Опалювальний сезон 2016-2017 років, що минає, може стати останнім в історії взаємовідносин компанії Рината Ахметова «Київенерго» та міської влади столиці. І причиною обопільного рішення про розрив буде не конфлікт інтересів, а неспроможність ані «Київенерго», ані влади вирішувати питання багатомільярдних дотацій тарифу на тепло для населення.
Із врахуванням компенсації різниці у тарифах, а також частки субсидій, сума загальних «дотацій» для «Київенерго» зросте до 4-5 млрд грн ($150-180 млн). Дещо меншу суму – 2-3 млрд грн – також потрібно передбачити на щорічні програми ремонту тепломереж. Сумарно дефіцитний портфель київських тепломереж становить 6-8 млрд грн. І від зміни назви компанії та її правової форми проблема нікуди не подінеться.
Наявна у Mind інформація свідчить про те, що за нинішньої економічної ситуації зі структурою, яка має такий «букет» фінансових проблем, не хоче мати справу практично ніхто.
Історія питання. На початку 2017 року міський голова Києва Віталій Кличко однозначно дав зрозуміти, що наступний опалювальний сезон пройде вже без участі «Київенерго», а мережами опікуватиметься певний абстрактний інвестор. «Ведемо переговори з трьома компаніями з Норвегії, Польщі, Франції, які готові брати участь у відкритих торгах на концесію тепломереж «Київенерго», – сказав Кличко у січні. Як відомо, договір про оренду тепломереж та ТЕЦ завершується 31 грудня 2017 року.
Проте, питання «хто першим вийде з гри» та припинить «мучити» себе та киян, не є новим. Воно періодично поставало на порядку денному впродовж останніх десятьох років. А вже із 2010-го київська влада та «Київенерго» розпочали предметний «торг» щодо майбутнього теплових мереж та ТЕЦ столиці.
У листопаді 2010 року при КМДА було вперше створено робочу групу з вивчення питання передачі в концесію об’єктів у сфері теплопостачання, які є комунальною власністю територіальної громади міста.
А вже у 2011-му київська влада розпочала вивчати досвід Вільнюса з питання передачі в концесію об’єктів теплопостачання міста. «Ми зараз відправили свою делегацію до Вільнюса, де передана в концесію система теплопостачання французькій фірмі. Ми вивчаємо досвід і хочемо побачити, як це працює в цивілізованому світі. Якщо буде нормально виписаний договір концесії, я вважаю, що це є позитив», – заявляв тоді перший заступник голови КМДА Олександр Мазурчак.
За його словами, у міста, грошей на серйозну реконструкцію тепломереж немає. І навряд чи вони знайдуться в міському бюджеті. «Тільки за рахунок інвестора можна залучити ці гроші. Іншого варіанту, окрім як через концесію, в світі не існує. І концесія краще оренди тим, що вона не дає можливість приватизувати майно. Майно завжди залишається у громади міста. Після закінчення концесії воно переходить назад громаді міста», – наголошував Мазурчак.
Віталій Кличко VS «Київенерго». Станом на 2011 рік проект рішення про концесію був навіть вже підготовлений і виносився на розгляд сесії Київради, але депутати зняли його з розгляду. Водночас, уже тоді депутатська фракція нинішнього мера Києва «УДАР Віталія Кличка» в Київраді виступила проти передачі в концесію «Київенерго» об’єктів теплопостачання міста. Більше того, фактично тоді Кличко вимагав від Київської міськдержадміністрації розірвати угоди з «Київенерго» та виконати рішення Київради про створення комунального підприємства «Київтеплокомуненерго».
У тому ж таки 2011-му компанія Ріната Ахметова «ДТЕК» виступала за передачу в концесію мереж теплопостачання Києва компанії «Київенерго». Генеральний директор «ДТЕК» Максим Тимченко стверджував, що такий крок є необхідним для того, щоб отримати кредити на реконструкцію тепломереж столиці.
«Щодо «Київенерго» потрібно, скоріше, обговорювати, як не залишитися без штанів, а не як заробити. У наступному році (2012-й. – mind) необхідно як мінімум мільярд гривень ($120 млн) – просто щоб зупинити зростання поривів, які вже тисячами обчислюються. Потрібна нова система тарифоутворення, яка передбачає повернення на вкладений капітал», – заявляв Тимченко у 2011 році.
Про саму ж форму концесії, то на думку представника «ДТЕК», договір більше потрібен міській владі. «Він (договір) також є документом, на підставі якого банки готові давати «довгі» кредити. І тоді питання буде вирішуватися не за рахунок підвищення тарифів у п’ять-шість разів, а за рахунок залучення грошей на 10-15 років, і плавного виходу на економічно обґрунтований тариф», – підкреслював Максим Тимченко.
Зрештою, у «Київенерго» навіть не приховували свого бажання брати участь у концесії. «Потреба в ефективній моделі управління комунальним майном зараз відчувають усі учасники процесу – кияни, міська влада, «Київенерго». Як носій унікального досвіду роботи в сфері державно-приватного партнерства, наша компанія відкрита до такої співпраці, а в майбутньому готова брати участь в по-європейськи прозорому конкурсі на вибір концесіонера», – заявляв генеральний директор «Київенерго» Олександр Фоменко.
У 2016 році в «Київенерго» підтверджували, що співпрацюють із київською владою щодо можливого нового конкурсу. Київська міська державна адміністрація за допомоги Міжнародної фінансової корпорації (IFC) з групи Світового банку проводили підготовку до організації можливого концесійного конкурсу.
«Лідируючою в цьому проекті є міська адміністрація. Ми надаємо всю інформацію і наше бачення розвитку всієї ситуації. Можуть бути різні комбінації – з передачі в концесію, управління містом або продовження поточного договору, але жодна з них нормально працювати не буде, якщо не внести зміни в регуляторному середовищі», – розповідав Максим Тимченко
Хто замість «Київенерго»? Тим часом усі ці багаторічні розмови схожі на затягування часу, оскільки ніхто із учасників процесу не знає рецепту порятунку теплових мереж Києва.
І навіть за довгий відрізок часу не змінилася компанія, з якою періодично ведуть переговори щодо концесії тепломереж і ТЕЦ. У 2011 році заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Ольга Романюк повідомляла, що Мінрегіон провів переговори з великою французькою фірмою Dalkia, яка готова прийти в Україну і взяти в концесію об’єкти теплозабезпечення.
Саме Dalkia або Veolia мав на увазі мер Кличко, коли говорив, що з 2018 року київське теплове господарство може отримати нового «управляючого». А також називав Францію, Польщу і Норвегію серед потенційних країн-інвесторів.
Dalkia – відома французька компанія, яка займається енергетичними проектами житлово-комунального господарства Франції; на сьогодні вона повністю контролюється Electricitе de France. До 2014 року акціонером компанії була також французька група Veolia, яка є крупним європейським житлово-комунальним холдингом, що займається переробкою сміття та водоканалізуванням, енергетикою та екологією. З 2014 року енергетичними проектами в інших країнах концесії тепломереж і ТЕЦ у країнах Східної Європи опікується виключно Veolia. Найбільшими та успішними стали проекти у Польщі та Литві.
Хоча в цілому Dalkia і Veolia також активно поширювали свою присутність у Німеччині, Болгарії, Чехії, Словаччині, Румуні, Естонії, Латвії, де централізоване опалення було муніципальним і пережило період деградації.
Як працює Dalkia у Європі? На даний момент більше 50% ринку централізованого опалення у Литві належить Dalkia (Veolia). У 2000 році було підписано перші договори оренди тепломереж. Dalkia обіцяла інвестувати $100 млн. Також Dalkia взяла на себе зобов’язання не підвищувати тарифи без суттєвих змін на світових ринках цін на паливо. У низці країн Східної Європи компанія викупила об’єкти теплоенергетики у власність, але у Литві укладені договори концесії на терміни від 15 до 30 років в різних містах. Сумарно в систему теплопостачання Вільнюса з 2002 року було інвестовано 220 млн євро. Це дало можливість знизити обсяг виробництва тепла на 12%.
Загальна протяжність тепломереж у Литві більше 1000 км. Показово, що за один із п’ятирічних термінів модернізували лише 90 км мереж. Якщо порівнювати цю ситуацію з «Київенерго», то протяжність столичних тепломереж становить більше 2600 км, з яких майже 1800 км потребують термінової заміни. Якщо врахувати досвід Литви, то на це може знадобитися 100 років.
Dalkia Polska (Польща, Veolia) обслуговує теплові мережі більш ніж у 40 містах. Інвестиції за 15 років склали орієнтовно 400 млн євро. Встановлена потужність всіх обслуговуваних у Польщі джерел – більше 3000 Гкал/год. У випадку з «Київенерго», то сумарна потужність об’єктів становить майже 9000 Гкал/год.
Приклад Литви і Польщі свідчить, що лише один прихід інвестора в Україну не вирішить проблеми теплокомуненерго Києва. Оскільки масштаб роботи лише одного столичного підприємства у декілька разів перевищує досвід Dalkia і Veolia у Східній Європі.
Водночас, сенс розвивати, а не знищувати сектор теплопостачання майже абсолютно закономірний. Адже в ЄС саме 50% енергії припадає на теплопостачання. Із цього обсягу приблизно 70% – це опалення, а 20% – гаряче водопостачання. У таких європейських країнах, як Швеція, Фінляндія, Ісландія, Данія, Латвія, Литва, Естонія і Польща використання послуг централізованого теплопостачання перевищує 50%.
Кожна країна або місто вибирають зручну для себе форму управління. Це може бути оренда, концесія і приватизація.
Чим ризикує інвестор? В Україні поки що був реалізований єдиний дієвий у масштабі міста проект інвестицій концесії тепломереж – це Артемівськ Донецької області. У 2007 році міська влада передала цілісний муніципальний майновий комплекс теплопостачання у концесію на 40 років литовській компанії Ukmerges energija.
У випадку «Київенерго» ситуація набагато складніша і масштабніша. Наявна інформація свідчить, що наразі обговорюється можливість умов концесії тепломереж Києва, які передбачатимуть для компанії (французької чи польської) прив’язку навіть задекларованих обсягів інвестицій до підвищення тарифів на тепло. Цілком закономірно, що компанія, яка управлятиме тепловими мережами, буде інвестувати в модернізацію трубопроводів і теплопунктів та очікуватиме повернення цих коштів. Нажаль, досвід східно-європейських країн засвідчує, що після інвестицій тариф на тепло так і не знизився.
Проблемою для будь-якого управляючого тепломережами Києва стане бідність населення, високий рівень як субсидій, так і дотацій для «Київенерго», а також необхідність нарощувати ремонт або ж модернізацію. Сумарно щорічний дефіцитний портфель київських тепломереж становитиме 6-8 млрд грн. Ефективність та прибутковість роботи на цьому ринку – це наслідок платоспроможного населення або платоспроможного уряду. Ні перше, ні друге в перспективі як мінімум наступних 10 років потенційними інвесторами в Україні не передбачається.
Стосовно можливої конкуренції власників «Київенерго» та теоретичних поляків чи французів, то безумовно, що останні матимуть виграшну фінансову позицію. У Євросоюзі є доступ до дешевих кредитних ресурсів. Це ключовий момент, який може дати іноземній компанії можливість довгострокового планування роботи на ринку України.
Але навіть за таких умов роботи у Польщі та Литві потребували менше коштів, ніж орієнтовно слід вкласти у теплові мережі Києва. Так, реконструкція тепломереж потребує в цілому $1,5 млрд, а повне оновлення буде коштувати більше $3 млрд. Польські та литовські майже $700 млн за 15 років – це занадто низький орієнтир для столиці України. Тим більше, що робота Dalkia і Veolia у Східній Європі передбачала наступні умови оренди чи концесії: до 10 років – оперативні витрати (ремонт), до 25 років – інвестиції в оновлення системи (реконструкція), 30 років – фінансується розвиток нових систем (модернізація).
Тому, скоріше за все, значних структурних та інвестиційних кроків не буде реалізовано. Відбуватиметься перерозподіл сфер впливу між існуючим оператором, яким є «Київенерго», та комунальним підприємством «Київтеплоенерго».
Хто «візьме» столицю? Заступник голови КМДА Петро Пантелєєв після заяв мера Віталія Кличка про іноземних інвесторів зазначив, що столична адміністрація розглядає можливість продовжити договір з «Київенерго» з управління тепловими мережами до кінця опалювального сезону 2017-2018 років: «Щоб в середині опалювального сезону не було пертурбації – продовжити дію до кінця наступного опалювального сезону. Потім продовжувати дію контракту наміру немає, було прийнято таке рішення». Остаточне ж рішення столична влада прийме в листопаді 2017 року.
Водночас муніципальне підприємство «Київтеплоенерго» з березня 2017 року розпочало транспортування (не виробництво) тепла у Дарницький і Дніпровський райони столиці. Ця ділянка мереж «Київенерго» була передана в управління «Київтеплоенерго» у липні 2016 року. Влада Києва вже закупила для «Київтеплоенерго» п’ять «аварійок», три екскаватори, кран-маніпулятор і лабораторію для визначення теплових втрат у мережах.
Отож, в складних економічних умовах теплові мережі Києва і для потенційного інвестора, і для «Київенерго», і для нового «Київтеплоенерго» будуть завжди у ролі «сироти», інтереси якої завжди знаходитимуться на останньому місці. А головна проблема полягає в тому, що за таких обставин «сирітська» доля чекає також і на мешканців та споживачів тепла багатомільйонного Києва.