НАК «Нафтогаз України» в процесі реформування галузі виступає активним лобістом підвищення цін на газ для населення до ринкового рівня. Це ж – одна з основних вимог Міжнародного валютного фонду (поряд зі створенням антикорупційного суду) для надання Україні чергового траншу в $1,9 млрд, без якого вітчизняній економіці не обійтися. Виконання даної умови вийшло далеко за рамки традиційної дилеми, пов'язаної з боротьбою за політичні рейтинги у владі, і ризикує призвести до банкрутства оператора газотранспортної системи – компанії «Укртрансгаз» – через падіння її ліквідності. Чому так відбувається, розбирався Mind.
Прем'єр-міністру Володимиру Гройсману цього тижня належить переконати голову МВФ Крістін Лагард у необхідності продовження фінансового співробітництва з Україною при одночасному збереженні соціальних (нижче ринкових) цін на газ для населення і бюджетних організацій, офіційний термін дії яких спливає 1 червня.
Аргументом на цих перемовинах буде не тільки турбота про добробут населення (а по суті – про голоси виборців) напередодні виборів 2019 року. Через недієздатного регулятора – Національну комісію, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП), немає можливості внести зміни до Кодексу газотранспортної системи, які критично важливі для бізнесу компанії «Укртрансгаз». У комісії вже декілька місяців відсутній кворум для прийняття рішень, тому її робота заблокована.
Що не врахували розробники Кодексу? Затвердження Кодексу ГТС у вересні 2015 року уявлялося революційним досягненням у процесі реформи газового ринку, покликаної зробити його конкурентним і привабливим для нових гравців. Але на практиці «щось пішло не так». Виявилося, що норми документа (в поєднанні зі специфікою роботи НКРЕКП) можуть призвести до колапсу ринку, і ще вони загрожують збитками «Укртрансгазу». Такі ризики зростають, якщо регулятор залишиться недієздатним, а уряд з 1 червня не продовжить поставки газу за спеціальними зобов'язаннями (ПСЗ) населенню, підприємствам теплової комунальної енергетики та бюджетним організаціям.
Учасники ринку – перш за все «Нафтогаз», «Укртрансгаз» і газозбутові компанії, більшість яких контролює Дмитро Фірташ, – застигли в очікуванні розвитку ситуації з ПСЗ. Очевидним є її політичний контекст, який і належить врегулювати Кабміну в переговорах з МВФ. Але і Кодекс ГТС також потребує змін, щоб ринок розвивався.
У чому нюанси проблеми для «Укртрансгазу»? Співрозмовник Mind у держхолдингу розповів, що вже в травні номінації на червень (тобто заявки замовників послуг на транспортування газу споживачам) «Укртрансгаз» повинен приймати не тільки за ринковими цінами, але і з фінансовим забезпеченням – наприклад, у вигляді застави газу або банківської гарантії. В іншому випадку компанія має право відхиляти заявки, а оператори газорозподільних мереж зобов'язані відключати споживачів, щоб уникнути несанкціонованого відбору. Але у газозбутів зараз відсутня мотивація своєчасно підкріплювати номінації фінансовим забезпеченням з урахуванням ринкових цін на газ, оскільки є передумови до того, що політична доцільність змусить Володимира Гройсмана проявити чудеса здатності домовлятися в спілкуванні з МФВ, і в останній момент він погодить продовження ПСЗ без шкоди для траншу.
Можливий сценарій, коли в разі скасування ПСЗ заявки на поставки газу населенню, ТКЕ і бюджетним організаціям взагалі не будуть подані. Але і «Укртрансгаз» у відповідь не зможе відключити таких споживачів – це питання державної політики, що отримує особливу гостроту напередодні виборів. Тому несанкціонований відбір газу відбуватиметься, а фінансові зобов'язання ляжуть на «Укртрансгаз». Оператор отримає нарощування боргів, які й без того до 23 травня вже досягли 60 млрд грн.
Ще одна сторона відносин «Укртрансгазу» і НКРЕКП пов'язана з тим, що регулятор поклав на компанію зобов'язання з надання послуг балансування системи для газозбутів, за якими газ має купуватися за соціальною ціною ПСЗ. Однак варіанти бюджетної компенсації для покриття витрат на придбання цього ресурсу за ринковою вартістю НКРЕКП не передбачила, що також загрожує збитками «Укртрансгазу», навіть якщо результат переговорів уряду з МВФ щодо продовження ПСЗ буде успішним.
Велика ймовірність, що саме так і станеться. Тому частина ризиків для «Укртрансгазу» буде знята. Але механізм ПСЗ у сегменті роздрібних поставок газу стане не єдиним елементом, який спотворює ринок. Особливість українського Кодексу ГТС полягає в тому, що в ньому передбачена «плата за нейтральність», що припускає консолідовану відповідальність усіх постачальників за загальний обсяг несанкціонованого відбору газу, який зафіксує «Укртрансгаз». За подібної розстановки сил постраждають навіть порядні гравці. Але, усвідомлюючи таку перспективу, вони навряд чи з'являться на ринку, і його лібералізація загальмується.
Як вийти з глухого кута? Усі перераховані проблеми вимагають оперативного реагування на рівні Кабміну і НКРЕКП. Адже український газовий сектор неухильно рухається до ринкових правил при формуванні ціни для всіх категорій споживачів. Інакше буде заблокований і ринок, і робота «Укртрансгазу», який через втрату ліквідності стане впевнено скочуватися до банкрутства.
Хоча доповнення і зміна текстів нормативно-правових актів – звичайна практика в процесі законотворення будь-якої країни, в умовах української системи політичних координат, де всі учасники влаштовують специфічні забави для підтвердження своєї значущості, це завдання нетривіальне.
Не варто покладатися і на міфічну «політичну волю», за якої нібито можливо все. Насправді чим вищий щабель у політичній системі займає людина, тим більше вона пов'язана умовами цієї системи – а не навпаки, як прийнято думати. Кожен, хто наділений владою, не існує в платонівському всесвіті, де ідеї негайно стають реальністю.
Чим ризикуємо? У цій історії, де перетнулися інтереси Кабміну, НКРЕКП і «Нафтогазу», найочевидніше проявилася одна прикра обставина. Саме в заплутаній українській системі політичних координат з усією її національною специфікою для компанії «Укртансгаз» захована «кощеєва голка», пошук якої демонструє топ-менеджмент її акціонера – «Нафтогазу», затіваючи свої неоднозначні апаратні ігри для зміцнення бізнесу.
Революційні події 2013–2014 років не призвели до радикальних змін у владі, де «лиходіями» на шляху реформ як виступала, так і виступає численна армія чиновників, здатних своїми неефективними діями заблокувати будь-яку перспективну для ринку ідею.
Але політичні актори не бачать ані сенсу, ані наслідків своїх дій не тому, що вони якось особливо нерозумні, а тому, що вони знаходяться всередині системи, їхній кругозір обмежений лише нею, а дії завжди визначаються порядком короткого горизонту. До того ж представники влади в силу самого свого становища займають кращу соціальну позицію з можливих, тому воліти змін існуючого стану речей не можуть за визначенням. Вони можуть тільки відчувати або уявляти загрози своєму становищу та діяти, виходячи з усвідомлення цих загроз.
Тому головних супротивників ринкових змін для українського газового сектора треба шукати в Києві, а не в Брюсселі, Вашингтоні чи «Газпромі», як прийнято вважати у вітчизняній політичній традиції. Картина світу, в якій країна не керує своїми справами, але підвладна «злим» або «добрим» зовнішнім силам, являє собою одну з різновидів конспірології. Тільки місце підпільних урядів займають зовнішні вороги зі своїми похмурими мотивами або друзі з добрими намірами, які є такими дорогими серцю конспірологів. Біда в тому, що хоча аутсорсинг політичної відповідальності за кордон – гарний спосіб виставити себе ні в чому не винним і застрахуватися від докорів опонентів, він позбавляє країну суб'єктності, а топ-менеджмент найбільшого держхолдингу України – політичної ваги, яку він так прагне наростити.