Коли жнива позаду, для фермерів починається найприємніша частина року: рахуєш маржу, розраховуєшся з людьми, плануєш наступний сезон. Але цьогоріч після жнив аграрії розв'язують задачу з кількома невідомими. Планування тепер залежить не тільки від погоди та графіків закупівель, а й від того, як просувається черга на Сулінському каналі.
У 2026 році через удари по портовій інфраструктурі Великої Одеси й фізичну складність відвантаження експорт української агропродукції впав на 70%. До повномасштабної війни це був наш головний логістичний хаб: понад 90% експорту йшло саме Чорним морем. На жаль, замість запланованих на 2026–2027 роки 64,4 млн тонн унаслідок обмеженої пропускної здатності маршрутів Україна експортує приблизно 29,6 млн тонн. Це означає, що наприкінці осені, коли відбудеться пікове завантаження терміналів, вітчизняні аграрії зіткнуться зі значним дефіцитом складських приміщень, і зерно буде просто ніде зберігати. Тож збитки вимірюватимуться десятками мільйонів втрачених доларів для українського бюджету й коштів на наступну посівну для аграріїв.
Як проблеми логістики, потужностей для зберігання надлишків зерна та посівної на тлі кризи в експорті переживають фермери Півдня, своїм «поглядом з поля» із Mind поділився Сергій Сорокунський, агропідприємець із Херсонщини, засновник «Сапфір Агро».
Я не експортер і ним не стану. Моє підприємство постачає зерно великим компаніям, у яких є термінали, транспорт і надійне кредитне плече. Про блокування портів я говорю з позиції малого постачальника, без претензій на політичні висновки. Моя територія починається за воротами господарства й закінчується там, де стартує ланцюг постачань.
Мій досвід типовий для Півдня. На Миколаївщині пшениця і ячмінь подешевшали з 9–11 до 5–7 тис. грн за тонну. На Херсонщині – з 10–11 тис. до 6–7 тис. грн за тонну. Коли мені вдається продати зерно, я погоджуюсь на дисконт у 30–40%. Це та сама маржа, яку ми мали б заробити. Вона залишилася десь на шляху між елеватором і портом.
Причина падіння закупівельних цін – звуження експортного каналу. Коли трейдер не може вчасно відвантажити зерно за кордон, він скорочує закупівлі або пропонує нижчу ціну на місці. Витрати на доставку, зберігання та ризики від простою також закладаються в закупівельну ціну. Тому зовнішні обмеження безпосередньо тиснуть на внутрішній ринок: навіть за незмінної світової ціни фермер може отримувати значно менше.
Наш Південь живе за іншою арифметикою. Мій соняшник цього року дав 20 центнерів з гектара. Для нашої землі це дуже вдалий результат. Ріпак дав близько 10. Такий урожай в нашому регіоні ми бачимо раз на кілька років. Колеги з Вінниччини збирають по 40 центнерів щороку. Тож порахуймо. Якщо собівартість гектара умовно дорівнює 10 центнерам, а ти зібрав 20, то запас міцності становить ті самі 10. У вінницького колеги собівартість може бути й 15, але на тих самих 40 центнерах його запас сягає 25. Він може покласти врожай на склад і спокійно чекати рік-два, якщо ще й тваринництво підстраховує. Ми чекати не можемо, бо виручка від цього врожаю потрібна, щоб закрити витрати цього року.
Далі ланцюг простий. Я продаю те, що зібрав, і розраховуюся з власниками паїв. Недостача зараз приблизно 10 млн грн. Йдеться саме про касовий розрив господарства, це кошти, яких бракує для поточних розрахунків. Причина полягає в затримці надходжень виручки від реалізації врожаю та через зниження закупівельних цін. Це не встановлена сума втрат зерна і не якийсь окремо нарахований борг перед пайовиками. Однак немає виручки – немає і виплат, і напруження з'являється в цілому регіоні.
Зберігання теж перестало бути безхмарним: воно платне, а термінали великих компаній обстрілюють. Якість зерна нікуди не дінеться, але фізично воно може пропасти. Мені як постачальнику пропонують додаткові угоди про форс-мажори.
Я не хочу драматизувати, зберігаю оптимізм і закликаю до цього інших, але нинішня криза – це лише початок. Поки що найболючіше її відчувають фермери Півдня, де жнива йдуть раніше, але згодом ситуація пошириться й на решту регіонів. Найбільший тиск на термінали й елеватори прийдеться на кінець осені, коли піде кукурудза. Дехто з аграріїв уже думає про те, щоб відмовитися від збору цьогорічного врожаю, бо висушити й зберегти її буде дорожче, ніж залишити в полі.
Так вийшло, що найбільше постраждають ті, у кого найменше запасу, тобто малі господарства з південних областей. Мінагрополітики, за результатами опитування, прогнозує скорочення озимого клину в середньому до 15%, по озимій пшениці – до 17%, по ріпаку – на 5–7%.
А ще господарства вже економлять на добривах, і наслідки проявляться в урожайності наступного року, навіть якщо площі збережуть.
Усе впирається в логістику. Те, чи будуть у мене купувати зерно, залежить від того, чи буде потім змога його вивезти. Подивімося, скільки коштує альтернатива.
Раніше морська логістика коштувала $12–15 за тонну, по Дунаю – понад $50. Пальне й електроенергія додали витрат: за деякими оцінками, одна тонна пального за вартістю дорівнює 25–30 тонн пшениці. Зараз транзит Дунаєм ускладнюється через посуху та обміління.
Станом на початок жовтня на рейді Сулінського каналу очікувало близько 125 суден, а час очікування сягав 12–17 днів. Кожен день простою додає приблизно $1 до тонни вантажу.
Сухопутні транзити через Польщу й Румунію обмежені. Уряди цих країн намагаються йти назустріч, але швидко подвоїти пропускну здатність транспорту та портів неможливо, європейські порти зараз заповнені власним зерном, і очевидно, що пріоритет буде надаватися місцевим виробникам: усі пам’ятають, яким чутливим усі ці роки було питання українського зерна для поляків. На кордоні виникають затримки, накопичуються збитки.
Україні дуже допомагає Молдова, але маршрути суходолом ще дорожчі, ніж по воді, і фізично не здатні замінити морські обсяги.
Водночас це проблема не тільки для українців. Через війну може постраждати понад 17% світової торгівлі зерном, йдеться про глобальну продовольчу кризу, і це розуміють у ЄС, хоча поки що й не погодили сценарій порятунку експорту українського зерна.
Держава намагається робити все можливе для вирішення ситуації, як у відносинах із західними партнерами, так і у відносинах з аграріями. У програмі «5-7-9» скасували обмеження на оборотний капітал, а ставку для агробізнесу знизили з 15% до 10%. На осінню посівну ліміт становить 90 млн грн, у листопаді його можуть підняти до 150 млн.
Банки отримали державні гарантії на 20,8 млрд грн, які покривають до 80% кредитного ризику. Мінагрополітики також просить у Євросоюзу 220 млн євро безповоротної допомоги на компенсацію відсотків.
На жаль, доступність програми на папері ще не гарантує прогнозованої вартості кредиту. За механізмом «5-7-9%» держава компенсує банку частину процентної ставки. Проте ми вже стикались із ситуацією, коли компенсація затримувалась і банк виставляв вищі відсотки.
Тому для осінньої посівної важлива не лише можливість отримати кредит, а й своєчасне фінансування компенсацій та умови конкретного договору з банком. Державні гарантії полегшують доступ до кредитування, але самі по собі не усувають ризику касового розриву.
Державна допомога є дієвим інструментом. Але, за оцінками Всеукраїнської аграрної ради, масштаб потреб значно більший: лише на осінню посівну й оренду землі потрібно близько 200 млрд грн, а на весняну – понад 350 млрд. Аграрна рада просить пільгове кредитування, реструктуризацію чинних боргів і відстрочку, а зерно має ставати заставою для банків.
Ситуація зараз складніша, ніж у 2022 році. Тоді допомогли безвідсоткові кредити для малих і великих фермерів. Додатково погіршує ліквідність затримка бюджетного відшкодування ПДВ. Восени 2026-го уряд зупинив відшкодування майже 18 млрд грн. Ми вже чуємо від покупців пропозиції сплачувати виробникам лише частину суми контракту, відкладаючи решту до моменту отримання відшкодування. Якщо раніше розрахунки з великими покупцями часто вкладалися у три–п'ять днів за графіком, тепер, з нашого досвіду, це може тривати і два тижні, і навіть місяць. Для господарства, якому потрібно оплачувати оренду землі й готувати посівну, це критично.
Зараз фермери просять банки давати позики під заставу зерна, що зберігається і на несертифікованих складах. Великі елеватори, як показує практика, частіше потрапляють під удари, тоді як розосереджене зберігання не лише дешевше, а й безпечніше.
Щодо зберігання, практичним рішенням могло б стати ширше використання розосереджених складських потужностей і кредитування під заставу зерна, зокрема, там, де воно зберігається поза сертифікованими елеваторами, за належного підтвердження кількості та якості. Це дозволило б не продавати врожай вимушено в момент найнижчої закупівельної ціни.
Альтернативні маршрути через Дунай, Молдову та західні кордони потрібні, але самі по собі не здатні швидко замінити великі морські обсяги. Водночас лишається вірити в те, що українська дипломатія та армія разом знайдуть спосіб вирішити кризу цивільного судноплавства в Чорному морі.
24 вересня президент Туреччини Ердоган повідомив, що Анкара активізувала дипломатичні зусилля для відновлення чорноморського зернового експорту. Речник Військово-морських сил Дмитро Плетенчук обіцяє знайти спосіб захистити цивільне судноплавство й нагадує, що ми вже проходили схожі кризи. Російські аграрії теж не можуть збувати зерно через блокування портів Азово-Чорноморського басейну, тому в тиші за кулісами охочих до відновлення судноплавства не бракує.
Оновлення мінімальних експортних цін саме по собі не розв’язує проблему закупівельних цін для фермера. Уряд у серпні знизив розрахунковий поріг для низки культур із застосуванням коефіцієнта 0,714, щоб експортні контракти відповідали новим логістичним умовам, наприкінці вересня його дію продовжили на жовтень – грудень.
Це може розблокувати окремі контракти, але не збільшує фізичну пропускну здатність маршрутів. У нинішніх умовах ціну, яку отримує виробник, значною мірою визначають можливості та закупівельна політика трейдерів.
А поки календарне планування для аграріїв зсувається. Міністр аграрної політики застерігає, що вже в листопаді аграріям доведеться ухвалювати остаточні рішення щодо весняної посівної 2027 року.
Якщо експорт не відновиться до весни, посівні площі можуть скоротитися на 35–40%, втрати економіки можуть сягнути 5% ВВП, а бюджет щороку недоотримає до 90 млрд грн. Тобто до відповідальних рішень лишаються тижні.
Найпрактичніша підтримка зараз – своєчасно виконувати вже взяті державою зобов’язання: відшкодовувати ПДВ, забезпечувати компенсацію відсотків за кредитами та виплати за програмами підтримки.
Наше господарство має власний досвід невиплаченої компенсації за придбану вітчизняну техніку: наприкінці 2021 року ми подали документи на відшкодування близько 40 тис. грн, але коштів не отримали. Для невеликого виробника навіть така сума має неабияке значення, а передбачуваність державних виплат – ще більше.
Жодна компанія з тих, чий досвід я переглянув, не очікує швидкого розблокування. Це не пригнічує, а дисциплінує. Наше завдання не прибрати кризу, а дожити до моменту, коли вікно відкриється, зі сформованою командою, обробленою землею і розрахованими з людьми паями. Бо, коли експорт морем нарешті повернеться, нам має бути що возити.