За останні вісім місяців доступ до державних даних про українські компанії змінився двічі. Причому це був рух «у протилежні боки»: постанова Кабміну №1737 із 27 грудня 2025 року приховала адресу об'єкта і кадастровий номер у відомостях про нерухомість юридичних осіб, а з 19 січня 2026 року Мін'юст своїм рішенням, навпаки, відновив відкриті дані ЄДР, що були закриті з 24 лютого 2022 року.
Для тих, хто адмініструє реєстри, це технічна деталь. Для тих, хто перевіряє постачальника перед авансом або боржника перед позовом, це робоча проблема, і помітна вона не одразу. Наприклад, юрист перевіряє контрагента перед угодою за чеклістом, який востаннє переглядали у 2023 році (реєстри на той час уже позакривали після 24 лютого, і ринок записав процедури під ту реальність). Одна частина пунктів у чеклісті веде туди, де дані вже закрили, а інша – не веде туди, де дані щойно відкрили. Формально роботу зроблено, звіт лежить на столі. Насправді ж картина застаріла на два регуляторні кроки.
Докладно про те, як через згадану рокіровку з доступом до даних зламалися внутрішні процедури перевірки контрагентів, як це виправити та які ще фактори компанії важливо врахувати для релевантної перевірки потенційних бізнес-партнерів, Mind розповів Олександр Вальнюк, засновник і провідний аналітик Argus Intel.
19 січня 2026 року Мін'юст відновив оприлюднення відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, ФОП та громадських формувань у формі відкритих даних. Підстава – наказ №3168/5 від 18 листопада 2025 року, ухвалений на виконання закону №4576-IX, який урегулював роботу публічних електронних реєстрів у воєнний час.
Чотири роки до цього ринок жив в обхід: дані з ЄДР діставали поштучно, замовляли витяги або платили комерційним агрегаторам, які вибудували на цьому дефіциті окремий бізнес. Масової вивантажуваної бази не було, а отже, не було й перехресних звірок і стеження за змінами у власності.
Відновлення відкритих даних повертає цю можливість. Не так, що завтра кожна компанія збудує собі аналітичну систему, але базові речі – хто засновники, хто керівник, чи не змінилися вони минулого тижня – знову можна перевіряти без посередника й без окремого бюджету на дані.
Рух у зворотний бік стався за три тижні до цього. Постанова Кабміну №1737 від 24 грудня 2025 року, чинна з 27 грудня, обмежила частину відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Приховано дві речі: місцезнаходження об'єкта нерухомості та кадастровий номер земельної ділянки. Обмеження стосується лише випадків, коли право зареєстроване за юридичною особою, і діє на час воєнного стану плюс рік після його завершення.
Логіка рішення зрозуміла: точна адреса складу чи виробничого майданчика в умовах ударів по інфраструктурі є чутливою.
Наслідок: ви бачите, що компанія володіє нерухомістю і в якій вона області, але не бачите самого об'єкта.
Різниця не в тому, кому дають більше, а в тому, що взагалі можна встановити. А за таким записом неможливо:
Важливий нюанс, який часто губиться: обмеження стосується електронного виводу, сама інформація в реєстрі є.
Постанова називає єдиний виняток – банки, які отримують повні відомості на договірній основі. Решта каналів працює не як виняток, а як інший режим доступу: повні відомості бачить той, хто діє в межах конкретної справи. Державний реєстратор, виконавець у відкритому провадженні, адвокат за запитом у справі, яку веде.
У компанії, що просто вивчає майбутнього постачальника, такої підстави немає. Тому для бізнесу змінюється не спосіб дістати адресу, а спосіб описати те, чого ви не побачили.
Дві попередні зміни хоча б помітні, про них є постанова та наказ. Третя категорія псує перевірки без жодного оголошення, і йдеться в ній не про контрагента, а про самі джерела: реєстри, портали та сервіси, з яких перевірку роблять. Джерело змінює адресу в мережі, режим доступу або ж перестає оновлюватися, а посилання на нього далі живе у внутрішній інструкції компанії – у файлі, за яким юрист чи комплаєнс проходить перевірку крок за кроком.
Найпоширеніший приклад – санкції. Держреєстр санкцій веде апарат РНБО, він працює з початку 2024 року і доступний безплатно. Портал, на який вели старі чеклісти, цю роль утратив. Людина відкриває стару адресу, бачить сторінку зі списками, нічого не знаходить і пише у звіті «збігів немає». Скриншот у справі є, перевірку формально проведено, тільки зроблено її не там, де тепер лежать дані.
Розрізняти варто три випадки, бо ламаються вони по-різному:
1. Джерело переїхало. Найпідступніший варіант: стара адреса часто відкривається – із застарілим списком, архівом або перекиданням кудись поруч. Помилка виходить мовчазна: результат є, він порожній і виглядає як добра новина.
2. Джерело змінило режим. Реєстр працює, але оновлюється раз на місяць замість щодня або віддає менший обсяг, ніж торік. Тоді «чисто» означає «чисто станом на дату останнього оновлення», а не на сьогодні. Для компанії, проти якої позов подали позавчора, це дві різні відповіді.
3. Джерело зникло. Найбезпечніший випадок: сторінка не відкривається, і це видно одразу.
Уникнути цього нескладно, хоч і кропітко. Ведіть список джерел: адреса, що звідти берете, хто адмініструє, дата останньої перевірки. Раз на квартал відкривайте кожне посилання руками. І фіксуйте у звіті не лише знімок екрана, а й адресу сторінки та дату: без них за пів року ви не доведете, що бачили саме це.
Почніть із дати власного чекліста: якщо його не переглядали з 2024 року, він застарів двічі. Зрозуміти це простіше, ніж здається. Пройдіть по списку джерел і відкрийте кожне посилання: те, що віддає помилку або перекидає кудись, і буде відповіддю. Потім подивіться на кілька останніх звітів: якщо якесь поле порожнє в усіх підряд, змінилися правила доступу, а не контрагенти. Сам перегляд буденний: раз на пів року одна людина проходить список, звіряє, де тепер лежать дані, і ставить дату.
Далі навчіться відрізняти відсутність даних від закритого доступу. Відрізняють їх за правилом, а не за виглядом довідки: якщо ви знаєте, що з грудня для юридичних осіб не показують адресу об'єкта і кадастровий номер, то порожнє місце саме в цих полях означає закритий доступ, а не відсутність майна. Тому в чеклісті має бути перелік того, що тепер приховують, і окреме формулювання для звіту. Замість «активів не виявлено» – «за електронною довідкою з реєстру речових прав відомості про місцезнаходження об'єктів не надаються». Фраза довша, зате її не спростує перший же юрист опонента.
Не зупиняйтеся на одному джерелі. Реєстр показує, що записано. Тендерні бази, судові рішення й відкриті публікації показують, що відбувалося насправді. Розбіжність між цими двома картинами і є тим, заради чого перевірку роблять.
І ще. Робіть перевірку до платежу. Це звучить банально рівно доти, доки не порівняєте вартість: кілька годин роботи проти замороженого авансу – різниця не в процентах, а в порядках.
Висновок, який я із цього роблю: доступність державних даних перестала бути сталою величиною. Вона рухається, залежно від безпекової ситуації, і процедура перевірки контрагента тепер має версію, як будь-який робочий документ. Найгірше, що загрожує тим, хто цього не врахує, – навіть не хибні дані, а впевненість у самій перевірці, яку, як може виявитися, насправді провели за неактуальною картою.