Спекуляції навколо рішення не дозволяють громадськості оцінити всі ризики для України та її газового ринку у найближчому майбутньому. Якщо відсіяти маніпуляції, пафос та штучний патріотизм «Нафтогазу», можна виділити шість безпосередніх результатів судового спору «Нафтогазу» з «Газпромом».
Перше. «Нафтогаз України» вимагав компенсації за переплату вартості газу у період 2011-2015 років на суму $14 млрд. Суд не задовольнив цю вимогу. Більше того, фактично рішення суду означає, що у період з 2011 по 2015 рік Україна платила обґрунтовану ринкову ціну газу, яка на той час становила із харківською знижкою $350-430.
Друге. Стокгольмський арбітраж зобов’язав «Нафтогаз» виплатити $2 млрд боргу за поставлений газ. Борг був сформований у четвертому кварталі 2013-го і у другому кварталі 2014 року. «Нафтогаз» самостійно визначив ціну газу ($268,5) та суму, яку буде оплачувати «Газпрому». Ця частина рішення є безпосереднім і прямим фінансовим програшем «Нафтогазу».
Третє. «Нафтогаз України» вимагав повністю скасувати умову «бери або плати». Суд не задовольнив цю вимогу і визначив обсяг річного газового контракту на рівні 5 млрд куб. м, а обов’язковий викуп («бери або плати») стосується 4 млрд куб. м.
Безумовним досягненням є те, що обсяг умови «бери або плати» суттєво скоротився. З іншого боку, «Газпром» не має зобов’язань продавати більше 5 млрд куб. м. І, відповідно, інший обсяг імпорту Україна все одно буде купувати по схемах реверсу і переплачуватиме за газ. Щорічний імпорт України може становити у наступні роки орієнтовно 11-15 млрд куб. м.
Аргументи «Нафтогазу» на кшталт, що компанія врятувала Україну від вимоги «Газпрому» по умові «бери або плати» на суму більше $50 млрд, викликають лише сміх. Тут позиція «Нафтогазу» повністю збігається із позицією Росії, де стверджують, що така сума могла призвести до банкрутства держави, а не лише «Нафтогазу». Проте вимоги «Газпрому» по умові «бери або плати» іще з 2010 року були названі такими, що не відповідають ринковим умовам, а тому суд очікувано скоротив її обсяг.
Четверте. Україна отримала можливість здійснювати реекспорт газу. Але скористатися цим правом буде складно, оскільки традиційно на ринках ЄС вже склалися групи постачальників газу. Тому навіть поставка 1-2 млрд куб. м газу на ринки ЄС буде малореалістичним процесом.
П’яте. Україна отримала зниження ціни на газ у відповідності з цінами одного із європейських газових хабів (на даний момент $220-230). Але, як вже було сказано, за такою ціною можна буде купити лише 5 млрд куб. м, або 30-40% від потреб імпорту України. Такі ж умови «Газпром» надає й більшості європейських компаній.
Шосте. Рішення Стокгольмського арбітражу передбачає, що питання контракту не має регулюватися українським законодавством. Це означає, що рішення Антимонопольного комітету України щодо «штрафу» проти «Газпрому» на суму більше 170 млрд грн ($6 млрд) буде, скоріше за все, анульоване.
Якими будут наслідки для сторін конфлікту? Ключовим висновком рішення Стокгольмського арбітражу – про що уникає говорити «Нафтогаз» – є його негативний вплив на ринок газу України. У такому вигляді рішення суду Стокгольму веде до прискореного витискування України із ринку газу ЄС, зменшення ролі України як транзитної держави та посилення ролі посередників на газовому ринку України.
Рішення арбітражу Стокгольму фактично дає «Газпрому» можливість без особливих конфліктів завершити процес мінімізації відносин із «Нафтогазом». Цей процес був розпочатий у 2010 році і зараз підходить до завершення. І «Газпром», скоріше за все, безумовно радіє такому рішенню Стокгольмського арбітражу.
І якщо «Нафтогаз», разом із його керівником Коболевим чи його міжнародними консультантами, також вбачають у цьому радісну новину, то, ймовірно, лише із однієї причини. Вони протягом усього цього часу фактично підігрували у цьому «Газпрому» і займали політику свідомого витискання України із європейського ринку газу.
Для кого «старався» Стокгольмский арбітраж? Місце «Нафтогазу» вже зараз займають і у майбутньому будуть ще активніше займати міжнародні трейдери, біржові спекулянти та різного роду посередники. Раніше ринок газу України контролювали посередники по типу «Росукренерго», а тепер це будуть посередники з боку ЄС.
І швидке рішення Стокгольмського арбітражу щодо України (2014-2017 роки) – ще одне свідчення цього процесу. Практично всі інші європейські компанії судяться по 6-7 років і не «вилазять» із Стокгольму, подаючи один позов за іншим проти «Газпрому». Водночас домовляючись про компроміси поза судом.
Швидкість рішення Стокгольмського арбітражу також пояснюється тим, що у 2019 році завершуються відносини «Нафтогазу» і «Газпрому». І потрібно встигнути за наступні 1-1,5 роки домовитися як про нові умови поставок газу для України, так і про транзит газу для ЄС.
А поки «Нафтогаз» до самозабуття розповідав про Стокгольмський арбітраж, європейські партнери України (ті ж таки Snam, Eustream, Gasunie, GRTgas) у газовій сфері вже повним ходом вели переговори з «Газпромом» про транзит та купівлю газу після 2019 року. Як і «Газпром», із свого боку, активно налагоджував «братські» відносини з компаніями із ЄС.
Як результат, «Нафтогаз» витискують із європейського ринку газу, а його місце займають європейські партнери «Газпрому». І підсумком діяльності нинішнього керівного складу «Нафтогазу», очевидно, стане передача контролю над газовим ринком України іноземним компаніям разом із «Газпромом».
Що далі будуть вирішувати у суді? Суд іще не завершився, і остаточно про результати, які отримають сторони, можна буде говорити після рішення Стокгольмського арбітражу щодо транзитного контракту. «Нафтогаз» не приховує, що іде ва-банк і розраховує на перемогу у другій судовій частині, де вимагає $16 млрд доплати. А саме тому не буде оплачувати визначену і фактично таку, що не підлягає оскарженню, суму у $2 млрд та штрафні санкції. Орієнтовно штраф за січень-лютий складе $30 млн.
Проте, згідно «миролюбної» й компромісної логіки Стокгольмського арбітражу, радше можна чекати аналогічного рішення і по транзитному контракту, а саме – встановлення «нульового варіанту». Для «Нафтогазу» таке рішення означатиме одне: компанія здійснила «прогулянку» по Стокгольму і поставлених цілей не було досягнуто.
На що чекати Україні у подальшому? Для споживачів газу в ЄС, які отримують російський газ транзитом через Україну, таке рішення буде оптимальним. Воно дає стабільність і прогнозованість Євросоюзу щодо поставок газу через Україну та, на перший погляд, утверджує вичерпання конфлікту Росії з Україною у газовій сфері. Така «стабільність» потрібна країнам Європи до завершення побудови «Північного потоку-2» та «Турецького потоку» і виведення їх на проектну потужність транзиту газу (2027-2033 роки). А потім – або ГТС України буде стояти як паровоз на запасному шляху і використовуватися за необхідності, або транзит газу буде припинений.
Якщо відкинути 2018-2019 роки як період завершення відносин із «Газпромом», то у перспективі наступних 10-15 років (2028-2033 роки) «Нафтогаз України» може розраховувати лише на крихти із газового поля Європи. Адже реалізація заявленого проекту спільного підприємства європейської компанії та України («Магістральні газопроводи України») щодо використання ГТС не призведе до інвестицій у цей сектор. Бо навіщо ж вкладати у те, що буде згортати свою роботу? Це ж стосується і продажу газу, який із 2020 року Україна може й надалі повністю купувати у європейських компаній, але вже на українсько-російському кордоні через механізм віртуального реверсу або напряму у європейських посередників, які придбають цей газ у «Газпрому».
Усе це також негативно відобразиться на внутрішніх споживачах газу в Україні, оскільки зростуть тарифи на транспортування газу, обслуговування мереж, скорочення роботи ГТС по транзиту. Відповідно, роздрібна ціна газу для населення і теплокомуненерго зростатиме.