Як молоде покоління стає опорою українського війська

Наша реальність спричинила зміну поколінь, коли молодь у юному віці вже приєднується до війська. Ці люди приносять свої погляди на життя, що часто кардинально відрізняються від тих, що вже тривалий час у армії. Про те, що для молодих слугує ключовою мотивацією приєднатися ще до призовного віку, як державі та суспільству зберегти цей запал та що чекає на майбутніх ветеранів після завершення війни, у колонці для Mind розповів Борис «Німець», командир екіпажу загону безпілотних систем спеціального призначення «Тайфун». 

Навички молоді змінюють військову структуру

Повномасштабне вторгнення створило нові виклики для сучасного покоління. Значна частина молодих людей, які в цивільному житті мали б будувати стартапи чи вчитися в університетах, сьогодні вже виконують складні бойові завдання, керують технічними системами на фронті. Це покоління виросло вже в сучасній Україні та вже не застало радянських принципів суспільства. Саме воно приносить у військо нові погляди, оновлює стару систему та змушує армію змінюватися.

Нове покоління готове брати на себе відповідальність, пробувати щось нове, експериментувати – виконувати ті завдання, у виконанні яких старша людина сумнівалася б. Візьмемо базовий приклад, коли ще у 2020 році Mavic використовували як ресурс для відеозйомки весіль, випускних. Вже у 2022 році з ними почали експериментувати, щоб перетворити на бойовий дрон. Старша людина, можливо сумнівалася б його брати, проте молода «гаряча» кров – ні.

До прикладу, у нас, у загоні безпілотних систем, дуже важливою є навичка геймінгу. Цей досвід напряму конвертується в роботу з тренажерами й стає одним із базових етапів підготовки пілотів БпЛА. Тож молодь, яка долучається до війська сьогодні, не просто мобілізаційний ресурс, а справжній драйвер української армії.

Молоде покоління як драйвер сучасної армії

Сьогодні українське військо часто називають «армією сорокарічних», і з демографічного погляду це визначення значною мірою відповідає дійсності. Водночас поза фокусом публічної уваги є окремий феномен – прошарок молодих людей віком до 25 років, які опинилися на фронті не внаслідок мобілізації, а в результаті усвідомленого особистого вибору.

Є багато факторів, які впливають на внутрішню мотивацію юного покоління, проте я б виділив ключові з них:

• Історичний контекст і початково закладені цінності. Для багатьох поколінь українців війна вже не новина з телевізора, а продовження багатовікової боротьби. Коли люди змалечку читають про січових стрільців, ОУН, УПА, формуються певні причинно-наслідкові зв`язки. Вони дали розуміння власної ідентичності, себе, свого народу та нації. Це усвідомлення власного коріння створює глибинні засади для мотивації та готовності брати відповідальність за своє майбутнє.
• Соціальний капітал і довіра до «своїх». У молодіжному середовищі рекрутинг часто працює з допомогою зв’язків. Люди йдуть не в абстрактні підрозділи, а до тих, кого знають і поважають. До прикладу, бачили результативність знайомих, які служать, і мотивуються цим. Довіра до побратима, з яким ти разом грав у футбол чи готувався до іспитів, значно сильніша за будь-яку державну агітацію. Це армія, побудована на спільних цінностях і справжній дружбі.
• Драйв інновацій. Для багатьох молодих людей армія стала місцем, де вони можуть застосувати свої «цивільні» таланти в екстремальних умовах. Якщо ще вчора ти був ІТ-спеціалістом, то сьогодні вже будуєш складні системи зв’язку або програмуєш дрони, які змінюють хід бою. Військо сьогодні – це найбільший у світі майданчик для технологічних випробувань. Молодь відчуває, що саме тут вони можуть бути максимально корисними, створюючи рішення, які старшому поколінню даються значно важче. Це поєднання драйву, сучасних технологій і можливості вплинути на хід світової історії прямо зараз.

Юні бійці, які прийшли із цивільного життя, привносять свіжі ідеї, що часто виявляються надзвичайно влучними та дієвими. Їхні цивільні навички органічно адаптуються до військових потреб, підсилюючи армію. Ці люди горять життям, бажанням зробити щось краще, простіше, зрозуміліше та зручніше.

Водночас саме командири відіграють ключову роль у розкритті потенціалу молодих бійців і їхній ефективній інтеграції в підрозділи. Йдеться не лише про розподіл завдань, а й про створення умов, у яких мобілізований ресурс може працювати стабільно, безпечно та результативно.

Першочерговим принципом є мінімізація ризиків для особового складу. До прикладу, я насамперед завжди стараюся приймати ті рішення, які найбільш сприяють безпеці людей. Крім цього, постійне донавчання та забезпечення комфорту на позиціях є базою, за яку теж частково відповідає командир. 

Також командир має бути одним із тих людей, що мінімізують ризик виникнення особистісних конфліктів у загоні. Погляди на життя, політику не мають стати на заваді ефективній роботі. Я у своєму екіпажі намагаюсь максимально запровадити культуру відкритого фідбеку, де заохочую бійців говорити між собою, розв'язувати конфлікти напряму. У такий спосіб поступово запроваджується культура ефективного фідбеку й відкритої комунікації.

Роль держави та суспільства в підтримці молодої генерації

Ключовим питанням сьогодні є не лише «як залучати молодь до війська», а й «як зберегти її внутрішню мотивацію». На мою думку, на державному рівні має формуватися повага до військових. Потрібно заохочувати до цього ще із садочку, шкільного віку, університетів. Варто говорити про те, що бути військовослужбовцем – престижно. До прикладу, коли йдеться про американських військових, то в голові одразу з`являється образ сучасного добре екіпірованого солдата. Коли ж ми говоримо про українського військового, то маємо уявляти ту ж картину.

Для цього потрібна не лише комунікація, а й культурна політика. Фільми, серіали, документалістика, публічні історії мають системно показувати: українська армія вже четвертий рік перебуває у прямому протистоянні з державою, яка переважає за ресурсами, населенням, грошима та промисловістю. І при цьому – вистояла. Саме на цьому має будуватися національний наратив.

Окремо важливо підняти тему права на майбутнє та на вплив. Тут можна провести аналогію з козацькою традицією права на вольності. Суть проста – той, хто ризикував життям за державу, має моральне право брати участь у визначенні її майбутнього. Йдеться не про обмеження прав інших, а про відповідальність.

Саме тому державі критично важливо створювати реальні соціальні ліфти для військових.

Світові приклади давно це показали. В арміях США, Ізраїлю бойовий досвід автоматично відкриває доступ до освіти, соціальних програм, житлових рішень. Це не «нагорода», а інвестиція держави у власний людський капітал. І, що важливо, це формує суспільну повагу: коли держава демонструє цінність військового, її починають визнавати і цивільні. Це працює і на рівні середовища. Коли цивільний бачить, що його друг після служби безплатно навчається, має доступ до житла, підтримку для бізнесу – змінюється саме ставлення до служби. Військовий перестає бути «тим, кому пощастило вижити», і стає тим, ким держава пишається.