«Рожевий жовтень» має вийти на новий рівень: чому Україні потрібно змінити підхід до лікування раку молочної залози
І як доступ до сучасної терапії впливає на економіку держави
Жовтень традиційно відмайорів рожевими стрічками та нагадуваннями про рак молочної залози. Соцмережі, лікарі, МОЗ, пацієнтські спільноти та фармкомпанії увесь місяць нагадували про мамографію і самообстеження. Це правильно і важливо. Але є питання, яке губиться за закликами до ранньої діагностики: що відбувається після того, як жінка чує діагноз «рак молочної залози» (РМЗ)?
У Європі відповідь на це запитання за останні десятиліття докорінно змінилася. Там за даними ВООЗ смертність від РМЗ стабільно падає. Завдяки новим терапевтичним рішенням хворобу, навіть її агресивні форми, вдається контролювати роками. Рак молочної залози дедалі частіше набуває статусу хронічного захворювання. В Україні ж він досі щороку забирає близько 4000 життів.
Як потрібно змінити підхід до лікування РМЗ, чому лише нагадування про ранню діагностику вже замало, і без доступу до сучасної терапії вона втрачає сенс та змушує українських пацієнток залишатися за кордоном, Mind розповів Деян Нешич, генеральний директор «Рош Україна».
Рак молочної залози залишається абсолютним лідером серед онкозахворювань українок. За даними Національного канцер-реєстру, у 2024 році цей діагноз вперше почули понад 13 тис. жінок (до речі, хвороба не оминає і чоловіків, у яких щороку фіксують понад 100 нових випадків).
Найболючіше б'є віковий зріз. Майже 40% нових випадків і третина смертей припадають на жінок віком 45–64 роки. Це пік соціальної та професійної активності.
Це жінки, які керують бізнесами, викладають, сплачують податки і тримають на собі родини. Втрата кожної з них стає прямим ударом по економіці та демографії країни, знекровленої війною.
За оцінками GLOBOCAN, у 2024 році показник смертності від РМЗ в Україні становив 16,2 на 100 тис. жінок. Для порівняння: у Чехії, одній із референтних для нас країн у сфері ціноутворення на ліки, він становить 11,6. Тобто показник смертності в Україні приблизно на 40% вищий.
Цей розрив спричинений багатьма чинниками: від якості скринінгів до маршруту пацієнта. Проте ключовим бар'єром залишається саме доступ до сучасного лікування.
Діагноз – початок, а не фінал
Рання діагностика рятує життя. В Україні мамографія доступна безоплатно за Програмою медичних гарантій, а жінки з підозрою на захворювання можуть отримати необхідні базові обстеження за направленням лікаря. Проте навіть своєчасно виявлена пухлина не гарантує успішного лікування, якщо необхідна терапія недоступна.
Після встановлення діагнозу жінка може отримати безоплатну онкологічну допомогу в медичному закладі, який має договір з НСЗУ. Держава покриває необхідні обстеження, хірургічне втручання, променеву та базову хімієтерапію, а також забезпечує низкою лікарських засобів, які закуповуються централізовано.
Проте державне фінансування онкологічної допомоги не означає доступності всіх сучасних методів лікування. Для певних підтипів раку молочної залози потрібні таргетні препарати, імунотерапія або інші інноваційні підходи, які не завжди охоплені державними закупівлями.
У таких випадках пацієнтки можуть опинитися перед необхідністю самостійно оплачувати дороге лікування або шукати альтернативні можливості його отримання, у тому числі переїзд за кордон.
Сучасна онкологія вже давно відійшла від сприйняття раку молочної залози як одного захворювання. Вибір терапії залежить від підтипу та молекулярних характеристик пухлини: від гормональної чи HER2-спрямованої терапії до імунотерапії та таргетних препаратів.
Тому головне питання сьогодні – чи може українська пацієнтка отримати лікування, яке відповідає сучасним міжнародним рекомендаціям і саме її підтипу раку?
Україна вже має інструменти для розширення доступу до такого лікування. Працює система оцінки медичних технологій, застосовуються договори керованого доступу (ДКД), які дозволяють державі закуповувати інноваційні препарати на спеціальних умовах.
Наступний крок – перетворити окремі рішення на системний і передбачуваний доступ до сучасної терапії, щоб можливість отримати необхідне лікування не залежала від фінансових можливостей пацієнтки.
Коли ліки визначають, чи повернеться жінка додому
Після 2022 року мільйони українок опинилися в системах охорони здоров’я Польщі, Німеччини, Чехії та інших країн ЄС. Там вони отримали не лише безпеку, а й гарантований доступ до сучасної онкологічної допомоги.
Для української пацієнтки наближення до європейських стандартів має цілком практичний вимір: чи може вона отримати вдома сучасне лікування, доступне пацієнткам у Польщі чи Німеччині. І для цього не потрібно чекати формального вступу України до ЄС.
Тут виникає незручне для України питання: чи повернеться жінка додому, якщо знає, що у випадку рецидиву або прогресування хвороби критично важливі ліки вона гарантовано отримає лише за кордоном?
Нещодавнє дослідження в JAMA Network Open (2025) виявило тривожний факт: українські біженки в Польщі вдвічі частіше потрапляли до онкологів із III–IV стадією РМЗ порівняно з польками (43,2% проти 27%). Це не свідчить про біологічну агресивність раку. Це результат перерваного лікування, втраченого часу та нерівного доступу до медицини вдома.
Тому сучасна онкодопомога виходить за межі лише медичної теми. Вона стає вагомим аргументом на користь того, щоб будувати життя саме в Україні.
Економіка життів: чи можемо ми не інвестувати?
Під час війни бюджет суворо обмежений. Але варто подивитися на проблему під іншим кутом: чи можемо ми дозволити собі втрачати працездатне населення?
Рак має чітку економічну ціну. Коли людина через хворобу випадає з ринку праці, держава втрачає податки та продуктивність. Аналітики OECD підрахували, що до 2050 року рак коштуватиме країнам ЄС втрати робочої сили, еквівалентної 1,1 млн працівників, та близько 49 млрд євро щорічних економічних збитків.
Для України з її жорстким дефіцитом кадрів ця математика ще безжальніша.
Видатки на сучасну онкологію не є «безповоротними витратами» бюджету. Це інвестиція, яка у середньостроковій перспективі знижує навантаження на систему соціальних виплат, зберігає платників податків і підтримує ринок праці.
Ми маємо рахувати не лише вартість інноваційних препаратів, а й ціну їхньої відсутності.
Три кроки для поліпшення доступу до терапії
Щоб зменшити розрив у рівні забезпечення лікуванням між Україною та Європою, нам не потрібно будувати систему з нуля. Достатньо масштабувати хоча б ті три інструменти, що вже довели свою ефективність. А саме:
1. Договори керованого доступу (ДКД)
Цей механізм дозволяє державі напряму домовлятися з виробниками про спеціальні умови, розширюючи доступ пацієнтів до інновацій. В Україні ДКД вже застосовують в онкології, а у 2025 році держава ухвалила нові рішення щодо розширення доступу до терапії РМЗ. Проте перелік сучасних препаратів залишається вкрай обмеженим і не покриває реальних потреб пацієнток.
Державі варто значно розширити перелік інноваційних ліній терапії, які можуть закуповуватися через ДКД, адже саме вони сьогодні є стандартом лікування в Європі.
Цей інструмент потрібно масштабувати всюди, де оцінка медичних технологій підтверджує клінічну та економічну цінність препарату.
2. Якісна персоналізована діагностика
Щоб призначити ефективне лікування, лікарю необхідно знати молекулярні характеристики пухлини.
Частина необхідних досліджень уже покривається державою, проте доступ до окремих високоспеціалізованих тестів залишається обмеженим.
Тому важливо розширити державне фінансування таких досліджень і забезпечити їхню доступність для пацієнток відповідно до медичних показань. Це дозволить точніше призначати дорогі препарати тим, хто може мати від них найбільшу користь, та ефективніше використовувати бюджетні кошти.
3. Довгострокове планування бюджету
Витрати на онкологію потрібно оцінювати не в межах одного бюджетного року, а з урахуванням того, скільки років активного життя та працездатності може дати ефективне лікування.
«Рожевий жовтень» має вийти на новий рівень. Ми мусимо продовжувати говорити про мамографію, але не можемо зупинятися на діагностиці.
Справжній успіх – це збережені життя українок, які після діагнозу продовжують працювати, виховувати дітей і будувати своє майбутнє в Україні. І для цього сучасне лікування має бути доступним удома, а не лише за кордоном.