У Web3 існує спокуса, яка часто дорого коштує. Вона звучить просто: якщо продукт децентралізований, то й правила умовні. Якщо немає єдиного центру, значить немає і «власника». А якщо немає власника, то навіщо інтелектуальна власність?
Ця логіка приваблива, але хибна. Децентралізація змінює технічну архітектуру та спосіб взаємодії між учасниками, однак не скасовує право. Навпаки, у Web3 інтелектуальна власність стає критично важливою, бо саме вона дозволяє зберегти цінність у середовищі, де копіювання відбувається миттєво, а форки (створення окремої версії проєкту шляхом копіювання та подальшої модифікації його вихідного коду) – це норма.
Як інтелектуальна власність виникає та захищається у Web3 і яка доказова база потрібна, щоб довести порушення відповідного права, Mind розповіла Юлія Лещенко, фахівець у сфері інтелектуальної власності з міжнародною практикою, з фокусом на бренди, технології, Web3, AI та сучасні IP-стратегії.
Під Web3 зазвичай розуміють новий етап розвитку цифрової економіки, у межах якого сервіси, платформи та продукти будуються на блокчейн-технологіях і працюють без централізованого контролю однієї компанії. Дані, транзакції та правила взаємодії фіксуються в розподілених реєстрах, а користувачі отримують прямий контроль над цифровими активами. Саме ця модель часто створює ілюзію, що правові правила тут не діють або є другорядними.
Працюючи з технологічними та креативними проєктами у сфері інтелектуальної власності, я постійно бачу ту саму картину: сильна технічна команда, гучний вихід на ринок і повна відсутність продуманої IP-стратегії. Поки все працює, це здається неважливим. Але щойно з’являється конфлікт – з клоном, біржею, маркетплейсом чи колишнім підрядником, стає очевидно: власність не зникає лише тому, що актив існує у блокчейні.
Інтелектуальна власність завжди прив’язана до людини та результатів її діяльності – творчої або технічної. Код охороняється авторським правом як літературний твір. Дизайн, графіка, музика, відео, 3D-моделі – це також об’єкти авторського права. Технічні рішення можуть підпадати під патентний захист, а назви, логотипи та айдентика – під охорону торговельних марок.
Web3 не змінює цієї базової логіки. Він лише додає нові способи використання та монетизації – через токени, DAO моделі, NFT.
DAO моделі, Decentralized Autonomous Organizations – децентралізовані автономні організації.
NFT (Non Fungible Token) – унікальний цифровий токен у блокчейні, що підтверджує право на конкретний цифровий об’єкт (зображення, відео, музику, 3D-модель тощо), але не замінює та не скасовує авторські або інші права інтелектуальної власності на відповідний контент.
Навіть у «повністю децентралізованому» проєкті завжди є конкретні люди, договори, бренди, домени, репозиторії, інвестори та користувачі. А отже, є й точки входу для права та юрисдикції.
Поширена у Web3 теза «code is law» є радше метафорою, а не юридичним принципом. Вона використовується для опису того, що смартконтракти технічно виконуються автоматично, без людського втручання.
Водночас ця формула не означає існування «окремого права коду» і не скасовує застосування традиційних правових норм. Вона не відповідає на ключові запитання: хто володіє кодом, чи мав розробник право його використовувати, чи дотримані умови open-source ліцензій, кому належать права на інтерфейс, бренд або документацію.
Open-source ліцензії – правові моделі ліцензування програмного коду з відкритим доступом, що встановлюють умови його використання, модифікації та розповсюдження.
Код може виконуватися бездоганно, але спір виникає не в коді, а в тлумаченні. І коли конфлікт доходить до біржі, маркетплейсу, хостинг-провайдера чи суду, вирішальним стає не технічний аргумент, а доказ прав та юридична стратегія.
NFT не дорівнює авторському праву
Одна з найпоширеніших помилок – вважати, що купівля NFT автоматично означає купівлю прав на твір. У більшості випадків NFT – це лише запис про унікальний токен. Авторські права передаються виключно через чітко сформульовану ліцензію або договір із визначенням обсягу, строку та способів використання. Без цього NFT залишається «ключем», але не «будинком».
На практиці це часто має такий вигляд: компанія або підприємець купує NFT із цифровим зображенням, вважаючи, що разом із токеном отримує повні права на використання контенту. Однак, коли цей NFT намагаються використати в рекламі, на сайті чи в комерційних матеріалах, з’ясовується, що права на зображення залишилися в автора, а покупець володіє лише самим токеном – без дозволу на комерційне використання.
Показовим прикладом стала справа Hermès v. MetaBirkins, у межах якої суд США визнав, що NFT-проєкт, який використовував назву та візуальні асоціації з культовим брендом Birkin, порушує права на торговельну марку. Цей кейс став важливим сигналом для Web3-ринку: децентралізація не звільняє від відповідальності за порушення IP-прав.
Open-source: свобода не означає відсутність умов
Web3-проєкти активно використовують open-source компоненти, але часто ігнорують ліцензійні обмеження. Порушення умов open-source або некоректне поєднання різних ліцензій може зробити продукт юридично проблемним для інвесторів і зірвати угоди на стадії due diligence.
Бренд у Web3 – зона підвищеного ризику
Назви токенів, DAO, колекцій, ENS-імена та домени легко копіюються. Без захисту торговельної марки проєкт стає вразливим до фішингу, підробок і введення користувачів в оману. У Web3 бренд – це не просто маркетинг, а інструмент правового захисту.
У реальній практиці це може мати такий вигляд: паралельно з офіційним запуском Web3-проєкту з’являються токени або NFT-колекції з майже ідентичною назвою чи візуальним стилем. Користувачі плутають їх з оригіналом, інвестують у підробки, а репутаційні ризики та фінансові втрати несе саме проєкт, який не подбав про захист бренду на старті.
Ще одним показовим кейсом став спір між Nike та маркетплейсом StockX, який випускав NFT, пов’язані з оригінальними кросівками бренду. Nike заявила, що використання її торговельної марки в NFT без ліцензії вводить споживачів в оману, а сам факт прив’язки токена до фізичного товару не легалізує такого використання. Цей приклад наочно продемонстрував, що навіть у Web3-моделях бренд залишається повноцінним об’єктом правового захисту.
DAO і «розмитий» автор
Децентралізовані автономні організації часто сприймаються як колектив без чітких меж. Але право потребує конкретики: хто є автором, кому належать права, хто отримує роялті, хто може змінювати код чи комерціалізувати продукт. Без чітких внутрішніх документів DAO ризикує втратити контроль над власними активами.
Важливим прецедентом у цьому контексті став кейс The DAO на базі Ethereum, де через уразливість у смартконтракті були втрачені значні кошти інвесторів.
У Web3 важливо не лише довести порушення, а швидко зупинити шкоду. Фейкова колекція або підробний токен можуть завдати репутаційного удару за лічені години. Тому ефективна IP-стратегія поєднує профілактику, оперативне реагування, доказову базу та продуману юрисдикційну тактику.
Практичний чекліст для Web3-засновників і креаторів:
Це не формальність – це основа масштабування без юридичних криз.
Щодо України. Вітчизняні Web3-проєкти майже завжди орієнтовані на глобальний ринок. Це відкриває великі можливості, але й множить ризики. Проєкти, які заздалегідь структурують інтелектуальну власність, виграють у швидкості, довірі інвесторів і стійкості до конфліктів.
Децентралізація не скасовує право – вона скасовує ілюзію, що можна без нього обійтися. У Web3 або ви заздалегідь визначаєте, кому що належить і на яких умовах, або це створить конфлікт – у найгірший можливий момент.
Інтелектуальна власність – це не гальмо інновацій. Це мова, якою інновації перетворюються на активи, угоди та довіру.