Наприкінці червня у Ґданську завершилася пʼята Конференція з питань відновлення України – Ukraine Recovery Conference 2026 (URC 2026), яку відвідали 7000 учасників і 70 урядових делегацій. Захід традиційно був спрямований на привернення широкої уваги до нашої держави, у тому числі до інвестиційних можливостей і спроможності України надати захист таким інвестиціям.
Цьогорічні прагнення іноземних партнерів фіналізувати домовленості в меморандумах й угодах відзначилися статистикою, що вражає. На URC 2026 було підписано майже 200 документів і 160 угод на суму, що перевищує 10 млрд євро.
У пріоритеті в Ґданську для всіх сторін була енергетична сфера, яка навіть мала окрему платформу з чотирма тематичними блоками. На посилення ж української енергетики до наступної зими було залучено понад 550 млн євро міжнародної підтримки.
Докладно про ключові домовленості на URC 2026, про те, що вони обіцяють і на який результат від цих угод можна очікувати та чи готова Україна прямо зараз впустити великі інвестиції в енергетику, Mind розповіла Ольга Савченко, старша партнерка, керівниця практики енергетики в юридичній компанії Altelaw&Sempra.
Найбільший анонсований результат URC 2026 – це обсяг коштів, наданих Україні в межах Ukraine Facility Plan від ЄС. Перший транш – 3,2 млрд євро з нового кредиту на 90 млрд, та очікуваний у вересні другий – ще 3,7 млрд євро. Ці кошти не грантові, а є позикою під виконання реформ. І Україна вже відзвітувала про ухвалення 13 законів і 7 підзаконних актів, включно із законодавством про інтеграцію енергоринку з ЄС (market coupling).
На мій погляд як юристки, що працює в регуляторному полі, таке «змушування» з боку Європейського Союзу до реформ через прив’язку до коштів є чудовою практикою. Адже це стимулює Україну та безпосередньо депутатський корпус домовлятися, щоб зрештою ухвалювати необхідні правові акти.
Пакет Світового банку на $3,39 млрд влаштований значно складніше з погляду структурування фінансування. В основі – позика розвитку в $1,04 млрд під програму First Jobs and Private Sector Growth DPO, до неї додається грантове фінансування через FORTIS Ukraine FIF на $2,35 млрд та гарантії від Великої Британії ($500 млн) і Японії ($540 млн).
Це змішане фінансування (blended finance), коли публічні кошти залучаються разом із приватним капіталом для суспільно важливих, але надто ризикованих проєктів для інвесторів. Саме така модель дедалі частіше стає стандартом для великих пакетів підтримки України та, напевно, увійде в підручники щодо макрофінансових угод.
Якщо порівнювати з попередньою конференцією в Римі, то у Ґданську енергетика була в основному фокусі та пріоритеті для всіх, навіть більше ніж питання оборони чи MilTech.
Що про це свідчить? Зокрема, про те, що енергетика отримала на URC 2026 окрему платформу з чотирма тематичними блоками: стійкість і безпека, нова енергетична стратегія, співпраця держави і приватного сектору, мобілізація інвестицій. Ба більше: енергетичні заходи були організовані окремо від основного майданчика конференції.
Україна підходить до чергової зими з пошкодженою інфраструктурою, дефіцитом генеруючих потужностей і відкритим питанням. Тож для посилення української енергетики, за підсумками Ґданська, мобілізовано понад 550 млн євро:
Та 550 млн – це менше потреби. Ресурси Ukraine Energy Support Fund у 300 млн євро вже повністю законтрактовані, а для підготовки до зими потрібно ще 650 млн. Тому ЄС, Україна й Секретаріат Енергетичного співтовариства закликали донорів заповнити дефіцит.
Наразі реальний розрив між заявленою потребою та залученим фінансуванням зберігається. Це треба визнати відкрито, розуміючи, що нам потрібно посилено працювати й самостійно докладати зусиль, аби успішно пройти наступну зиму.
Окремо варто виділити досягнення URC 2026, спрямовані на трансформацію газового сектору та атомної генерації.
«Нафтогаз України» на цій конференції став справжньою корпоративною зіркою, що системно й методично перебудовує свою фінансову архітектуру. Група уклала одразу кілька потужних угод:
Державний холдинг також досяг домовленостей про співпрацю з такими відомими гравцями ринку, як Siemens Energy, GEK TERNA Group і DP Pumps, а спільно з Укрнафтою підписав меморандум з нідерландською CQUESTRA про створення транскордонного українсько-польського коридору з транспортування й геологічного зберігання CO₂ вартістю 8,53 млн євро.
Такий результат є вкрай позитивним, адже свідчить про послідовну диверсифікацію бізнесу державної компанії: від газового моноліту часів радянської залежності до компанії, яка будує широкі відносини із західними партнерами.
У ядерній енергетиці є рух у тому ж напрямку: Енергоатом підписав із чеською ŠKODA меморандум про стратегічне партнерство, яке охоплює будівництво, обслуговування й модернізацію енергоблоків, а також управління відпрацьованим ядерним паливом.
На полях URC також пройшли переговори Енергоатому з британською Urenco про постачання ядерного палива. Власне, згаданий британський контракт на 210 млн фунтів є частиною стратегії диверсифікації від російського ядерного постачальника.
Перший віцепрем'єр-міністр – міністр енергетики України Денис Шмигаль заявив, що Україна прагне відновити 54 ГВт генеруючих потужностей до 2035 року, щоб повернутися до довоєнного рівня. Але питання не лише в тому, як відновити втрачене, а й у тому, яка архітектура нової енергосистеми потрібна країні.
Довоєнна модель, що залишилась у спадщину від Радянського Союзу, була централізованою: кілька великих атомних і теплових станцій, які живили єдину мережу. Війна довела, що така модель втратила сенс через безпекові ризики.
Нова модель, яку обговорювали в Ґданську, – це децентралізована система з акцентом на розподілену генерацію, відновлювані джерела, накопичувачі енергії та глибоку інтеграцію з ENTSO-E.
Саме в такому контексті компанії ДТЕК і GE Vernova домовилися про реконструкцію Бурштинської ТЕС, щоб перетворити її на сучасну газову електростанцію комбінованого циклу потужністю 650 МВт до 2031 року. Відповідний меморандум передбачає інвестиції на 900 млн євро.
ДТЕК паралельно просувала ще один масштабний проєкт, Полтавську вітрову електростанцію на 650 МВт з бюджетом 1,2 млрд євро. Очікується, що вона стане найбільшою наземною вітроелектростанцією Східної Європи.
У сфері ВДЕ також підписано знакову багатосторонню угоду за участю Міжнародної фінансової корпорації, ЄБРР та Swedfund, яка передбачає надання 191,2 млн євро компанії «Галнафтогаз» для будівництва вітрової станції потужністю 189 МВт.
Крім того, Міненерго повідомило про угоду з німецькою компанією Notus Energy про будівництвo ВЕС потужністю 120 МВт завдяки кредиту на 65 млн євро.
Важливий контекст для розуміння масштабу завдання: до 2030 року Україна планує інтегрувати у систему 3,6 ГВт вітрової та 10 ГВт сонячної генерації, а накопичувачі енергії (BESS) стануть ключовим інструментом балансування й надання допоміжних послуг для ENTSO-E.
І тут постає питання в мене як у практика: а чи ми готові з погляду бізнесу втілити цей масштаб? Відповідь на зараз буде: «Ні». Причин для песимізму багато.
У нас досить мало якісних проєктів у девелопменті, почасти виникають колізії в питаннях землевідведення, не завжди є якісні підрядники для виконання робіт, проблеми з регулюванням енергетичної галузі та приєднанням нової генерації до мереж. Це зупиняє інвестиції та відкладає терміни запуску об’єктів.
Крім того, сам бізнес не готовий залучати зовнішнє фінансування, адже апріорі має непрозору структуру, відмовляється втілювати принципи ESG та антикорупційного комплаєнсу. Тому українським компаніям треба виконати значну домашню роботу, щоб відповідати вимогам європейського законодавства.
Серед усього масиву оголошених на конференції угод одна, на мою думку, має найбільший довгостроковий вплив на приватні інвестиції в енергетику.
MIGA (Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій зі структури Світового банку) і DFC (Корпорація міжнародного фінансування розвитку США) підписали у Ґданську угоду про створення механізму страхування політичних ризиків URIF-PRI для проєктів в Україні.
URIF-PRI базується на структурі US-Ukraine Reconstruction Investment Fund, що запустився у 2025 році з початковою капіталізацією $150 млн. Його пріоритети – проєкти в секторах критичних мінералів, енергетики та інфраструктури. Новий рівень страхування покриває воєнні та політичні ризики, ризик експропріації, обмеження трансферу й конвертації, порушення контракту. Дія механізму поширюється не лише на проєкти URIF, а й на більш широкий спектр інвестицій в Україні.
Це надважливо для бізнесу, оскільки відсутність доступного страхування політичних ризиків унеможливлює юридично закрити угоду. Якщо механізм URIF-PRI запрацює так, як було анонсовано, то це позитивно вплине на bankability цілого класу проєктів, насамперед в енергетиці та інфраструктурі.
Ще однією надважливою тенденцією конференції у Ґданську стало значне зміцнення гарантійної та ризик-шерингової бази українських банків, які надають фінансування для приватних і муніціпальних енергетичних проєктів через співпрацю з міжнародними фінансовими інституціями.
Зокрема, ПриватБанк і ЄБРР запустили рекордну програму підтримки бізнесу на 825 млн євро, а Ощадбанк підписав ризик-шерингову угоду з ЄБРР загальним обсягом до 510 млн євро.
Проте наголошу, що це не відміняє ключову умову: щоб отримати кошти, компанії-позичальники мають відповідати стандартам прозорості та доброчесності.
URC 2026 принесла Україні багато можливостей, перспективи, і можна сказати, що інвестори мають значний інтерес та готові долучатися до процесів відбудови. Водночас цьогоріч у Ґданську бізнес, фінансові інституції та інвестори продемонстрували, що геополітика не є їхнім пріоритетом. Вони швидше орієнтуються й очікують на антикорупційні реформи, стабільність регулювання та можливість зрозумілого інвестування в Україні з гарантіями повернення попри ризики. І для того, щоб прийняти «великі гроші» в енергетику та ефективно їх використовувати, держава й вітчизняний бізнес мають відповідати зазначеним вимогам.