В український газовидобувний сектор нещодавно збирався зайти справжній американський інвестор – міцна галузева компанія, хоч і не така велика, як Shell, BP чи Exxon Mobil. Але інвестор передумав. З огляду на зрив домовленостей назву компанії на ринку воліють не називати.
Офіційною причиною відмови стали наслідки урагану «Харві», які ускладнили роботу компанії в США. Проте, навряд чи лише кліматичними катаклізмами можна пояснити відсутність в Україні нових реальних інвесторів за останні три роки.
До чого прагнути? Уряд Володимира Гройсмана на початку своєї роботи заявив, що вже у 2020 році Україна вийде на рівень видобутку газу у 27 млрд кубів на рік – і повністю забезпечить себе власним блакитним паливом. Проте досі особливого прориву в галузі не спостерігається.
Частину проблем українські чиновники озвучили на круглому столі «Роль приватних компаній у досягненні енергетичної безпеки та незалежності України», що відбувся у вівторок, 12 вересня. А частину просто проігнорували, роблячи вигляд, що не знають про них.
Проте, без вирішення обох шарів проблем ні про яку енергетичну незалежність говорити не доводиться. У серпні конгрес та сенат США підтримали поправки до закону з протидії ворогам Сполучених Штатів Америки (Countering America's Adversaries Through Sanctions Act), в якому, окрім посилення санкцій проти Росії, йдеться й про допомогу Україні в отриманні сталої енергетичної незалежності.
Передбачається створення спільного плану дій. Але навряд чи можна буде розраховувати на американську підтримку, якщо Україна не виправить ситуацію, що наразі склалася із ліцензіями та дозвільними документами в газовидобувній галузі.
Яку модель розвитку обере Україна? У світі існують три моделі розвитку видобувної галузі. «Перша – коли державні компанії володіють більше 80% ресурсів країни: це Росія, Іран, Саудівська Аравія, Бразилія, Алжир, Китай, Венесуела. Друга – мікс державно-приватного партнерства: Норвегія (до 60% ринку належить приватному сектору), Аргентина, Єгипет. Третя – повна домінантна присутність приватного сектора: Європа, Британія, Австралія, Канада, США», – пояснює Роман Опімах, виконавчий директор Асоціації газовидобувних компаній. Кожна з моделей має свої плюси та мінуси.
Україні треба обрати найкращий для себе шлях подальшого розвитку. На сьогодні наша країна більше тяжіє до першої групи, адже на долю державного «Укргазвидобування» припадає близько 75% запасів. Але в держави вже немає великих доступних родовищ, середня глибина свердловини сягає 3,5 км, що вважається досить великою. Отже, нарощувати видобуток доведеться за рахунок малих та крихітних родовищ, вважає Опімах.
У світі такими родовищами займається приватний бізнес, і на це є три причини:
За останні 15 років доля приватних компаній в Україні зросла до 21–22% у загальному балансі. Хоча 90% видобутого ними газу припадає на десятку найбільших. Чому ж не йдуть нові гравці?
Які вимоги озвучують іноземні інвестори? Створюючи програму зі збільшення видобутку газу, уряд очікував, що у середньостроковій перспективі в країну зайде $5–6 млрд інвестицій. Але, як з’ясував офіс Національної інвестиційної ради при президенті, потенційні інвестори найчастіше просять забезпечити вирішення чотирьох головних проблем. Їх назвала голова офісу Юлія Ковалів:
Хто претендує на монополізм? За останні два роки в Україні вдалося створити певний прообраз газового ринку. Особливо це помітно в частині промислового споживання. З’явилося більше двох десятків трейдерів, завдяки яким вже можна прогнозувати ціни та обсяги. На жаль, цього не вдалося досягти в частині побутового споживання – через невирішеність проблеми субсидій та непрозорого розподілу коштів.
Крім того, на держкомпанію «Укргазвидобування» покладено певний соціальний обов’язок – продавати населенню газ за ціною, визначеною Кабінетом міністрів. Жодна інша компанія цього не робить. Тож сьогодні не можна говорити про рівні конкурентні умови для всіх гравців ринку. Найближчим часом ситуація навряд чи зміниться, отже, окреслені вище проблеми також позначаються на потенційних інвесторах.
«То все-таки, ми робимо державний монополізм чи ми робимо реальний ринок, який нам на сьогодні потрібен? Мене турбує ситуація, коли «Укргазвидобування» хоче тримати свої ресурси, відкладаючи на потім їхню розробку. «Нафтогаз» говорить, що він не лише трейдер, а хоче бути управляючою компанією. «Укртрансгаз» має монополію на всі логістичні та транзитні потужності «вхід-вихід» всередині України. Хто і як управлятиме газорозподільними мережами – це питання політичне, і воно «зависло» в урядових коридорах», – констатував Олександр Домбровський, перший заступник голови Комітету ВР з питань ПЕК.
Ще на одне ноу-хау українського законодавства вказала Ольга Бєлькова, заступник голови комітету ВР з питань ПЕК. У всіх країнах світу при укладанні угоди про розподіл продукції (УРП) рента держави прописана в публічних законодавчих актах.
«А у нашому Податковому кодексі введена унікальна новація, що рента по УРП визначається в договірному порядку, її встановлює міжвідомча комісія при Кабміні. Тож інвестори сьогодні не йдуть, тому що не довіряють цій «прозорій» комісії, вони не бачать політичної згоди між гілками влади», – робить свій висновок Ольга Бєлькова. Втім, депутат пообіцяла, що до нового року парламентарі спробують виправити цю колізію.
Чому йдуть битви за ліцензії? На жаль, чиновники на круглому столі обійшли увагою основні проблеми ліцензування та видачі дозволів на родовища. При цьому вони визнали, що сьогодні сотні, а то й тисячі ліцензій утримуються компаніями, які жодних робіт на ділянках не виконують, а лише чекають слушної нагоди, аби ці ліцензії «монетизувати».
За українським законодавством продати саму ліцензію неможливо – ані на аукціоні, ані при звичайній торговій угоді. Але можна продати фірму, яка є утримувачем цієї ліцензії. Формально власник ліцензії не змінюється, змінюються лише власники фірми.
Свого часу т.в.о. голови Держгеонадр Микола Бояркін через суди повертав державі ліцензії, господарі яких роками нічого не робили. Наприклад, так сталося із більш ніж 20 ліцензіями компанії Golden Derrick, що належала сумнозвісному Едуарду Ставицькому. Минулого року компанію було нібито продано, її новим власником став російський підприємець Павло Фукс – через кіпрську офшорну структуру, якою володіє низка інших офшорів з Багамських та Британських Віргінських островів.
Кілька днів тому нові власники Golden Derrick через суд повернули собі 16 ліцензій у Полтавській області. Нинішній керівник Держгеонадр Олег Кирилюк одразу ж підписав документи на повернення ліцензій. А Миколу Бояркіна було жорстоко побито.
Це не перший випадок повернення ліцензій через суд бездіяльними компаніями. І це – ліцензії на найкращі родовища. Олександр Домбровський запропонував ввести щорічну «абонплату» за тримання ліцензії, якщо фірма володіє нею, але ніяк не працює із родовищем. Проте, це лише пропозиція.
Чому місцева влада приховує інформацію про відшкодування 5% ренти. Генеральний директор ТОВ «Нафтогазбудінформатика» Леонід Уніговський розповів, що разом із потенційними інвесторами був у Полтавській та Харківській областях, але не побачив жодного ентузіазму місцевої влади щодо додаткових коштів від нарахування 5% ренти. Тому сумнівається, що цей механізм пришвидшить виділення землі з боку місцевих рад.
Mind теж отримує інформацію з Полтавської та Харківської областей, що місцева влада намагається взагалі не згадувати про цю ренту. І ось чому. Існує схема, «народжена» в надрах Міністерства енергетики та вугільної промисловості. Сьогодні угоди про розподіл продукції має право укладати лише уряд з потенційним інвестором, а посадовці Міненерговугілля пропонують надати таке право місцевій владі. Тобто інвестор має йти до голови райдержадміністрації та райради і з ними домовлятися про рівень відшкодування ренти.
Такий собі політичний ланцюг: центр дає місцевим «володарям» ще одне джерело грошей при конфіденційних домовленостях; а ці «володарі» повинні забезпечити сталу політичну підтримку в регіоні певним вітчизняним політсилам.
У схемі Міненерговугілля під такі УРП з місцевою владою пропонується віддавати найбільші й найкращі родовища держкомпанії «Укргазвидобування», які вже розроблялися десятки років і в які вже вкладені мільйони державних гривень.
Папери з цією схемою сьогодні активно курсують кабінетами Адміністрації Президента та чиновників Кабміну. Саме у Полтавській та Харківській областях місцева влада роками не погоджує дозволи на розробки нових родовищ для «Укргазвидобування».
У кого виявляться міцніші нерви? Втім, якщо компанія сама не відмовляється від ліцензії, можна спробувати змусити її це зробити. Останнім часом Держгеонадра взяла за правило не подовжувати ліцензії цілій низці компаній. Найбільше через них постраждали та ж «Укргазвидобування» та ПАТ «Укрнафта». У останньої заморозили ліцензії на діючі родовища, з яких газ постачається в населені пункти. Там зупинили всі свердловини.
Компанія «Укргазвидобування» вже вголос заявила, що в жовтні у неї закінчується ліцензія на найпотужніше родовище України – Шебелинське. Документи, надані для продовження терміну дії, вже декілька місяців лежать в Держгеонадрах без руху. Отже, існує ризик, що їй доведеться зупиняти родовище напередодні опалювального сезону.
До речі, років 20 тому уряд під керівництвом Валерія Пустовойтенка активно намагався вивести Шебелинку з-під юрисдикції «Укргазвидобування» і створити там приватно-державну компанію. Не виключено, що пропозицію спробують проштовхнути і зараз.
За словами Домбровського, комітет ВР з питань ПЕК запросив на своє засідання керівництво Держгеонадр, щоб почути, яким чином відомство збирається сприяти збільшенню видобутку газу. Заодно можуть запитати, що ж відбувається зараз з ліцензіями на видобуток вуглеводнів.
Утім, експертам та учасникам галузі очевидно, що наразі йдеться про рейдерство та банальний перерозподіл ринку з концентрацією найкращих ліцензій у руках кількох компаній та людей. Задля того щоб після вирішення організаційних та податкових проблем, озвучених Юлією Ковалів, «продавати» їх вже реальним інвесторам.