Експортні газопроводи, які дозволяють НАК «Нафтогаз України» отримувати доходи від транзиту російського газу, експлуатуються вже понад 50 років. Це спадщина, яка дісталася Україні після розпаду СРСР, і вона продовжує пов'язувати країну з радянським минулим, де економічні рішення диктувала ідеологія.
Але магістральні газопроводи нелегко «декомунізувати» без фінансового збитку в $3 млрд – приблизно таку суму щорічно отримує «Нафтогаз» від «Газпрому» за надання транспортних послуг, і вона надходитиме українському держхолдингу до завершення транзитного контракту в 2019 році.
Mind розбирався, з якими ризиками пов'язана така дохідна історія для оператора газотранспортної системи – компанії «Укртрансгаз». Ці ризики відображають специфіку актуальних політичних суперечностей, які заважають газотранспортному бізнесу, але водночас спонукають його до змін і пошуку нових ефективних рішень.
За рахунок чого утримувати ГТС? Одна з найважливіших проблем «Укртрансгазу» пов'язана із забезпеченням поточного ремонту магістральних газопроводів для підтримки їхньої технічної якості. Тут можна виділити три основні аспекти.
По-перше, витрати на ремонт закладені в інвестпрограму компанії, яку ще повинна легалізувати Нацкомісія регулювання енергетики і комунальних послуг.
По-друге, «Укртрансгаз» відчуває дефіцит фінансових коштів для покриття поточних витрат, який посилюється на тлі протиріч з облгазами і підприємствами теплокомуненерго через суперечки щодо формування газового балансу і його документального оформлення.
Доходи від транзиту російського газу «Укртрансгаз» також отримує обмежено: як ними розпорядитися, вирішує «Нафтогаз», який виступає стороною, що підписала контракт із «Газпромом». «Укртрансгазу» в цих домовленостях відведена роль технічного виконавця.
По-третє, існує проблема з організацією поставок всіх необхідних комплектуючих для проведення ремонтних робіт.
Частково згадані ризики для оператора ГТС зняв «Нафтогаз» як його акціонер. У НАКу порахували, що через неефективну роботу держрегулятора, «Укртрансгаз» може орієнтуватися в операційних витратах і капітальних інвестиціях на свій річний фінансовий план, затверджений наглядовою радою держхолдингу.
Але через політичні обмеження у контактах з «Газпромом», «Укртрансгаз» не може виходити на прямі переговори щодо закупівель комплектуючих для ремонту ГТС. Російська монополія – основний замовник транспортних послуг – могла б посприяти в укладанні вигідних угод. Однак зараз такий варіант для «Укртрансгазу» виключений. А посередники, усвідомлюючи проблему, в своїх пропозиціях для компанії завищують ціни. Були прецеденти, коли накрутка досягала п'ятикратної ринкової вартості комплектуючих. В «Укртрансгазі» розглядали також варіант пошуку альтернативних китайських виробників. Але співпраця з ними не гарантує високої якості товару, тому ідея відпала.
У подібній ситуації доречним буде запитання про те, як «Укртрансгазу» виконувати умови транзитних домовленостей з «Газпромом». У НАКу не афішують проблеми із закупівлею комплектуючих для ремонту ГТС, але акцентують на здатності забезпечити гарантований транзит. До сих пір претензій до України від споживачів російського газу в ЄС не виникало.
Для повноти картини, не варто ігнорувати той факт, що «Газпром», як і «Укртрансгаз», транспортує свій ресурс застарілими газопроводами, більше половини яких фактично потребують заміни. Їх не воліють ремонтувати для збільшення терміну служби, але готують «переробити з нуля» в інтересах великих підрядників і лобістів виробників труб великого діаметру.
Як обслуговувати прикордонні ділянки? Наступний ризик для «Укртрансгазу» при наданні транзитних послуг пов'язаний з самим «Газпромом». В умовах неоднозначної політичної ситуації, коли Кремль організував гібридну війну проти Києва, влаштовуючи різні провокації, напругу може створити навіть виконання умов чинного контракту «Нафтогазу» з «Газпромом» з транспортування газу.
До основного транзитного контракту підписано доповнення – технічна угода, яка передбачає виконання виробничо-технологічних планових робіт на прикордонних ділянках. «Газпром» може звертатися до української сторони і з окремими ініціативами, поза планом, коли виникає необхідність, наприклад, внутрішньої діагностики трубопроводів.
Але якщо до анексії Криму Росією і початку збройного конфлікту на Донбасі такі ситуації не викликали підозр, то тепер вони пов'язані з ризиком диверсій і провокацій. А уникнути контактів на рівні технічних фахівців обох країн, які займаються обслуговуванням ГТС, неможливо. Тому що газопроводи України і Росії залишаються взаємопов'язані, незважаючи на поділ кордоном. Вони проектувалися за радянські часів як єдина система. Потоки російського газу в українській ГТС для експорту до Євросоюзу і для споживання всередині України можна розділити контрактно, але не фізично. Це містило відкриті можливості для маніпуляцій, поки в листопаді 2015 року «Нафтогаз» не припинив закупівлі палива у «Газпрому» за прямим контрактом.
Незважаючи на політичні складнощі між країнами, технічні фахівці з української та російської сторони продовжують обслуговувати прикордонні ділянки ГТС. Зараз лише ускладнилася процедура узгодження таких контактів для регіональних філій «Укртрансгазу» з «Нафтогазом», щоб підвищити гарантії того, що представники «Газпрому» не перетнуть «кордону демократії», виконуючи свої роботи.
Коли та як закінчиться «епоха транзитного панування»? Скорочення транзитних послуг, які «Укртрансгаз» надає в інтересах «Газпрому», залишається для компанії актуальною перспективою, незважаючи на різні політичні заяви з протилежним змістом.
Обсяг транзиту залежить від того, наскільки успішні будуть позиції російського газу на ринку ЄС. Для української сторони проблема тут не тільки в будівництві «Газпромом» альтернативних обхідних маршрутів ( «Північний потік-2», «Турецький потік»), але і в глобальній трансформації газового ринку.
Технології видобутку та постачання газу постійно удосконалюються. Одним з яскравих прикладів цього є скраплений природний газ (СПГ), який завдяки розвитку морського транспортування останніми роками активно змінює образ сучасної енергетики. У світі розвиваються інтеграційні процеси, СПГ конкурентів приходить на вже традиційні для російського газу експортні ринки ЄС, витісняючи «Газпром».
Розширює присутність у Європі й каспійський газ. Минулого тижня в Туреччині був запущений Трансанатолійський газопровід (TANAP). Азербайджан планує з середини 2019 року продавати по ньому газ до Туреччини і на південь Європи, де Україна також зможе організувати закупівлі.
За таких умов (диверсифікації джерел і географії поставок) цінність української ГТС для російського газового транзиту в Євросоюз знижується. Це об'єктивна тенденція, при якій великі перспективи мають плани по розширенню інтеграції українського газового ринку з європейським, а не повернення до тісної взаємозалежності «Нафтогазу» з «Газпромом».
Очевидно, цим пояснюється досить оптимістична заява президента Петра Порошенка про те, що Україна «повністю підтримує» TANAP, щоб отримувати азербайджанський газ через Болгарію і Румунію.
Розширення співпраці з Євросоюзом має для України стратегічну привабливість також з точки зору перспектив ринкових реформ, які останнім часом загальмували. Потрапляючи до «сфери впливу» основного торгового і фінансового партнера з розвиненою ринковою економікою, Україна скоріше буде трансформуватися у кращий бік. Такого союзника серед держав на міжнародній арені політологи називають «білим лицарем». У цьому контексті Росія для пострадянського простору є «чорним лицарем», який навертає сусідні держави на шлях авторитарної модернізації, умови якої нав'язує влада, а не ринкова ефективність.