Для індустріальних парків оновлено рамку q тим самим відкрито ширший простір для енергетичних інвестицій. Відповідні нововведення містяться в ухваленому парламентом на початку вересня Законі «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення функціонування індустріальних парків» № 4961-ІХ, що набирає чинності 26 грудня 2026 року.
Ключовий ефект документа – перехід від моделі окремого промислового майданчика до моделі інтегрованої екосистеми, де виробництво поєднується з локальною генерацією, накопиченням енергії, когенерацією, управлінням попитом, переробленням відходів і спільним використанням ресурсів.
Докладно про зміни, що принесе новий закон, зокрема впровадження концепції екоіндустріального парку, та можливості, що відкривають інвесторам ці нововведення, Mind розповіли старша юристка Asters Тетяна Піскун і партнери Asters Ярослав Петров та Олег Бойчук.
Закон запроваджує поняття екоіндустріального парку, передбачає критерії віднесення індустріальних парків до екоіндустріальних парків, порядок отримання цього статусу тощо.
На практиці модель екоіндустріального парку створює для резидентів парку низку переваг, які допомагають знизити витрати й підвищити стійкість, зокрема:
Сам статус не створює окремої пільги: інвестиційну цінність визначатимуть реальні показники – вартість енергії для резидентів, частка локальної генерації, надійність постачання, скорочення викидів і строк окупності спільної інфраструктури.
Для інвестора екопарк є не лише «зеленою» оболонкою, а платформою для кількох взаємопов’язаних проєктів із різними профілями ризику та дохідності. Генерація, накопичення, теплопостачання, енергоефективність і перероблення відходів можуть фінансуватися окремо або об’єднуватися в єдину інфраструктурну модель із довгостроковими договорами з резидентами.
Водночас продаж надлишків електроенергії, приєднання до мереж, ліцензування та участь у балансуванні залишаються предметом окремого енергетичного регулювання. Тому технічну концепцію, комерційну модель і договірний розподіл ризиків варто формувати паралельно вже на ранній стадії.
Інвестиційний потенціал екоіндустріального парку може реалізовуватися через такі моделі отримання доходу інвестором.
1. Energy-as-a-service. Інвестор фінансує енергетичні установки, а резиденти оплачують доступ до енергії, потужності або гарантованого рівня сервісу.
2. Довгострокові договори з резидентами. Передбачуване споживання створює базу для фінансування генерації, когенерації та накопичувачів.
3. Інфраструктура як окремий актив. Мережі, підстанції, теплові контури, водопідготовка й об’єкти поводження з відходами можуть мати власну модель плати за користування.
4. Партнерство з технологічними операторами. Виробники обладнання, ESCO-компанії та спеціалізовані оператори можуть входити у проєкт через спільні підприємства, оренду або сервісні контракти.
Закон робить користування землею для індустріальних парків простішим і стабільнішим, зокрема, передбачає:
Для енергетичного інвестора це означає, що строк оренди землі тепер краще узгоджується зі строком окупності обладнання – сонячних станцій, накопичувачів енергії тощо. Довший і передбачуваніший період користування землею робить інвестиційну модель стабільнішою та привабливішою.
Сучасні екоіндустріальні парки трансформуються в самодостатні енергетичні хаби, де інтеграція відновлюваних джерел живлення та циклічне використання ресурсів відкривають для інвесторів і резидентів принципово нові сценарії ефективності, а саме:
Окремою можливістю є поєднання енергетичних проєктів із виробництвом обладнання, компонентів або матеріалів безпосередньо в парку. Це скорочує логістику, полегшує сервіс і створює для інвестора не один актив, а локальний ланцюг вартості.
Ефективна реалізація інфраструктурних та енергетичних проєктів в індустріальних парках залежить не лише від фінансових моделей, а й від надійності правового фундаменту: чіткого регулювання земельних відносин, прозорого управління та суворого дотримання комплаєнс-процедур.
Звернути увагу варто на такі аспекти.
Земельний контур. Окреме цільове призначення (землі індустріальних парків), стабільність використання на строк роботи парку, спрощене оновлення кадастрових відомостей і скасування верхньої межі площі в 1000 га полегшують масштабування інфраструктури.
Оренда і суборенда. Строки мають відповідати інвестиційному горизонту, а договори – прямо захищати доступ до мереж та енергетичних об’єктів.
Перехід прав та обов’язків ініціатора створення. Якщо всі земельні ділянки в межах індустріального парку переходять від ініціатора створення до нової особи (не учасника і не керуючої компанії), ця особа автоматично набуває всіх прав і обов'язків ініціатора.
Комплаєнс. Санкційні, антикорупційні, офшорні та FATF-обмеження потрібно перевіряти щодо інвесторів, операторів, підрядників і постачальників обладнання.
Управління. Керуюча компанія має підтримувати статус парку в Реєстрі індустріальних парків (реєстр), звітність і координацію спільної інфраструктури.
Комплаєнс. Земельні, комплаєнс- та управлінські питання не формують головну інвестиційну тезу, але можуть заблокувати її реалізацію. Невідповідний партнер або постачальник може поставити під ризик не лише окремий контракт, а й статус парку, доступ до державного стимулювання та фінансування. Тому комплаєнс має бути вбудований у структуру угоди, не підміняючи оцінку попиту, технологічної концепції та економіки енергетичного проєкту.
Успішна реалізація енергетичної моделі екоіндустріального парку вимагає системного та послідовного підходу до проєктування, який мінімізує фінансові ризики й забезпечує скоординовану взаємодію між девелопером, операторами та резидентами. Рекомендовано виконати такі кроки:
Найкраще працюватиме поетапна модель: спочатку – базова інфраструктура і якірні споживачі, далі – масштабування генерації та накопичення, а потім – спільні проєкти промислового симбіозу.
Перед ухваленням рішення про фінансування проєктів у межах екоіндустріального парку потенційному інвестору необхідно провести комплексний аудит технічних, комерційних і юридичних чинників, які безпосередньо впливають на окупність капіталовкладень, а саме:
Впровадження концепції екоіндустріального парку трансформує традиційну промислову зону на інтегровану екосистему, яка забезпечує взаємовигідний розподіл витрат, мінімізацію ризиків і диверсифікацію джерел доходу для кожного учасника проєкту.
Інвестори, які вже зараз агрегують майбутній попит, домовляються з якірними резидентами та проєктують спільну генерацію, накопичення, когенерацію й ресурсні контури, матимуть перевагу після запуску підзаконних механізмів.
Земля, комплаєнс та управління залишаються необхідною основою, однак конкурентну цінність парку визначатиме його здатність забезпечити резидентам надійну, прогнозовану й економічно обґрунтовану енергію, а інвесторам – масштабовані проєкти з довгостроковою моделлю доходу.