Італійська компанія Snam може виступити партнером компанії «Магістральні газопроводи України» та навіть готова вкласти $2 млрд інвестицій. Але наскільки довготривалим буде українсько-італійське партнерство – це вже залежить від російського «Газпрому».
Насправді переговорний процес щодо збереження транзиту газу через Україну триває вже понад 10 років. Від часу введення в дію «Північного потоку» кожен новий президент України та керівництво кожного уряду стикаються із викликом щодо скорочення російського газового транзиту. І періодичні збільшення транзитних обсягів до 80 млрд куб. м – як це було у 2016 році – це, на жаль, явище тимчасове.
Традиційно окрім італійських компаній (Eni) у переговорах брали участь німецька (EON), угорська (MOL) та австрійська (OMV). Періодично зацікавленою стороною була французька GDF (Engie). Але після 2014 року та конфлікту України з Росією, конкретизації «Північного потоку-2» та «Турецького потоку» конфігурація зацікавлених європейських компаній дещо видозмінилася.
Фактично нині за столом переговорів активність виявляють країни, для яких збереження транзиту через Україну є життєво важливою умовою. Власне, це Італія (Snam), яка отримує понад 20 млрд куб. м російського газу, і цей обсяг надходить через Україну, а також Словаччина (Eustream), яка має контракт на транзит російського газу і зацікавлена в отриманні прибутку від транзиту не менше 50 млрд куб. м.
За наявною у Mind інформацією, наразі переговори не є надто результативними, оскільки італійці та словаки хочуть заручитися підтримкою «Газпрому» та отримати гарантії подальшої роботи ГТС України на рівні 50 млрд куб. м як мінімум до 2040 року. Тобто фактично ще на 20 років після завершення договору «Нафтогазу» і «Газпрому» у 2019 році.
Але вже з 2020 року Snam та Eustream можуть стати посередниками між Україною та Росією. Це буде нагадувати авіаперельоти українців не напряму в Росію, а через Білорусь.
Очікування Snam і Eustream позиції Росії цілком логічні, оскільки ГТС України зі східного боку може приймати лише російський газ.
Водночас «Газпром» веде власні переговори з Італією та Словаччиною. У 2016 році «Газпром» і Eustream домовилися про використання словацьких газотранспортних потужностей у рамках проекту «Північний потік-2». «Сьогодні проведено переговори зі словацьким оператором Eustream і досягнуто домовленостей, що словацькі газотранспортні потужності використовуватимуться в рамках проекту «Північний потік-2», – заявляв у червні 2016 року керівник «Газпрому» Олексій Міллер.
Також періодично проходять зустріч представників Росії та Італії стосовно розвитку «Північного потоку-2» і «Турецького потоку», зокрема, участі італійських компаній у цих проектах.
Та навіть якщо участь італійської компанії Snam в управлінні ГТС України набуде більш реальних обрисів, постане питання ефективності роботи з боку італійців. Масштаб їх операційної діяльності суттєво менший, ніж «Укртрансгазу». Snam управляє лише 9000 км магістральних газопроводів, тоді як в Україні їх налічується 38 000 км. Обсяг підземних сховищ в управлінні Snam становить 11 млрд куб. м, а в Україні – 31 млрд куб. м.
Якщо ж Snam захоче отримувати дохід від транзиту, то Україні доведеться змиритися із втратою як мінімум $0,7–1 млрд прибутку. Щодо припущення про інвестиції з боку Snam на рівні $2 млрд, то навряд чи цих коштів вистачить на модернізацію: Україна щороку витрачає на поточний ремонт ГТС приблизно $0,5 млрд.
Зрештою, серед тих компаній, які проводили переговори щодо управління ГТС України, завжди було скептичне ставлення до оренди чи простої участі у спільному підприємстві. Адже тоді поставало питання доцільності інвестицій у ГТС, якщо система не належатиме самим компаніям.
Отож, можна вважати, що у відносинах із можливими партнерами щодо управління ГТС України крига скресла. Але обмежена кількість зацікавлених сторін (Італія та Словаччина) та їх переговори із «Газпромом» наразі породжують більше сумнівів в успішній для України реалізації проекту спільного українсько-європейського управління ГТС.