У дискусіях про демографію часто панує хибна думка, що заможніші нації нібито приречені на вимирання. Проте критичним фактором для народжуваності є не просто рівень накопиченого капіталу, а динаміка економічного зростання та відчуття реальної перспективи. Україна – жорсткий доказ цієї тези. З 2013 року показники народжуваності в нашій країні невпинно падали. Проте якщо до початку повномасштабного вторгнення коефіцієнт народжуваності становив 1,16 (уже найнижчий показник у Європі), то після – взагалі впав до 0,9 (антирекорд в історії країни й перше місце у світі за найнижчою народжуваністю). Для порівняння: міжнародний показник простого відтворення населення становить 2,2 дитини на жінку.
Дослідження показують, що навіть за умови збільшення виплат, це не створює стійкої динаміки народжуваності. Водночас, згідно з опитуванням Gradus Research, 50% українців повідомили про зниження доходів проти довоєнного періоду, а 39% молоді (18–24 років) – основна демографічна категорія – є безробітними або мають нестабільний дохід. Коли економіка стагнує, а соціальні ліфти заблоковані, люди схильні відкладати життя на потім. Що ми зараз і спостерігаємо.
Чому демографічна політика має бути спрямована на створення середовища, де праця приносить дохід, а закон надійно захищає приватну власність, та як депопуляції можна запобігти перш за все економічними стимулами, Mind на прикладі вдалих рішень країн ЄС у цій сфері розповіла Уляна Костенко, асоційована експертка «CASE Україна».
Чехія є найяскравішим прикладом того, як ринкова трансформація та відкритість до інвестицій здатні витягнути країну з демографічної прірви. У 1999 році Чехія досягла історичного мінімуму – 1,13 дитини на одну жінку, що було одним із найнижчих показників у світі. Проте вже 2021 року цей показник сягнув 1,83 та вивів Чехію на друге місце в ЄС після Франції.
Після кризи 1997–1998 років Чехія обрала шлях економічної свободи. Період із 2003 до 2007 року став економічним дивом: зростання ВВП становило в середньому 5,5% на рік, досягнувши піку в 6,9% у 2006 році. Уряд встановив єдину ставку ПДФО на рівні 15%. У підсумку купівельна спроможність середнього класу зросла. Показник валових заощаджень домогосподарств у 2008–2009 роках продемонстрував зростання: якщо у 2005 році норма коливалася в межах 7,6–9,6% від доходу, то на тлі запроваджених податкових пільг і зниження ПДФО заощадження сягнули піку в 12,9%. У 2008 році реальний наявний дохід домогосподарств у Чехії зріс на 3,8%, попри те що світова економіка вже почала гальмувати.
Чехія першою в регіоні запровадила закон про інвестиційні стимули, який звільняв великих інвесторів від податку на прибуток на строк до 10 років. Країна перетворилася на індустріальний хаб Європи. Залучення прямих іноземних інвестицій зросло з $2,7 млрд у 1998 році до $11 млрд у 2005-му. Це створило стабільні робочі місця, що стало базовою умовою для народження дітей.
Протягом описаного періоду Чехія стабільно піднімалася в рейтингах економічної свободи та перейшла з категорії «помірно вільних» до «переважно вільних» країн: з 1995 до 2010 року країні вдалося піднятися з 54-го місця на 25-те.
Інший приклад – Швеція. Початок 1990-х років став для країни переломним моментом: після короткочасного піку в 1990 році (2,14 дитини на одну жінку) народжуваність стрімко знизилася на тлі глибокої економічної кризи – до історичного мінімуму 1,51 у 1999 році. Це падіння тривало протягом усього десятиліття, загрожуючи країні довгостроковою депресією. Розуміючи, що стара модель економіки вичерпала себе, шведська влада ще на старті цього падіння розпочала радикальну «реформу століття».
Завдяки системним реформам уже у 2010 році показник відтворення населення зріс до 1,98, що зробило Швецію одним із лідерів за народжуваністю в ЄС на той час. Гранична ставка податку на дохід була знижена з понад 80% до 50%.
Паралельно Швеція пішла шляхом тотальної дерегуляції – у 1990-х роках приватизовано або відкрито для конкуренції сектори телекомунікацій, пошти, енергетики та авіаперевезень. У 1992 році запроваджена революційна реформа шкільних ваучерів, яка дозволила приватним школам конкурувати з державними за бюджетні кошти. У період 1994-2000 років середній темп росту ВВП становив близько 3,4% на рік.
Важливим кроком стала реформа пенсійної системи у 1998 році, коли частину внесків почали спрямовувати на індивідуальні інвестиційні рахунки. До цього у Швеції діяла виключно солідарна система, яка стала фінансово хиткою через старіння нації та зростання дефіциту бюджету.
Реформа запровадила обов’язковий накопичувальний компонент, де частина внесків спрямовується на індивідуальні інвестиційні рахунки. За 25 років реформи це дозволило акумулювати пенсійний капітал, обсяг якого разом із професійними фондами перевищує 100% ВВП країни.
Ці кошти стали джерелом «довгих грошей» для шведської економіки. Через систему державних фондів (AP-funds) пенсійні накопичення мільйонів шведів інвестуються в акції, державні облігації та в іпотечні цінні папери.
Коли пенсійні фонди стають найбільшими покупцями іпотечних облігацій, вони насичують ринок капіталом, що автоматично збиває вартість запозичень. Саме цей механізм дозволяє шведським банкам утримувати стабільно низькі ставки за іпотекою, роблячи власне житло доступним для молодих сімей.
Коли молода родина має можливість придбати квартиру завдяки дешевому кредиту, вона отримує довгострокову економічну впевненість, що сприяє ухваленню рішення про народження дитини. Як результат, після впровадження цих змін Швеція змогла вийти з демографічного падіння 1990-х і повернути показник народжуваності до позначки 1,98, ставши одним із лідерів ЄС за цим показником.
Швеція стабільно посідає провідні позиції в рейтингах економічної свободи, перебуваючи в категорії переважно вільних країн і демонструючи високий рівень захисту приватної власності: з 1995 до 2015 року країні вдалося піднятися з 18-го на 15-те місця у світі.
Естонія довела, що цифрова свобода й радикальна лібералізація є ключем до демографічного відновлення. У 1998 році країна перебувала на межі катастрофи з показником народжуваності 1,28. Проте завдяки впровадженню найбільш конкурентоспроможної податкової системи в ОЕСР, уже у 2018 році цей показник зріс до 1,67, а у 2025-му стабілізувався на рівні 1,65.
Ключова реформа Естонії – унікальний податок у 0% на нерозподілений прибуток підприємств. Компанії сплачують податок лише тоді, коли виплачують дивіденди. Це дозволило бізнесу безперешкодно реінвестувати кошти в розвиток, що спровокувало бум стартапів і залучення тисяч е-резидентів.
Станом на 2026 рік Естонія посідає 19-те місце в загальному індексі економічної свободи та є серед лідерів світу за легкістю ведення бізнесу.
Естонська система батьківської допомоги є однією з найгнучкіших у світі, але це не просто одноразові виплати «пакунку малюка», як в Україні. Батьки отримують 100% свого офіційного попереднього доходу протягом 1,5 року, при цьому їм дозволено легально працювати й отримувати зарплату без втрати виплат. Це створило унікальний баланс, де держава не «вилучає» ресурси, а стимулює накопичення капіталу в родинах.
Цифрова прозорість та відсутність бюрократії при оформленні податків (що займає лише кілька хвилин онлайн) зробили Естонію ідеальним місцем для молодих підприємців. На дотримання всіх податкових зобов'язань у країні витрачається лише 50 годин на рік, і Естонія посідає 12-те місце у світі за легкістю сплати податків. Для порівняння: в Україні, за дослідженням «CASE Україна», на ведення податкового та бухгалтерського обліку на загальній системі оподаткування з ПДВ потрібно в середньому 478,2 людинодня на рік, що у 20 разів більше, ніж у середньому по країнах ЄС.
Аналіз досвіду Чехії, Швеції та Естонії наочно доводить: спільним знаменником стабілізації демографічної ситуації є не обсяг соціальних дотацій, а економічна свобода. Саме вона створює той життєвий простір і ресурс, які родини згодом конвертують у майбутнє своїх дітей. Для України рух у цьому напрямку – єдиний шлях до національного виживання.
Трохи цифр та історичного екскурсу. З 2010 до 2013 року в Україні народжувалося близько 500 тис. дітей на рік. Відтак почався невпинний спад: показники народжуваності падали з 2013 року приблизно на 7% щороку. До початку повномасштабного вторгнення коефіцієнт народжуваності становив 1,16, що вже було найнижчим показником в Європі. У 2022 році народилося 206 тис. дітей, що засвідчило спад на 25% проти 2021 року; у 2023-му – 187 тис., ще мінус 9%; у 2024-му – 176 тис. Після повномасштабного вторгнення коефіцієнт впав до 0,9 – антирекорд в історії країни та перше місце у світі за найнижчою народжуваністю.
Як уже зазначалося раніше, збільшення народжуваності, як і залучення якісного людського капіталу та повернення українських мігрантів, лежить виключно в економічній площині. 70% українців очікують на економічний бум після завершення війни, і саме це є умовою їхнього повернення. 33,8% українців готові переглянути свої плани щодо виїзду за кордон, якщо в країні з'явиться можливість гідно заробляти та підтримувати високий рівень життя. Серед молоді до 30 років ця частка ще вища – більше половини (54,5%) готові залишитися за умови гідного заробітку.
Нинішня політика з роздачі соціальних виплат і кешбеків суперечить цим очікуваннями, адже у такий спосіб влада не забезпечує економічного зростання.
То яким може бути рішення для України? Для посилення економічної свободи та подолання демографічної кризи пропонуємо такі п'ять кроків:
1. Скасувати презумпцію вини платника податків. Для цього потрібно реформувати систему блокування податкових накладних: замінити непрозорі «критерії ризиковості» на публічний алгоритм із чіткими числовими порогами, де автоматичне блокування можливе лише за об'єктивними ознаками шахрайства. У спорах із ДПС держава має доводити порушення, а не підприємець свою доброчесність. Відшкодування ПДВ має відбуватись автоматично без ручного втручання інспекторів за прикладом естонської e-MTA, де повернення переплати надходить на рахунок протягом п'яти робочих днів. Окремо варто встановити персональну дисциплінарну та матеріальну відповідальність для чиновників за незаконне блокування: якщо суд визнав блокування безпідставним, відповідає конкретна людина, а не «відомство».
2. Забезпечити реальне верховенство права. Добір суддів через незалежну комісію з вирішальним голосом міжнародних експертів: така модель уже працює для Вищого антикорупційного суду й має бути поширена на всі рівні.
3. Запровадити податкові стимули для сімей. Досвід Польщі, Ірландії та Литви показує: стійкий демографічний ефект дає не одноразова виплата, а зниження ефективної ставки податку для сімей із дітьми. Різниця між ставкою для одинака та сім'ї з двома дітьми має бути відчутною, наприклад 15–20%, як у країнах, де народжуваність вдалося стабілізувати. Додатковий ефект – це стимул до детінізації: якщо розмір пільги залежить від офіційно задекларованого доходу, сім'ї отримують прямий інтерес працювати «у білу».
4. Приватизувати збиткові держпідприємства та лібералізувати ринок землі. Це ключ до залучення іноземного капіталу та створення робочих місць, що є базової умовою, за якої люди вирішують народжувати дітей.
5. Перетворити Державну міграційну службу на сервісний хаб для людського капіталу. Дефіцит кадрів у будівництві вже сягає 40%. Без керованої трудової міграції відновлення країни фізично неможливе. Це означає цифровізацію процедур за прикладом естонської системи, бальну систему відбору мігрантів за зразком Австралії та Канади і кадрове перезавантаження служби за моделлю реформи митниці 2024 року.