна складова цієї собівартості – саме сировина.
Тому важливо вибудувати чітку загальну стратегію як для виробників молока, так і для переробників. Лише така взаємодія дозволить створювати конкурентоспроможні продукти не тільки для внутрішнього ринку, а й для зовнішнього.
Поки в Україні точиться міжгалузева боротьба, ми залишаємося вразливими до захоплення нашого ринку виробниками з інших країн. І йдеться не лише про імпорт як загрозу, а й про цінову політику на сировину.
Ціна сиру визначає, яким буде наш продуктовий кошик завтра, які умови матиме український бізнес і яке місце матиме безпечне харчування у нашому житті.